Питання про надання кредиту більш як у три мільярди марок для добудови атомних реакторів (четвертого — на Рівненській та другого — на Хмельницькій АЕС) вважалося давно і остаточно вирішеним. 1995 року уряд Коля дав обіцянку створити нові енергетичні потужності в Україні, що мали б замінити реактори Чорнобильської АЕС, яку за планами має бути повністю виведено з експлуатації 2000 року.
Але ось до влади прийшли соціал-демократи та зелені, котрі в своїх економічних та природоохоронних планах записали вихід із ядерної енергетики. «Енергетичні» бої на всіх фронтах поки що не принесли перемоги ні зеленим, ні ядерному лобі, але показали рішучість і безкомпромісність противників.
І тут нагодився новий привід для дискусій — кредит для України. Як же ж так, сказали зелені, ми виступаємо за закриття німецьких атомних електростанцій — як потенційно небезпечних для людства, — а другою рукою сприяємо спорудженню нових реакторів у «країні Чорнобиля», як тут принагідно називають Україну?
У нинішню п'ятницю в Кельні розпочинає роботу «велика сімка» провідних індустріальних країн світу плюс Росія, які й мали б остаточно прийняти, здавалося б, погоджену ухвалу про фінансування української енергетичної програми. Але папери про це доручено готувати Німеччині. І політики взялися за справу.
Спочатку обидві парламентські фракції урядових партій — СДПН та зелені — заявили, що вони проти надання кредитів. Потім з'явилося рішення постійної парламентської комісії з питань довкілля, в якому вимагалося від уряду на засіданні «сімки» голосувати проти мільярдних вливань. Головні аргументи противників: якщо Німеччина боїться за безпеку своїх реакторів, то що вже говорити про Україну. Юрген Тріттін, «зелений» міністр довкілля, сказав прямо: «Україна не зможе гарантувати безпеку реакторів». А реактор без гарантії, це життя на бочці з порохом. По-друге, Україна ніколи не поверне кредити. По-третє, споруджуючи нові реактори, Україна дбає не про себе (її власні потреби в струмі вважаються вдоволеними), а хоче розвинути потужності для експорту дешевої електроенергії в Західну Європу, а Західна Європа не хоче своїми руками створювати конкурента своїм енергетичним магнатам.
Тому у вівторок у Бонні зібралися міністри, що мають відношення до українського проекту, і під керівництвом канцлера обговорили ситуацію. Рішення там приймалося за зачиненими дверима, і обидві сторони (канцлер та міністр адміністрації канцлера Бодо Хомбах вважаються прибічниками надання кредитів), почувають себе переможцями переговорів. Результат переговорів такий, як колись у Росії — ні миру, ні війни, а армію розпустити. В перекладі «енергетичною мовою» це означає: в документах «сімки» обійти питання про кредити мовчанням, а про подальше використання грошей поговорити з Президентом Кучмою під час урядових консультацій 7 та 8 липня в Києві. Раніше планувалося, що в них з німецького боку візьмуть участь лише Шрьодер та міністр закордонних справ Фішер. Тепер до них додався й Тріттін.
Що ж пропонуватиметься в Києві? Йдеться не про кредити як такі, а про їхнє використання. Найголовніший противник ядерних кредитів Тріттін заявив, що Німеччина не відмовляється надавати кредити, але не для ядерних реакторів, а, приміром, для теплових електростанцій, які працюватимуть на природному газі.
Але питання може й не дотягти до Києва, а вирішитися ще на цьому тижні в Кельні. Бо те, що думають німці, важить небагато там, де присутні американці. А відомо, що більшість країн «сімки» виступає саме за ядерний проект для України. Французи, приміром, сподіваються великих замовлень на реактори для своєї промисловості. Потужне «ядерне» лобі й у самій Німеччині. Голова парламентської фракції соціал-демократів Петер Штрук наголосив після наради у канцлера: як «сімка» скаже, так і буде; бундестагу доведеться «проковтнути» цю пігулку.
А що ж досвідчений у політичних інтригах Шрьодер? Спостерігачі не виключають можливості, що після саміту в Кельні якийсь клерк із адміністрації канцлера зробить заяву: на превеликий жаль канцлер був змушений голосувати за кредити. До дзвінких ляпасів німецькому парламентові не звикати.
