Початок 2000 року для України позначився загостренням
низки проблем, що прямо загрожують національній безпеці. Крім того, що
ці загрози негативно впливають на внутрішньо-політичну стабільність та
громадянський мир у суспільстві, вони ще й перетворилися на доволі міцний
«ланцюг», який поки що тримає Україну на відстані від Європи. Цей «ланцюг»
зараз набув такого вигляду: якість системи влади, енергетична незалежність
держави, загострення відносин з Росією, зовнішня заборгованість. Події
останніх тижнів — парламентська криза, ситуація на енергоринку, нафтогазова
війна з Росією — показують, що напруга «у ланцюгу» стає критичною. Про
передумови, анатомію і ймовірні сценарії розвитку цих проблем — в інтерв'ю
з секретарем Ради національної безпеки і оборони України Євгеном МАРЧУКОМ.
МІЖ НЕСТАБІЛЬНОЮ БІЛЬШІСТЮ І НОВОЮ ЛІВОЮ ЗАГРОЗОЮ?
— Нині ми маємо кризу у діяльності законодавчої влади,
що, звісно, можна трактувати як загрозу інтересам безпеки країни. Одна
частина парламентарів проводить засідання у приміщенні Верховної Ради,
інша — депутатська більшість — в Українському домі. «Половинки» звинувачують
одна одну у нелегітимності і кожна впевнена у своїй правоті. Обіцяють,
звісно, стояти на своєму до кінця. Яким є оптимальний вихід з цієї ситуації?
— Цей етап дає поштовх для розвитку цілого ряду нових політичних
тенденцій. Він підводить риску під довготривалою невизначеністю в парламенті,
створює умови для формування механізму, який пришвидшить рух України шляхом
економічних та суспільних реформ. Я вважаю це позитивним явищем. Але я
не поділяю тієї ейфорії, що панувала минулої п'ятниці на засіданні парламентської
більшості. 240 голосів — одного разу набралося навіть 242 — таки замало
для стабільної, довготривалої роботи. Більшість поки що дуже вразлива —
серед них чоловік 10 перебувають у статусі подвійному, а це означає, що
постійно у парламенті вони ніколи працювати не будуть. Є також ті, хто
сумнівається у своєму виборі, і ті, хто не призвичаєний до повсякденної,
рутинної роботи.
До того ж діяльність більшості постійно супроводжуватиме
елемент напруги. Він дасться взнаки і при виборах голови Верховної Ради,
віце-спікерів і особливо голів комітетів. Достатньо одній з фракцій не
погодитися з конкретними кандидатурами або з інших причин не голосувати,
і тоді жодне з питань не буде вирішено взагалі. Відтак, більшість житиме
доти, доки вона зможе забезпечувати внутрішній консенсус. Це потребуватиме
попереднього погодження питань на робочому рівні. З точки зору повсякденної
роботи, більшість можна буде змобілізувати на бюджет, на план соціально-економічного
розвитку чи на певні кадрові призначення. Проте технологію консенсусу,
звісно, неможливо буде витримати в усіх голосуваннях. І це означає, що
у підсумку законодавча гілка влади — з її парламентською і «більшістю»,
і «меншістю» — може бути просто паралізована.
— На такому тлі виходить, що оптимальний шлях — це якнайшвидший
референдум і вибори нового парламенту. Але де гарантія, що новий парламент
виявиться кращим, ніж нинішній? Причому, якщо зважати на соцопитування,
до 40 відсотків виборців ладні будуть віддати свої голоси за ліві сили?
— У більшості є набагато сильніший потенціал, ніж у лівих:
інтелектуальний, інфраструктурний, інформаційний... Тому багато буде залежати,
як він буде використаний. Багато буде також залежати від того, як владні
інституції проявлять себе зараз, після завершення президентських виборів.
І кроки, які продемонстровані, дають певні підстави для надії. Позитивом,
наприклад, є адміністративна реформа, яка поки що йде по верхньому поверху,
але це лише початок. Ці заходи ще не мають відчутних економічних наслідків,
але з політичної точки зору, ці дії, я впевнений, будуть сприйняті в суспільстві
і підтримані. Як і скорочення витрат на утримання державного апарату, на
різного роду загальнодержавні заходи, гучне відзначення яких можна відкласти
до кращих часів. А також ліквідація пільг там, де в цьому немає особливої
потреби — тобто пільг за службовим станом.
Прагматичні кроки у зовнішньоекономічній стратегії, я думаю,
також з розумінням будуть зустрінуті в країні. Відмова від подальших запозичень,
міжнародних кредитів, окрім тих, що вже погоджені, на перший погляд, не
дасть для людей відчутних соціальних наслідків. Проте це може дати важливу
політичну підтримку керівництву країни через зміцнення довіри до влади,
без чого неможливе здійснення подальших кардинальних заходів економічної
перебудови. Звісно, цей перелік можна продовжити.
Так що за ці півроку — з огляду на термін до можливих наступних
парламентських виборів — владні структури, з одного боку, мають вдатись
до конкретних, позитивно орієнтованих дій і рішень у різних сферах існування
держави. З іншого — донести, пояснити людям логіку цих перетворень, як
конче необхідних і невідворотних. Хоча поки що загальна тенденція дійсно
є такою, що база соціальної підтримки у лівих чимала — як мінімум двадцять
відсотків. Але ті ж президентські вибори дали досить непоганий досвід для
влади. До того ж я думаю, зараз вийдуть на арену нові політичні сили —
а це буде ряд структурованих і небідних партій, яких не було на попередніх
парламентських виборах. І вони можуть внести корективи в традиційні виборчі
пасьянси.
— У зв'язку з цим, як би ви могли прокоментувати ймовірні
наслідки проведення референдуму 16 квітня?
— Тут питання відносно просте. Найсуттєвішим елементом
розвитку держави є дієздатна виконавча влада — дієздатна, професійна і
динамічна. І наявність парламенту, який налаштований на співпрацю з Кабміном.
Якщо цих двох складових не буде, то країна буде тупцюватися на місці. Таким
чином, референдум — це альтернатива: рухатися чи не рухатися країні вперед.
Парламент через більшість може консолідуватись і таким чином сприяти в
законодавчій сфері реформуванню суспільства. Одне слово, референдум — це
своєрідний тест для політичної еліти у питаннях конструктивної співпраці.
Якщо такої консолідації не буде, то, безумовно, результати референдуму
можуть спричинити розпуск парламенту. В референдумі з шести питань чотири
— прямої дії, а два — щодо прийняття Конституції на референдумі та двопалатного
парламенту — стосуються майбутнього.
— Тобто реалізація результатів референдуму у вигляді
політичних і правових механізмів, залежить від дієздатності парламентської
більшості?
— Так. Доля парламенту — в руках самого парламенту. А конкретніше
— парламентської більшості: її здатності до консолідації і швидкого та
ефективного прийняття важливих рішень. Наприклад, затвердження бюджету-2000.
ЕНЕРГЕТИЧНА ДОМІНАНТА ЗАГРОЗИ
— Як, на вашу думку, виглядає зараз рейтинг загроз національній
безпеці?
— Загрози є близькі і далекі. Наприклад, у 2000 році є
загроза дефолту по зовнішніх боргах. Це питання є також об'єктом уваги
Ради... Відпрацьований комплекс заходів з вирішення цієї проблем: як пройти
2000 рік так, щоб не отримати дефолт? Це реальна задача. Але не менш важливим
є також і подивитися ретроспективу: чому так вийшло? Це питання потягне
за собою ряд інших.
Якщо взяти трохи далі, із загроз, про які можна було б
говорити як про серйозні, що мають глибинне значення, — це демографічна
проблема. Сьогодні, на жаль, тенденції в структурі населення, ресурсах
робочої сили досить серйозні. З часом ми можемо опинитися у глибокій демографічній
ямі, що створить серйозну проблему з точки зору соціальної стабільності.
Ну а в політичній сфері перелік загроз досить великий. Вони економічного,
соціального, власне політичного, зовнішньо-політичного характеру. Їх багато.
Можна сказати, загрози національній безпеці — це комплекс проблем, які
можуть створювати серйозні диспропорції і сприяти порушенню політичної
стабільності і громадянського миру.
Якщо взяти ієрархію загроз, я сказав би, що така проблема,
як енергетична криза, можливість енергетичного колапсу на сьогодні є найгострішою.
Саме тому на січень-лютий призначено засідання РНБО з питань паливно-енергетичного
комплексу. Енергетична криза стане предметом дослідження, обговорення і
прийняття рішень на Раді. Ця тема досить глибоко і всесторонньо нами вивчена,
дещо ще продовжуємо вивчати, і на цьому засіданні до прийняття рішень Президентові
будуть напрацьовані пропозиції у вигляді проектів указів. Зауважу, що поки
що у нас немає аргументів для того, щоб заявляти про необхідність введення
надзвичайного стану в енергетиці. Якщо сказати відверто, то ситуація в
енергетиці в же давно надзвичайна. Серйозні проблеми в енергетичному секторі
і з розподілом ресурсів та технологією господарювання. Тому мова повинні
йти про ліквідацію надзвичайного стану і вжиття заходів.
— Хотілося б більш детально окреслити ситуацію, що склалася
у паливно-енергетичному комплексі. У чому полягає саме зараз специфіка
цієї проблеми з точки зору національної безпеки держави? Тим більше, що
минулі два тижні були позначені гучними подіями навколо ПЕКу.
— Справа в тому, що національна безпека країни передбачає
енергетичну стабільність національного ринку, а також енергетичну незалежність
держави. Енергетична криза зараз в Україні загрожує внутрішньо-політичній
стабільності, а також посилює соціальну напругу у суспільстві. Виникає
запитання: чому відбуваються масові відключення світла, а рівень запасів
ядерного палива, мазуту, вугілля серед зими раптом виявляється критично-недостатнім?
Зрозуміло, що оперативні заходи щодо попередження енергетичної катастрофи
необхідні. Але чому до цього дійшло? Чому виходить так, що організація,
яка мала б бути надприбутковою — «Енергоатом» — стала збитковою аж на один
мільярд чотириста мільйонів гривень в минулому році? Чому «К иївенерго»
всупереч закону працює не через енергоринок, а напряму зі споживачами?
Більш того, використовуючи для виробництва не свої власні електростанції,
а державні, навіть не взяті в оренду, а взяті в управління. І при цьому
вона не розраховується за газ. Чому так склалося, що декілька ядерних блоків
наших атомних електростанцій були незавантажені пальним? Чому вийшла така
нісенітниця, за якої атомна енергетика стала збитковою при найдешевшій
енергії і найбільшій рентабельності?
— І саме на перелічені та інші «Чому?» має відповісти
це засідання РНБО?
— Так. І не тільки це. Є, наприклад, проблема, яка має
концептуальне значення на майбутнє — приватизація обленерго. Навколо цього
йдуть гігантські спекуляції. Разом з тим, у переважній більшості країн
вони приватизовані. Казахстан приватизував обленерго за участю стратегічного
інвестора, але вони зараз збирають платню за електроенергію живими грошима
у розмірі до 90 відсотків. У нас 10—15 відсотків — це героїзм. З другого
боку правильними є питання: чи не відбувається приватизація обленерго за
копійки? На цьому засіданні РНБО мають дати старт серйозним реформам у
енергетичному секторі: починаючи від дисципліни розрахунків на ринку первинного
споживача, закінчуючи добудовою в цілому енергетичного секторі. Європейський
банк реконструкції і розвитку, який зараз за дорученням «Великої сімки»
є координатором можливого кредиту Україні на добудову блоків Хмельницької
і Рівненської АЕС, однією з кардинальних вимог ставить умову щодо приватизації
обленерго із залученням стратегічного інвестора. В якого є не тільки гроші,
а й нові технології, які пройшли випробування не тільки в країнах Європи,
а й в країнах СНД. Я нещодавно мав зустріч з керівником енергетичного департаменту
ЄБРР. Один із висновків цієї зустрічі полягає в тому, що західні інвестори
і офіційні кола вважають реальні реформи в енергетичному секторі ознакою
здатності України до економічних реформ взагалі.
Інша низка питань пов'язана з криміналізацією енергоринку.
В економічному плані він є дуже схильним до криміналізації. Багато моментів
тут потрібно буде узгодити у співпраці з Росією. Я мав зустрічі з керівником
російського Атоменерго паном Адамовим, керівником концерну ТВЕЛ паном Коноваловим,
моїм російським візаві паном Івановим. Потрібно буде також серйозно розібратися
з лоббіськими структурами на газовому ринку. Чому і як, і по яких цінах
укладають угоди на постачання газу? Чому є випадки, коли російська сторона
готова продавати газ дешевше, а наша — підписує договір постачань, в який
закладено більш високу ціну? Такі питання потрібно з'ясувати з російською
стороною. Наступна проблема — тарифи на транспортування нафти, а особливо
газу, через територію України. Слід розібратися із так званими звинуваченнями
у нібито несанкціонованому відборі газу з транзитних газопроводів.
Якщо російська сторона має звинувачення, то вона повинна
фундаментально їх пояснити. З іншого боку, наші структури, які працюють
на цьому ринку, зокрема НАК «Нафтогаз України», мають негайно і кваліфіковано
реагувати на подібні звинувачення, причому у ЗМІ. Ми весь час запізнюємося
в таких ситуаціях. Все це завдає шкоди іміджу держави. А репутація надійного
транзитного коридору стратегічно дуже важлива для України. На транзиті
Україна може заробляти гігантські кошти. За найскромнішими підрахунками
– близько чотирьох мільярдів доларів на рік. Зрозуміло, це потребує також
певних інвестицій в транзитну інфраструктуру. Отже, звинуваченням України
у транзитному шахрайстві потрібно покласти край.
— Як би ви прокоментували проблему інвентаризації державних
боргів? Скільки і за що зараз винна держава? Особливо це стосується нафтогазових
боргів.
— Тут є два види боргів. Зовнішній борг становить близько
13 мільярдів доларів, в цьому році десь біля трьох мільярдів доларів. Ту
все зрозуміло: кому, коли і за що. А от по поточних газових боргах виникло
непорозуміння. І не без «допомоги» української сторони. Якщо ви пам'ятаєте,
Анатолій Кінах називав цифру, приблизно 900 мільйонів доларів. Через два
тижні Юлія Володимирівна Тимошенко називає іншу цифру: спочатку 2,8 мільярда
доларів, потім 2,2 мільярда. Голова НАК «Нафтогаз України», а перед цим
його заступник називають ще цифру. Різниця в декілька разів. Це недопустимо.
Що це все означає? По таких справах в Україні має говорити хтось один.
Тому що, по-перше, є різні борги: українських комерційних структур перед
російськими комерційними структурами, в тому числі перед РАО «Газпром»
або компанією «Ітера». Є борги комерційних структур, які працювали, відпускали
газ державним структурам чи житлово-комунальному сектору. Це — комерційні
структури або комерційні назовні, а всередині пов'язані з бюджетом. Тобто
це може кваліфікуватися і як борг, за який держава несе відповідальність,
але, з другого боку, не можна ігнорувати те, що ця структура має невиплачені
кошти з боку бюджету чи комунальних господарств. І є борги державних структур
перед російською стороною. І коли це все зв'язувати воєдино і називати
цифру — це неправильно, тому що ми таким чином зіб'ємо з пантелику всіх
і вся. Ми ж не говоримо зараз, які борги є в українських комерційних структур,
які торгують цукром, хлібом. Ніхто про це не говорить. Це їхні справи.
Так само і тут. І я думаю, що треба буде внести такі пропозиції, щоб взагалі
про проблему зовнішнього боргу в державі говорив хтось один. Крім, зрозуміло,
Президента. Чому? Що означає, коли високопосадовий урядовець, в даному
випадку Юлія Володимирівна, приїздить із Москви і називає цифру — 2,8 мільярда
доларів? Раніше українська сторона такої цифри не називала. Росія дуже
наполягає на тій схемі, від якої ми з великим зусиллям відійшли: «Газпром»
прагнув постачати газ в Україну, маючи справу з якоюсь однією державною
структурою, яка б несла відповідальність перед ним, а з боргами розбиралася
б сама. Ми від такої схеми відійшли, розділивши державні потреби і комерційні
структури. Все це було предметом складних і довготривалих переговорів з
росіянами. І коли український віце- прем'єр називає таку цифру, то, по-перше,
в Росії це сприймається як те, що Україна взяла на себе як держава весь
газовий борг. По-друге, в наших іноземних кредиторів і інвесторів відразу
виникає реакція приблизно такого типу: стоп! в державі накопичується борг,
розмір якого є майже втричі більшим того, який визнавався досі. Це миттєво
може вплинути на котировки наших облігацій і боргових зобов'язань і знижувати
наш кредитний рейтинг як держави. Ось чому у цю справу мав втрутитися особисто
Президент Л.Д. Кучма і поставити крапки над «і».
Тепер ця ситуація викликає смуток: дві високопоставлені
особи — в даному випадку це віце-прем'єр і голова НАКу — не можуть з'ясувати
свої робочі проблеми і відносини і починають це робити через засоби масової
інформації. Звичайно, йдеться не про закритість інформації навколо державного
боргу, але потрібно не припускати плутанини в цих питаннях. Коментування
зовнішнього боргу і поточних боргів мають робили тільки ті, хто досконало
і професійно володіє ситуацією. Оскільки зовнішній державний борг – це
досить чутлива річ, неточні коментарі навколо нього посадових осіб можуть
завдавати відчутних втрат Україні.
МІЖ ТИСКОМ ЗІ СХОДУ ТА ІНФАНТИЛЬНІСТЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО
ВИБОРУ
— Як би ви оцiнили характер нової Концепції національної
безпеки Росії? Якими, в зв'язку з цим, можуть бути ймовірні наслідки для
України?
— Поки що ніяких наслідків немає. Я думаю, що ця нова Концепція
є одним з елементів передвиборної технології виконуючого обов'язки президента
Росії. Нова формула використання ядерної зброї, згідно з якою припускається
застосування такої зброї — це також, на мою думку, пов'язано з президентськими
виборами в Росії. Без сумніву, будь-який політик з нормальною ментальністю
розуміє, що застосування ядерної зброї зараз є неможливим. Але інша справа
— використання наявності ядерної зброї для підтримки певних політичних
балансів. В цілому ж, нова російська Концепція — це знак посилення ролі
федерального центру перед загрозою дезінтеграції держави. Що стосується
нашої країни, то проведення російською владою більш жорсткої лінії всередині
країни і використання наявності ядерної зброї як елементу зовнішньої політики
— то для України, думаю, суттєвого впливу мати не буде. Хоча де з чим ще
треба буде розбиратися. І нам в цьому плані досить активно треба працювати
з російськими політиками по всіх рівнях. Для того, щоб певною мірою заблокувати
небезпечні процеси щодо України серед російської політичної еліти. Вже
згадані особливості нової російської Концепції, а також більш жорстка економічна
політика по відношенню до сусідів в значній мірі ставлять під сумнів СНД
як структуру, що має перспективи. Тобто якщо Росія буде реалізовувати ту
лінію, яка зараз висвітлилась, то така позиція, на мій погляд, буде прискорювати
розпад СНД.
— У зв'язку з цим, як би ви прокоментували можливе обрання
Володимира Путіна президентом Росії? Досить поширеною є думка, що в разі
його обрання відносини з Росією ускладняться, тому що жорсткий стиль, який
намагається демонструвати Путін, — це такий товар, який добре зараз продається
на російському політичному ринку.
— Я не спішив би так говорити, тому що технологія і політична
поведінка кандидата в президенти перед виборами і реальне політичне життя
після виборів, коли треба приймати рішення — це зовсім різні речі. З другого
боку, а на що ми мали б розраховувати? Ми хочемо випросити в Росії поблажливе
до нас відношення чи до нашої заборгованості перед нею? Якщо казати серйозно,
то Росія в якійсь мірі розбещувала Україну — якийсь час. В Україні багато
хто звик до того, що можна споживати газ і не платити за нього. І виходило
так, що Росія значний час для нас була серйозним кредитором, та ще й безпроцентним.
Власне, я і не сподіваюсь, що з боку російського керівництва — буде Путін
чи не буде — ми можемо очікувати на м'яке ставлення. Специфіка російської
політичної кон'юнктури зараз об'єктивно спонукає до технології жорстокої
поведінки стосовно сусідів. Не було б Путіна, була б інша фігура такого
гатунку. Скажімо, в Росії у самої багато економічних проблем, пов'язаних
і зі зменшенням видобутку нафти і газу, в неї є уже навіть проблеми з власним
споживанням енергоносіїв. А якщо Путін буде обраний і лінія в нього буде
жорстка, але об'єктивно справедлива, то я в цьому не бачу ніякої небезпеки.
Але, з другого боку, не треба забувати, що Україна має не менш дієвий механізм
для того, щоб створювати тиск на Росію. Це і транспортування через Україну
нафти, газу, електроенергії, і порти на Чорному і Азовському морях, які
працюють і на російську економіку, і транзит інших вантажів через Україну.
Не хотілося б, щоб до цього дійшло, але і в України є і важелі відповіді.
Просто до цього не треба доводити.
— На тлі непростих взаємин з Росією в енергетичному
секторі, «ахіллесовою п'ятою» у стосунках двох стратегічних партерів є
ситуації, пов'язані і з базуванням в Україні Чорноморського флоту. Це і
можливість, точніше, неможливість контролю за силами ЧФ з огляду на повідомлення
про участь російської морської піхоти у діях у Чечні, і посилення російської
військової присутності в Україні на тлі перебазування до Криму фронтових
бомбардувальників. І інші речі, які виглядають далеко не безпроблемними.
Тож яка перспектива чекає на Україну з російським ЧФ?
— На сьогодні в України з Росією дійсно є ряд незавершених
питань договірно-правового характеру навколо ЧФ. І саме з точки зору цієї
незавершеності проблема Чорноморського флоту для нас дiйсно є. Хоча принципові
речі вирішені, існує ряд неврегульованих нюансів, які важливі для України
на майбутнє. Наприклад, регламент діяльності спеціальних, в тому числі
розвідувальних служб ЧФ на території України, участь Росії в екологічних
проектах, пов'язаних зі збитками навколишньому середовищу від діяльності
ЧФ СРСР, окремі питання земельної власності. Проте найскладніше — це загалом
те, що ЧФ базується в Україні не на режимі воєнної бази в класичному розумінні,
а є широко інтегрованим в українські цивільні структури Севастополя. І
з цим ще довго доведеться мати справу. Крім того, попри суттєве скорочення,
Чорноморський флот залишається досить потужною силою. Співіснування двох
воєнних структур — України та Росії — на невеличкому п'ятачку території,
так чи інакше продукуватиме для нас чимало елементів, іноді небезпечних,
які треба вираховувати і вирішувати заздалегідь. І тому нам самим треба
діяти активно і динамічно, бути ініціаторами розвитку відносин з Росією
по усіх площинах.
— «Повернемо» на Захід. Ви нещодавно повернулися з Польщі.
Напевно, під час візиту Президента йшлося і про питання європейської інтеграції.
Що, на вашу думку, можна зробити в цьому напрямку вже зараз, щоб європейська
перспектива України стала більш реальною?
— Інтеграція до європейської спільноти і наближення до
Євросоюзу — це дійсно концептуально стратегічні проблеми. Наші три сусідки
— Угорщина, Польща та Чехія вийшли на нові рубежі інтеграції з країнами
НАТО і Євросоюзу, і співпраця з цими країнами не тільки в економічній,
а й в гуманітарній і культурній сфері має набирати все більшої і більшої
ваги. Тому що вони можуть бути як нашими провідниками у Європу, так і нашим
бар'єром на шляху до Європи. І добре, що наші відносини з Польщею є досить
широкими і динамічними. Безумовно, свою роль тут відіграють і добрі особисті
стосунки президентів.
Зауважу, що президент Квасьневський пообіцяв зробити все
можливе для того, щоб не було візового в'їзду українців до Польщі і навпаки.
Я думаю, що загрози закриття кордонів на польському напрямку найближчим
часом не буде. Можливо, вдасться домовитися з цього приводу з угорцями
і словаками.
Крім того, європейський напрямок ставить перед українською
владою низку відносно нових завдань, пов'язаних передусім з формуванням
в Україні інститутів громадянського суспільства. Простіше кажучи, влада
має сприяти пошуку контактів суспільства зі східноєвропейськими демократіями
поза межами державного регулювання. До речі, прийнято рішення про створення
українсько-польського університету.
Щодо європейської інтеграції в цілому, то виконання умов
Євросоюзу виглядає зараз для нас дуже важким. Але головною з цих умов є
наближення до європейських стандартів якості життя громадян. Якраз в цьому
і полягає база для консолідації політичних сил в Україні. Крім того, на
мою думку, тут проходить і лінія спільних інтересів бізнес-структур і держави.
Я вважаю, що настрої підтримки європейського вектора розвитку України досить
поширені у нашому суспільстві. Важливо також нейтралізувати спроби крайньо-лівих,
зокрема комуністів, по цькуванню європейського вибору України. Тому що
заперечувати необхідність політичної інтеграції України в Європу можуть
люди або тільки зовсім дрімучі, або відверті вороги української державності.
Адже протидія такій інтеграції — це протидія руху до європейських стандартів
рівня життя населення. Коротше кажучи, реалізація європейського вибору
в Україні викликає необхідність для влади не тільки створення законодавчих
механізмів і економічних умов, а й проведення широкої пропагандистської
роботи. Розраховувати тільки на те, що Західна Україна масово підтримує
рух у Європу, неприпустимо. Тут необхідна масштабна загальнонаціональна
інформаційна і пропагандистська робота. До речі, всі негаразди, які загострилися
в Україні останнім часом, на мою думку, прискорюють процес «освіти» і політичної
еліти, і суспільства. В суспільстві політико-психологічна атмосфера щодо
європейської інтеграції зараз сприятлива. І якщо не вдасться сформувати
масових проєвропейських настроїв і механізмів потужної політичної підтримки
європейського вибору, то його реалізація буде дуже складною.
ПОСТСКРИПТУМ
— У багатьох і часто виникають такі питання: яка зараз
роль Ради безпеки? Чи зміниться вона, чи не зміниться? Як би ви це прокоментували?
— Функції Ради і її склад визначені Конституцією і Законом,
і саме тому роль РНБО не може змінитися. Адже в Конституції визначені мінімум
п'ять осіб, які входять до РНБО, а Президент своїм указом може розширити
коло членів Ради. А от поточними справами РНБО дійсно не потрібно займатися.
Про це Президент Л.Д. Кучма недавно говорив. Як голова РНБО, він безпосередньо
коригує її діяльність. Поточними справами займаються відомства, керівники
яких входять до Ради. РНБО має братися за такі проблеми, які не під силу
одному чи двом відомствам. Наприклад, енергетична проблема виходить за
рамки повноважень і можливостей одного відомства і навіть Кабміну в цілому.
Крім того, є такі питання, які до сьогоднішнього дня системно не вивчалися.
Наприклад, як використані кредити МВФ? Невивченість цієї проблеми провокує
безліч політичних спекуляцій. Друга проблема: чому іноземні кредити, надані
нашим господарюючим суб'єктам під гарантії уряду, спричинили серйозні збитки
державі? І врешті чому це нікого не зацікавило? Ці питання є в порядку
денному РНБО. Далі, проблема податкових пільг і звільнення від акцизів
і мита, наданих групі фірм. Крім того, є ще така річ, як управління державним
майном. Чому від цього держава не має практично ніяких прибутків? Чому
від оренди і використання державного майна бюджет отримує копійки? Зрозуміло,
що тут є багато об'єктивних причин і труднощів, але чи справа тільки в
цьому? І якщо всі ці питання об'єднати в проблему втрат бюджету, то розрахунки
показують, що йдеться про цифру порядку 30 мільярдів гривень щороку — тобто
втрачається, підкреслюю, ще одна доходна частина бюджету. Такі втрати можна
було б зрозуміти, якщо ці кошти спрацювали б на створення точок економічного
росту в різних секторах економіки. Але цього не відбулося. Наступна проблема
— це втеча капіталів за кордон. Її масштаби також загрожують національній
безпеці. І таких «чому» з приводу втрат бюджету є досить багато. Крім того,
є ще одна обставина — невивченість даної проблематики спричинила ідею —
і є вже доручення Президента для РНБО з цього приводу — аналізу ефективності
такого органу, як Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю.
Отже, РНБО має займатися стратегічними проблемами, які
потребують системного підходу. Крім того, буде посилена контрольна функція
Ради, як це передбачено законом.
