Після його державного екзамену в музичному училищі всі вийшли із залу, багатозначно переглядаючись. Було зрозуміло, що зароджується значне явище в оперному світі України, всі наче боялися вимовити зайве слово й «зурочити» випускника. Перші сольні виступи Тараса в концертах проходили абсолютно унікально. Він брав із собою цілий чемодан нот (а його концертний репертуар уже тоді був чималим). І під час концерту на вухо повідомляв концертмейстеру, який твір буде наступним. У цьому було щось шаляпінське, якась особлива широта. Щоправда, своїми виступами він завжди підтверджував, що має право на такі «сміливі мазки» у творчості. Серед романсів, заспіваних ним у ті перші роки концертування, були навіть «Весняні води» Рахманінова, які довелося спеціально транспонувати в басову тональність. Не багато знаходилося басів, здатних співати цей «повітряний», здавалося б, суто сопрановий твір.
Його мислення ніколи не було «вузьковокальним». Одного разу в училищі Тарас сказав, що він учив за роялем — ні багато ні мало — Четверту баладу Шопена! Хто зна, можливо, в ньому загинув видатний піаніст?
Дебют Тараса Штонди на великій оперній сцені відбувся 1992 року. Тоді він був іще студентом консерваторії, вчився в класі професора Галини Станіславівни Сухорукової. На сцену Національної опери України Тарас уперше вийшов у партії Греміна в «Онєгіні». Відразу після закінчення картини Ірина Олександрівна Молостова підійшла до Тараса, під час зміни декорацій, і привітала його з дебютом. Сьогодні в його багажі вже понад двадцять партій. В основному Штонда співав у театрі партії першого положення, іноді навмисно відмовляючись від другорядних партій. Так було, наприклад, з партією Барона в «Травіаті», яку Тарас категорично відмовився співати. Незважаючи на те, що при цьому він втрачав шанс у сцені балу пройтися «під ручку» із самою Євгенією Мірошниченко.
«НЕПРОШЕНИЙ ГІСТЬ»
Як і життя будь-якого великого оперного співака, який працював на багатьох сценах, життя Тараса Штонди обростає легендами й курйозними випадками. Зважуся розказати про найбільш достовірні. Наприклад, під час вистави «Севільський цирульник» Тарас пропустив момент свого виходу. Звичайно ж, усе можна виправити. Але спектакль зупинити не можна, і диригент вправно «перескочив» до наступної сцени, пропускаючи сцену з участю Дона Базіліо та лікаря Бартоло. Все б нічого, але в пропущеній сцені був знаменитий «Наклеп»! Того вечора глядач так і не зміг потішитися «Наклепом» у виконанні Тараса Штонди. А вихід Дона Базіліо відбувся пізніше — в момент, коли він «непрошеним гостем» з’являється, тримаючи в руці камертон. У цьому місці він наспівує «до-мі-соль-до», ніби сольфеджуючи. У постановках інших театрів цей наспів часто пропускається, але в нас вона, на щастя, дозволила Дону Базіліо знайти свою «нішу» в спектаклі. Коли всі учасники вистави відповідно до сюжету опери почали тут же «випроваджувати» Дона Базіліо, це виглядало досить кумедно — адже співак нарешті з’явився на сцені й явно відчував необхідність самовиразитися. Тепер, до речі, Тарас намагається не співати у «Севільському цирульнику», не знаю вже з якої причини.
Ще один курйоз стався в «Дон Жуані». Отже, сцена на кладовищі. Донна Анна і Дон Оттавіо наближаються до могили Командора, щоб скорботно схилити голови. Але сцена чомусь виглядає якось незвично просторо. Публіка, проте, ще нічого не помічає. І раптом з-за лаштунків вибігає сам Командор, одягнутий у своє кам’яне вбрання і, пробігши через половину сцени, прямо-таки з балетною грацією спурхує на підніжжя своєї могили й застигає в позі пам’ятника. Запізніла поява Командора виявилася такою переконливою, що тільки після всього публіці стало зрозуміло, чого ж саме бракувало досі на сцені…
У спектаклі «Мадам Батерфляй» Тарас виконував невелику партію дядька Бонзи. Він спеціально шукав пластику й міміку для цієї екзотичної ролі й навіть у цій невеликій роботі став, безумовно, найкращим виконавцем партії. Одного разу він неабияк спізнився на оркестрову репетицію, всі вже сиділи на сцені й чекали на появу Бонзи. З’явившись серед солістів, він пішов прямо до виконавиці головної партії Лідії Забілястої й кинувся перед нею на коліна: «Лідіє Леонідівно, вибачте, що примусив вас чекати!» Чи треба говорити, що таке безпосереднє почуття розкаяння забезпечило йому миттєве прощення колег…
Не можна сказати, щоб Тарас був прихильником режиму. Але іноді щодо цього він буває непохитним. На дворі була холодна погода, він не прийшов на співку. Тодішня завідуюча трупою В.М. Багацька зателефонувала співакові, щоб дізнатися, в чому річ. На це Тарас незворушно відповів: «Віро Микитівно, визирніть у вікно! Хто ж у таку погоду ходить на співки?!»
Дуже шкода, що вже немає в репертуарі «Дона Карлоса» Верді. Король Філіпп у виконанні Тараса приголомшував навіть випадкового слухача. Слухачі відчували в спині холодок, коли він промовляв: «Я нещасний як король і т.ін.». Було абсолютно незрозуміло, звідки в ньому все це…
НАША ЛЮДИНА У ВЕЛИКОМУ...
26 лютого заспіває в Києві Захарію в «Набукко», рівно через місяць йому належить співати цю ж партію на сцені Ризької опери. Взагалі ж, лютий проходить у Штонди під знаком «Війни й миру». Він як ніхто виявився готовим до партії Кутузова. Коли він раніше співав арію Кутузова в містах Росії, беручи участь у концертах лауреатів конкурсу імені Глінки, навіть «залізна леді» Ірина Архипова казала: «От яку музику треба співати!»
До його значних виконавських досягнень належить і виконання великомасштабних полотен Шостаковича — Тринадцятої та Чотирнадцятої симфоній, поеми «Страта Степана Разіна». Тут поєднується володіння мелодичним речитативом, виразна артикуляція та суто оперне драматичне напруження. Зі всіма цими завданнями Штонда справляється чудово. Пимен, Володимир Галицький, Досифей — його репертуару міг би позаздрити будь-який бас. На жаль, «Хованщина» тепер не йде на київській сцені. Але доля Досифея у виконанні Штонди виявилася щасливішою. Він з успіхом виконує цю партію на сцені Великого театру, зокрема на гастролях цього колективу у Варшаві в грудні минулого року. «Досифей Тараса Штонди, спеціально запрошеного з Національної опери України (давно вже зал Великого не чув такого розкішного басового матеріалу) насамперед — людина, яка дивно поєднує в собі доброту духовної особи і цинізм хитрого політика» — так писала про його Досифея московська газета «Новое время».
Партія Володимира Галицького в «Князі Ігорі» належить до партій, особливо дорогих Штонді. Його образ у цій опері дивним чином кореспондується з його життєвим образом. Бо і в реальному житті Тарас завжди оточений гарними дівчатами, він ніколи не відчував браку уваги з їхнього боку.
Однією з нещодавніх нових робіт співака на сцені став маг Челій в опері Прокоф’єва «Любов до трьох апельсинів». Добрий чарівник, який самовіддано бореться зі злом і допомагає своїм друзям — у цьому є щось і від життєвого кредо співака. Будь-який оперний твір двадцятого століття вимагає особливої слухової координації, високого рівня музикальності. Тут не проходить «слухачество» і приблизність, кожна інтонація повинна бути на своєму місці. У цьому сенсі Тарас є ідеальним виконавцем для такої музики. Та й у сценічному плані сам образ мага вирішено ним надзвичайно переконливо — альтруїстичний пафос цієї ролі настільки великий, що тут співакові було потрібно мінімум перевтілення. Оскільки добродушністю й доброзичливістю він щедро обдарований і за межами сцени.
Голос Штонди має особливі акустичні властивості. Він надзвичайно польотний, у ньому поєднується «трубна» потужність і м’яка співочість. Ця найрідкісніша для басів властивість дозволяє йому навіть в акустичних умовах Національної опери, які дещо погіршилися після ремонту театру, звучати без звукових «втрат». Його чудово чути навіть з найвіддаленіших куточків залу.
БЕЗ «ВІЙНИ І МИРУ»
Серед авторів, яким Штонда віддає перевагу як концертний виконавець, на першому місці Чайковський, Рахманінов і Свиридов. Разом із тим, він старається уникати зайвого насичення програм похмурими, скорботними творами. Лише одного разу заспівавши свиридівську «Наречену» на слова Блока, далі він відмовляється включати її до своєї програми. З цієї ж причини він відмовився від виконання романсу «Под насыпью в рову некошеном», який в його інтерпретації справив би приголомшуюче враження.
У дні 130-річного шаляпінського ювілею саме Тараса Штонду як найкращого українського баса запросило Російське посольство для участі в урочистостях, присвячених видатному співаку.
Тарас Штонда — абсолютний лідер за кількістю завойованих ним титулів на міжнародних конкурсах. Взагалі ж, «географія» Тараса Штонди — це предмет особливої розмови. Де тільки йому не доводилося виступати: Аудіторіо Насьональ (Мадрид), Великий зал Європарламенту в Страсбурзі, Концертгебау в Амстердамі, Філіпс-заал в Гаазі, Великий зал Московської консерваторії, оперні театри Ріо- де-Жанейро, Сан-Пулу, Барселони, Пальма де Майорки… Нещодавно в Москві він взяв участь у концертному виконанні опери Глінки «Руслан і Людмила». Успішно дебютував у Маріїнському театрі в «Лючії ді Ламмермур» Доніцетті. За словами співака, в Києві ця вистава йде в скороченому вигляді. Зокрема, партія Раймонда вдвічі коротша. У Маріїнці опера поставлена без купюр: так, як її написав автор. Герой Штонди від початку й до кінця на сцені. Дуже цікавий спектакль. За диригентським пультом був права рука Гергієва — Михайло Сенкевич. Судячи з відгуків у пресі, українського баса меломани Санкт-Петербурга помітили. Нині ведуться переговори про подальшу співпрацю. А що ж удома, в Києві? Щільний графік гастролей не дав можливості Тарасу репетирувати партію Кутузова у «Війні і мирі» Прокоф’єва — останній прем’єрі Національної опери України. Але, як запевнив Штонда: «Я щасливий виступати в рідному місті. Постараюся вивчити свою партію, щоб надалі «Війна і мир» з’явилася в моєму репертуарі».
