Днями в м. Макіївка Донецької області фахівці з роботи з неповнолітніми провели спеціальне опитування серед маленьких безпритульних міста у віці 10—17 років. Опитування проводилося макіївською громадською організацією «Мартін-клуб», було направлене на з’ясування обставин, чому діти йдуть на вулицю та специфіки їхнього життя поза домом і включало в себе бесіди з кількома десятками маленьких бродяжок Макіївки. За словами експертів, які проводили опитування, в основному маленькі безпритульні Донецької області проводять увесь свій час на ринках у віддалених районах великих міст, а також на вокзалах і автостанціях, де збираються великими групами. При цьому половина з них охоче витрачає частину грошей на наркотики, сигарети й алкоголь. Проте, незважаючи на всі ці страшні показники, більшість дітей вважає своє майбутнє цілком перспективним, хоча 40% опитаних ледве уявляють своє подальше життя.
Загалом, за словами експертів Донеччини, кількість малолітніх безпритульних у регіоні в останні роки залишається стабільно високою. Ще два роки тому фахівці говорили про початок «третьої хвилі» дитячого бродяжництва на Донбасі, яка за цей час тільки набрала обертів. Перші дві «хвилі» були наслідком Першої та Другої світових воєн і загальної нестабільної обстановки в країні, а третя «хвиля» має вже трохи інші причини. За словами начальника управління у справах сім’ї і молоді Донецької ОДА Ігоря Сабадахі, сьогодні основними причинами того чому діти йдуть з дому, є передусім байдуже ставлення до них з боку батьків, постійні негаразди в сім’ї та відсутність яких- небудь моральних орієнтирів і перспектив на майбутнє. Так, унаслідок згаданого опитування з’ясувалося, що майже 87% маленьких бродяжок на сьогодні точно знають, що в них є дім і сім’я, але повертатися туди не хочуть. За даними опитування, більше половини дітей (53,3%) жили в сім’ях, де хоча б один із батьків був їм не рідним. Більше того, близько 13% сімей є неповними (є тільки один із батьків), причому в більшості випадків дітей виховують самотні матері. Взагалі, згідно з даними статистики, батько живе у таких сім’ях надто рідко, а дідусь — практично ніколи. При цьому всі діти скаржаться, що вдома їм не дають нормально спати (понад 43%), не годують (понад 16%), не тримають у чистоті (13%).
Більше того, як з’ясувалося в ході дослідження, в уявленні переважної більшості підлітків Донецької області (76,7%) домінує образ сім’ї, де у надмірних кількостях вживають алкоголь, причому в 37% випадків п’яницею є мати, а в 27% — батько (чи вітчим). Проте є й сім’ї, в яких п’ють усі… Також у багатьох сім’ях (13,3%) батьки вживають наркотики, і в цьому випадку, як стверджує В. Федотова, діти дуже легко наслідують родичів. Уже зараз багато підлітків практично не приховують, що в них є досвід вживання наркотичних препаратів і спиртного, причому, як правило, всі наркотики виробляються кустарним способом. Ну, а щодо морального боку виховання, то справи тут зовсім кепські.
За словами керівника «Мартін-клубу» Вікторії Федотової, особливо жалюгідне становище в цьому плані складається в середовищі підлітків Донеччини, які йдуть із дому набагато частіше, аніж діти молодшого віку. Старші діти гостріше відчувають нестачу уваги з боку батьків, відсутність будь-якої турботи й просто байдуже ставлення до їхнього життя, проблем і прагнень. Так, згідно з спеціально проведеним дослідженням, більшість дітей уперше пізнали смак безпритульності у віці 7—9 років (понад 50%), і лише понад 13% з них стали бродяжками у 5—6 років. А загалом в одній тільки Макіївці сьогодні більшість дітей, які займаються бродяжництвом, як правило, старші за 10 років. При цьому більша їхня частина — хлопчики (90%).
Проте є й інші мотиви того, чому діти йдуть з дому, причому деякі з них до смішного банальні. Наприклад, у кожного четвертого підлітка Макіївки, коли він йшов на вулицю, переважало «бажання гуляти», а в кожного п’ятого — поганий приклад однолітків. Хоча, варто відзначити, що приблизно 6,5% дітей регулярно виганяють з дому самі батьки.
А щодо частоти перебування маленьких безпритульних на вулиці, то, як стверджує більшість із них, вони на вулиці — всю добу. Проте приблизно третя частина підлітків усе ж майже щодня йде ночувати додому, а зовсім невеликий відсоток виходить на вулицю тільки періодично — наприклад, для того, щоб «підзаробити» на що-небудь чи коли вдома стає зовсім зле.
Переважна більшість нинішніх безпритульних — 84%, відвідували школу, причому багато хто з них каже, що там їм було добре. І лише 10% дітей стверджують, що ніколи туди не ходили. Проте навіть для названої більшості шкільні заняття, судячи з усього, — справи давно минулі: 70% кажуть, що вже не ходять на них зовсім, і лише 30% неохоче повідомили, що доволі рідко все-таки відвідують школу. Щоправда, й це «доволі рідко» зводиться до того, що діти не були в школі кілька місяців (а деякі навіть більше року). А реальними учнями себе вважає лише 16,6% опитаних бродяжок.
Та й, по суті, основною школою життя для них зараз є саме вулиця. Щоб заробити собі на їжу, підлітки, як правило, займаються жебрацтвом чи якимись дрібними роботами — збирають металобрухт, миють скло автомобілів на перехрестях, продають речі… Проте, незважаючи на різноманітність промислів, близько 57% безпритульних Донеччини регулярно залишаються без їжі по кілька діб.
Приблизно 70% безпритульних підлітків стараються регулярно стежити й за своєю гігієною, миються кожного дня або хоча б кілька разів на тиждень. Інші ж 30%, за їхніми власними словами, митися не мають можливості та й не хочуть, і тому вважають за краще купатися лише влітку — у водоймищах області, а взимку не митися взагалі. Проте такий стан речей, на думку дітей, особливо не впливає на їхнє здоров’я, хоча кожний четвертий безпритульний сьогодні називає себе хворим. Інші ж стверджують, що здоров’я в них цілком нормальне, хворіють вони лише один—два рази на рік і в основному стикаються з такими захворюваннями, як простуда чи педикульоз. Щоправда, за словами дослідників, у бродяжок зустрічаються й окремі випадки венеричних захворювань, жовтухи, вітрянки, обмороження та травм, але лише 30% підлітків за необхідності готові звернутися до лікаря, інші не хочуть йти до лікарні за жодних обставин.
Враховуючи всі ці досить тривожні факти, керівництво Донецької області все настирливіше намагається знайти шляхи вирішення проблеми «дітей вулиць», однак поки це виходить не дуже ефективно. Цілком очевидно, що корінь цих проблем — у неблагополучних сім’ях Донеччини, де догляду за дітьми та їхнього нормального виховання просто немає. Щоб вирішити це питання, раніше в регіоні навіть пробували скласти спеціальний реєстр неблагополучних сімей, а потім або стежити за вихованням у них дітей і за нагоди втручатися, або й зовсім позбавляти батьків їхнього права та віддавати дітей до притулків. Усе добре б, ось тільки, схоже, ця задумка владі так і не вдалася: в останні роки кількість неблагополучних сімей на Донбасі лише зростає. Про це може свідчити хоча б той факт, що в загальнообласному реєстрі дітей- сиріт тільки 30% (3578 осіб) є сиротами через об’єктивні причини (через смерть обох батьків), інші ж 70% (11492 особи) — це діти, батьки яких живі, але були позбавлені своїх прав через кілька причин. Словом, у регіоні з’являється все більше дітей, яким у жахливих умовах вулиці набагато комфортніше та затишніше, аніж удома. І в цьому питанні ніякими реєстрами неблагополучних сімей і спробами втрутитися в їхній побут уже не обійтися. Діти просто потребують нормальних умов життя в нормальних сім’ях.
