У звичайні дні жінки — своєрідні психіатри одна для одної. Лише на початку березня, ближче до дати під номером вісім, відчуваючи незрозумілу напруженість, що сприймається чомусь як хвилююче очікування, намагаються скинути з себе цю «обязаловку», вигадану, щоправда, жінкою, — неодмінно чомусь радіти. Дивний це день, коли необхідно захоплюватись, треба сказати, найвдалішою ідеєю в індустрії розваг —поділом людей на дві статі.
Французька письменниця Симона де Бовуар, яка народилася сто років тому, стверджувала, що жоден чоловік не погодився б стати жінкою, але всі вони хочуть, аби жінки були. «Подякуємо Господу за те, що він створив жінку». «Природа добра, бо подарувала чоловікам жінку». У цих і подібних фразах чоловік вкотре з наївністю стверджує, що його присутність на цьому світі — факт неминучий, його право, а от присутність жінки — проста випадковість, але випадковість щаслива.
Виняток, мабуть, — саме восьмий день березня. Втім, чоловіки лише удають, що не розуміють жінок в інші дні. Це їм просто коштує дешевше. Основна ж різниця в тому, що жінці потрібен чоловік, а чоловікові — жінки. Поки він не зустріне свою, що, втім, теж не гарантує суцільного щастя. На жаль.
Та все ж, хоч скільки б стверджували, що неможливе довге сімейне кохання, до того ж яскраво забарвлене почуттями, не вірте. Це неправда, точніше, правда нещасливих у цьому людей. Знаю один секрет такого союзу і дарую його всім, хто починає життя: варто закохуватися безліч разів, завжди в одну і ту саму людину. І все! Якщо він, природно, гідний і з тим же тягнеться до вас.
Вартість життя постійно зростає, але щось не намічається зменшення попиту на нього і почуття, які воно приносить, — любов до дітей, рідних людей, друзів. І все це є настільки цінним у щоденному меню, що можна й перетерпіти один весняний день, коли тебе починають з чимось вітати не лише чоловіки, але самі ж жінки, стверджуючи, що в професійному плані немає віку, якщо присутній аналіз і гнучке викладення; що в голову вдаряє не лише склероз, а й молодість. Напрошується нахабна думка — молодість вічна...
Хочу для чогось сказати декілька слів про жінку, імені якої навіть не запам’ятала. Недавній телесюжет був коротенький і настільки вразив мене самим фактом того, що відбулося, що залишилися в пам’яті лише щасливі молоді очі героїні та сиве волосся. Навіть на відстані розумію — мабуть, давно в її домі телефон дзвонив набагато голосніше, як буває в порожньому, якщо до своєї мрії вона просувалася, ніби повзла, перебіжками, сиділа на одній картоплі та олії, аби зібрати гроші на процедуру штучного запліднення. Звісно, за логікою, після повідомлення про те, що їй 66 років, проситься лише один жест — покрутити пальцем біля скроні.
Не варто поспішати, адже навіть лікарі не змогли їй відмовити. Дуже вже молодими були у жінки аналізи, набагато кращими, ніж у мамусь дітородного віку. Ще була надзвичайна одержимість, вистраждане бажання — якщо Бог дав і вийшло виносити і народити. До останнього дня вагітності вона продавала пиріжки на ринку, нікому й на думку не спадало, що ця худенька жінка-невидимка, раптово набравши вагу, чекає дитину. Якою вона була щасливою, обкутавшись у свою таємницю, як легко пішла на пологи (природно, кесарів розтин), як здивувала лікарів і всіх молодих, які народжували в тому самому пологовому будинку, коли з’явилася здорова дитина.
У сюжеті побачила жінку, якій і на думку не спадало молодитися, приховувати свій рік народження, як численні вельми благополучні колишні красуні її віку і на 20 років молодші, й щоб дізнатись, коли вони народилися, потрібно швидше за все їх розпиляти і порахувати шари. Вона була фізіологічно молодою — в рухах, у сенсі життя, в силі особливій.
Багато жінок на схилі років нагадують старих чоловіків або безбожно молодяться. Це смішно і сумно. Наша мадонна з немовлям просто не знає про це, і хвилює її зараз, як це буває у молодих незаможних батьків, лише вартість коляски, найкращого ліжечка, памперсів. Як існує величезна різниця між тим, хто заробив багато грошей, і тим, хто багатий від народження, так і тут. Мабуть, її так висушило життя, не даючи можливості народити вчасно, не подарувавши їй чоловіка, що зараз їй нічого не страшно. Нічого.
Не люблю і ніколи не буваю на різних шоу, де нагороджують одних і тих самих людей (можливо, мені так здається) якимось титулами. Начебто є й такий — Жінка року. Там все так однаково, так передбачено на цій світській кухні: погляди однієї жінки на іншу, що нагадують контроль багажу на митниці; ці химерні вбрання, ці фантазії на обличчях, успішно здійснені медиками, які вдало вибрали спеціалізацію; ці дорогоцінні коробочки із заспокійливим, ретельно заховані в сумочці (і те і інше регулярно змінюється, дотримуючись моди); це вічна невідповідність бажань і факту: переважно хазяйки й їхні доходи давно живуть нарізно. Адже апетити — величезні, а сум треба чимось вибивати, інакше і чарівність єдиної валюти не врятує: завжди у когось ноги одягнені краще; колишній чоловік знову з подругою, якщо досягли необхідної ваги, терміново потрібно її вкласти якось по-іншому...
Виразно бачиш лише одне — важко жінці вступити в 40-річний вік, м’яко кажучи, але ще важче з нього вийти. Та й як жити завтрашнім днем із сьогоднішнім і вчорашнім гардеробом, скажіть. Так і метушаться бідолахи.
Завжди милувалася жінками щасливими. Звичайно це ті, хто зустрів, знайшов одне одного. Їм життя не вистачить, аби розлюбити свого чоловіка — в цьому і щастя.
Сьогодні ж милуюся цією бідною і щасливою мадонною з немовлям, і якщо була б номінація «Браво!», віддала б їй.
Та хто ж із ситих можновладців зверне на неї увагу? Тут своїх встигнути б відзначити — он яка довга черга...
Метушня.
