З величезної кількості газет, що видаються в Україні, я зупинився саме на вашій. «День» — видання для нормальної, мислячої, інтелігентної людини. Мені подобається в ньому підбірка матеріалу, серйозні статті, культурна сторінка, багато іншого і навіть формат. Певним чином «День» нагадує мені колишню газету «Известия», але не думайте, що це туга за минулим. Я думаю, що це краще обличчя нашої незалежної України.
Мене хвилюють деякі питання життя нашого суспільства. Можливо, моя думка співпаде або буде близькою до думки інших громадян, і з усіх наших спільних побажань зроблять висновки, і вчені дадуть оцінку нинішньому стану суспільства.
Передусім, мене дуже хвилює роз’єднаність нашого суспільства. Звичайно, дуже шкода, що у нас не знайшлося лідера або партії, які взяли б на себе відповідальність за консолідацію суспільства при переході до нової формації. Для цього, насамперед, було необхідно не допускати до влади колишніх членів комуністичної партії на будь- якому рівні. Але такої партії і лідера не знайшлося. До керма стали ті ж комуністи, які вийшли з партії, але залишилися з її ідеологією. Дуже шкода, але третя частина суспільства — це люди з комуністичною ідеологією. І мені здається, що таке суспільство влаштовує наше керівництво. Адже щоб змінити його, потрібно багато від чого відмовитися самим.
У нас сьогодні суспільство розділене на групи, класи, клани. Це люди, які знаходяться на різних соціальних рівнях і отримують різні пільги. Депутати і численні держслужбовці мають достойне життя і в майбутньому — забезпечену старість. А люди, які створюють національне багатство країни й утримують вищезазначену категорію, наприкінці життя виявляються в жебрацькому становищі. Для них наші народні обранці за десятиріччя так і не змогли прийняти нормальних життєвих законів, таких як для себе. Тому що треба поступитися чимось своїм. Таке становище примушує батьків орієнтувати своїх дітей у житті не за їхнім покликанням, а йти туди, де ближче влада і пільги і, звісно, нормальні пенсії.
Зверніть увагу, скільки у нашому суспільстві інвалідів, і багато хто з них приймає це як благо. Тому що це дає їм хоч якісь засоби для існування.
Я вважаю, що слід скасувати будь-які пільги і субсидії категоріям громадян, які мають доходи вищі за прожитковий мінімум. За все необхідно платити. Скільки відпаде непотрібних організацій. Так звані субсидії і пільги принижують людину, роблять пристосуванцем і споживачем, а не творцем. Візьмемо, наприклад, так звані пільги звичайного пенсіонера. Вводяться певні дні і види транспорту, коли і де він повинен їхати. Я глибоко переконаний: якби той, хто це ввів, хоч би одного разу проїхав у цьому транспорті, особливо за місто, то, напевно, не захотів би їздити, навіть якби йому платили.
Наведу особистий приклад. Уряд постійно говорить про збільшення пенсії звичайним громадянам. До останнього підвищення пенсії ми вдвох iз дружиною отримували 258 грн. пенсії плюс 33,21 грн. субсидії, разом 291,21 грн. А після підвищення стало: 283,60 грн. пенсії та 13,61 грн. субсидії, в сумі 297,21 грн.
Тобто, фактично, через істотне зменшення субсидії пенсія кожного збільшилася всього на 3 грн. Але якщо врахувати підвищення цін, то рівень нашого життя опустився набагато нижче. Військові пенсіонери, які отримують більше, ніж звичайні громадяни, оплачують тільки 50% усіх комунальних послуг, враховуючи й телефон. А ми за телефон сплачуємо повністю. Якщо так триватиме й далі, то про консолідацію і побудову громадянського суспільства можна буде забути.
