У вересні деякі депутати Верховної Ради ініціювали спробу змінити статус російської мови в Україні, прикриваючися прагненням збереження й вільного розвитку регіональних мов. На жаль, народні обранці забули про сумний досвід Ірландії та Білорусі. В цих країнах прагнення запровадити також на офіційному рівні англійську та російську мови відповідно «увінчались» трагічним лінѓвоцидом — сьогодні ірландська та білоруська мови належать до «мов на межі вимирання». Зрештою, сам процес «мовної смерті» неминучий, природний. І в цьому полягає трагічна суть мови: народившись, колись вона має померти.
Отже, наша мета — будь-що берегти мову, не дати їй зникнути, оскільки зі зникненням мови вмирає нація, яка існує завжди тільки в мові. Росіяни це чудово розуміють, а тому поважно ставляться до своєї мови, підтримуючи її на міжнародному рівні. А ми, українці, прагнемо зробити все, щоб власноруч ліквідувати свою історію, ментальність, етнічну належність. У наших умовах державна українська мова перебуває під значним тиском російської мови. Що ж, так історично склалося. Крим за один день чи рік не заговорить українською. Але виховувати в російськомовних українців повагу до державної мови вкрай потрібно. Бо інакше державна мова стане фантомом, наявним на папері, але мертвим у просторі думання.
У контексті цих міркувань важливо ще раз повернутися до осмислення природи мовних смертей і фахово окреслити відмінності між регіональними мовами, «мовами у стані загрози» й статусом російської мови в Україні. Пропонуємо інтерв’ю з професором лінгвістики Свартморського (Swarthmore) університету доктором Девідом Гарісоном.
— Над якими основними проблемами як учений-лінгвіст ви сьогодні працюєте?
— Як теоретик мови я, передовсім, вивчаю фонологію (звукові структури) і морфологію (форми слова). Працюю над вивченням гармонізації звуків у словах у різних мовах. Віднайдені приклади створюють цікаві прецеденти для викликів класичній лінгвістичній теорії і для моделювання загальних пізнавальних функцій мови, як, наприклад, розпізнавання образу. Я вивчаю ці зразки як емпірично (в полях у Сибіру чи в Індії), так і з метою комп’ютерного моделювання.
Я лінгвіст, тож приймаю положення, що мови існують винятково в межах культурної матриці, тобто для дослідження я маю знати культурний контекст. Саме мови формують структуру нашого знання. Моє етнографічне дослідження спирається на відомості про тубільців, фольклор, усний епос, умоглядні системи, наприклад (як у випадку з чулімською мовою) в межах контексту внутрішнього азіатського кочового життя.
Інколи я уявляю себе зоологом, який відкриває нові види. Це дивовижне відчуття.
Як учений я не можу залишатися байдужим, бачачи, що десятки мов зникають щороку. Дві мови, які я наразі вивчаю, тофа (Tofa) та ос (Оs) мають усього лише по 40 носіїв. Приблизно половина мов світу може зникнути в цьому сторіччі. Втрата буде катастрофічною.
— Невже прогнози і справді настільки песимістичні? Чи можна щось зробити для порятунку мов, що зникають?
— Це питання нещодавно лінгвісти з усього світу обговорювали в Сіетлі на щорічній мовознавчій конференції. Дати відповідь на нього дуже складно.
З упевненістю можна констатувати, що принаймні половина з понад 6800-т живих мов зникне до 2050 року. Останній приклад — мова чулімів, яку я віднайшов у напіввідмерлому стані. Сьогодні цією мовою послуговуються близько 40 осіб у Центральному Сибіру, всім носіям уже за 50 років. До категорії особливостей цієї мови можна зарахувати граматичні норми: наприклад, побудова речення, що містить заперечення, або форма питального речення. Розумієте, кожна мова має власну екосистему, і ми не маємо права руйнувати ці ареали.
Носії, наприклад, віднайденої чулімської мови практикують полювання, збиральництво, рибальство — усе те, що було властиво нашим прапращурам тисячі років тому. Вони мають свої легенди, фольклор, блискучо знаються на лікарських рослинах (не прочитавши жодної книжки про них!). Вони живуть по шестеро в ізольованих хатах, часто змішуються з російським населенням. Тільки 35 чоловік ще розмовляють цією мовою досконало. Для відтворення граматики мови я знайшов одного носія в цьому племені, який винайшов, уявіть, власну кустарну систему письма. Я планую використати це з незначними модифікаціями, щоб опублікувати першу книгу із граматики цієї мови. Але за кілька років мови вже не буде, вона зникне назавжди. Росія мала б робити все, щоб убезпечити такі мови від зникнення, але ж чи робиться щось насправді? Ми, лінгвісти, маємо записати ці мови, їхню граматику, щоб, можливо, колись відновити. Але ж лінгвісти не здатні керувати мовами й етносами! Потрібна потужна допомога з боку урядів.
Проте факт залишається фактом: сьогодні велика частина живих мов поступово згасає. І це потрібно прийняти, адже процес є незворотним. Інша річ, що темп процесу може бути різним, а інколи через особливості мовної політики ці процеси ще й прискорюються. Ви ж розумієте, що це не тільки втрата плюс-мінус мови, а загибель етносу. Це дуже небезпечно з погляду культури, оскільки ми втрачаємо знання, пов’язані із традиціями, моделі світосприйняття в людській свідомості. Це погано і з наукового погляду, оскільки втрачаємо можливість розуміння того, як організовано процеси сприйняття світу через мову.
— Чому відбувається таке стрімке винищення мов і їхніх носіїв сьогодні у світі?
— Серед причин зникнення мов можна назвати етнічні війни й акти геноциду, стихійні біди, асиміляцію малих народів і їхній перехід на домінантні мови, зокрема англійську, французьку, китайську, російську у своєму ареалі. Держави-монстри не зацікавлені в розвитку мов меншин, мов, що є унікальними, адже деякі з них існують упродовж тисячоліть у незмінній формі (тоді ще й англійської та російською не було!). Але ж ми інколи забуваємо про природний плин речей і вмотивовуємо наше життя політичними документами, що зовсім не відображають природи явищ. За прогнозами нашого інституту, з 6800 поширених у світі мов до 2100 року залишиться близько 3000.
Зафіксовано випадки, коли щотижня на планеті «вмирає» одна з мов, і цю тенденцію вже прийнято вважати нормальною. Проблема полягає в тому, що зараз цей показник зростає в геометричній прогресії. Упродовж століття з обігу можуть зникнути близько 6200 мов, говорів і говірок.
— Для кого цей процес є загрозливим передусім?
— Забуття загрожує, по-перше, мовам невеликих народів. За даними ЮНЕСКО, мова може існувати і передаватися з покоління в покоління, коли число її носіїв не менше ніж 100 тисяч осіб. Наразі мовою тубільних мешканців Аляски іяк послуговується лише одна мешканка цього самого штату, говір удіхе в Сибіру використовують близько 100 осіб, а мовою арікапу спілкуються лише шість бразильських індіанців-одноплемінників. Бачите, яка сумна статистика.
Цікаво, що більш ніж половина наявних мов припадає всього лише на вісім країн: Папуа — Нову Гвінею, Індонезію, Нігерію, Індію, Мексику, Камерун, Австралію та Бразилію.
Але попри відмирання мов, паралельно йде і зворотний процес. Так, наприклад, було свого часу відновлено іврит, на якому говорять сьогодні понад п’ять мільйонів ізраїльтян. Понад 10 тис. мешканців Гавайських островів заговорили практично забутою ще десятиріччя тому рідною мовою, мексиканці хочуть повернути втрачені мови племен майя, а новозеландці — маорі. Але співвідношення між померлими і відновленими мовами катастрофічне.
— Але якщо темпи зникнення мов не зменшаться, то чи не прийде рештою людство до універсальної мови?
— Універсальна мова може бути реальністю лише як нав’язаний вибір, оскільки зручно спілкуватися, наприклад, англійською в науковому світі або у світі бізнесу (і ви помітили, що в нашій історії весь час були спроби нав’язати таку мову суспільству: латина, французька, тепер — англійська). Але лінгвістичні відмінності не можна анулювати. Навпаки, в розмовних мовах постійно з’являються нові відмінності, так само як сьогодні розмовна англійська, наприклад, у Аппалачах відрізняється від стандартної англійської. Це живий внутрішньомовний процес. Конвергенція та дивергенція є природними явищами. Інша річ, що екстралінгвістичне (позамовне) втручання в ці процеси призводить до катастрофи.
Уявіть тільки, у ХХІ столітті на планеті відійде в небуття близько половини мов, що існують сьогодні у світі! Такі дані дослідження ми опублікували в останньому номері американського лінгвістичного журналу.
Глобалізація світу і особливо мови пов’язана з дуже серйозними проблемами. Глобальна мова — глобальна проблема. Я хочу привернути увагу саме до небезпек, які приховує в собі цей процес. У всьому світі наразі обговорюються проекти, згідно з якими в середніх школах викладатиметься одна іноземна мова — англійська. Кілька років тому в багатьох країнах скасували квоту на іноземну мову, тож батьки і діти почали самі вибирати мову, — вивчення англійської збільшилося на 60-80 відсотків. Це серйозна проблема. Уявляєте, що вийде, якщо ми всі дивитимемося на світ очима англомовних народів?
Глобалізація мови небезпечна і для англомовних народів. У мене складається враження, що наразі і культуру, закладену в англійській мові, і навіть національну ідентичність англомовних народів виставлено напоказ, вони є надбанням усього світу.
Подивіться, скільки сил і грошей витрачають і Америка, і Велика Британія на створення центрів із вивчення англійської мови у світі. Але ж сьогодні, я певен, потрібно ще більше грошей витрачати на збереження мов невеликих етносів, напіввідмерлих мов, зокрема тофа, арікапу тощо. Думаю, подібні проекти доречні і в українській мовній політиці. Можна було б звернути увагу на збільшення центрів україністики за кордоном, а це — головний засіб просування власної культурної політики у світі. В англійців є Британська Рада, у німців — Ѓете-інститут, у американців теж є ціла мережа центрів. Як лінѓвісту мені здається, що в Україні багато розмов довкола мови, але мало конструктивних рішень на рівні уряду та Президента для підтримки української мови на державному рівні.
— Пане Девіде, що б ви могли сказати про ситуацію з українською мовою? Наразі в Україні ідуть запеклі дискусії щодо надання російській мові усілякої підтримки в статусі регіональної, не так давно було озвучено законопроект «Про мови в Україні»...
— Знаєте, цей законопроект побудований на нелінгвістичних (або й антилінгвістичних) засадах, я категорично проти таких політичних втручань у мову, знаючи, зокрема, й історію самої української мови. Краще б зареєстрували законопроект про підтримку української мови, про збільшення годин української мови в середній школі!
Історія української мови — це історія лінѓвоциду, тобто це свідоме, цілеспрямоване нищення мови як головної ознаки етносу, нації. Лінѓвоцид — передумова масової денаціоналізації та манкуртизації, інакше просто неможлива втрата історичної пам’яті, етнічного імунітету, а без цього не може бути асиміляції — поглинання одного народу іншим. Ось чому поневолювачі ніколи не забували про потребу нищення мови поневолених народів. Враховуючи історію України, сьогодні у вашій державі має бути втілена мовна політика Франції, а не США чи Росії. Це мала би добре розуміти Верховна Рада та сам Віктор Янукович, який усе ж таки залишив про себе добре враження в США. Він має стати державником, який розуміє, що політичні й електоральні загравання — це одне, а реальна підтримка державної мови — інше. Без української мови немає України у себе і у світі.
