Підсумкова колегія Державної служби лікарських засобів зробила чимало сюрпризів. Пам’ятаючи про подібні заходи, можна було передбачити, що кілька годин поспіль представники сфери почнуть зачитувати оптимістичні звіти. Ні, звісно, без цього не обійшлося. У доповіді заступника міністра охорони здоров’я і голови вищезазначеної Держслужби Михайла Пасічника прозвучало, що обсяг реалізованої минулого року фармпродукції на 12,3% перевищує показники 2003-ого. Експорт українських ліків становив 66, 2 млн. гривень — це на 22, 3% більше, ніж позаминулого року, а ще у 2004-ому зареєстрували (перереєстрували) на 18,3% більше медикаментів. Крім того, за його словами, у 2004-ому було запущено механізм, що не допускає обігу в Україні фальсифікованих, неякісних і незареєстрованих лікарських засобів. Практично вирішено проблему доступності медикаментів сільським жителям. Але найголовніше — це ціни. Якщо минулого року індекс споживчих цін у середньому зріс на 10, 9%, то на ліки — всього на 3,9%.
Однак, повернімося до сюрпризів. Уперше з трибуни великого залу колегій Міністерства охорони здоров’я прозвучало, що фармацевтичній сфері не вистачає прозорості. Притому говорили про це одні з найсильніших гравців на цьому ринку — керівники «Фармак» та Борщагівського хімфармзаводу. Виконуючий обов’язки міністра Володимир Загородній взагалі почав свій виступ, як кажуть, з головного. «Багато питань у фармації не вирішуються з однієї простої причини: профільні структури надзвичайно зосереджені перетягуванням канату влади. А будь-який крок у цій сфері наражається на цілу смугу перешкод — настільки сильний лобізм».
Раніше подібним чином про фармацевтичний ринок висловлювалися виключно люди ззовні. Достатньо пригадати підвищений інтерес до МОЗ Генпрокуратури, а якщо точніше, то до діяльності міністерства, пов’язаної з закупівлею ліків. Мовляв, були випадки, коли тендерні пропозиції надавалися одночасно за однаковими препаратами, одного виробника і з незначною відмінністю в ціні. До участі в торгах допускалися збиткові і збанкрутілі підприємства, а крім того, вони часом визнавалися переможцями.
На колегії ж керівники провідних підприємств оприлюднили інші факти. Наприклад, за словами генерального директора Борщагівського хімфармзаводу Людмили Безпалько, 70% українців користуються ліками вітчизняного виробництва. Водночас, коли за бюджетні гроші закуповуються препарати для лікарень, про місцеві фармзаводи чомусь забувають. Крім того, як образно висловилася Л. Безпалько, українські підприємства у якомусь значенні — «пасинки» поруч з «рідними дітьми» — зарубіжними заводами. Наприклад, уже близько 10 років йдеться про те, що фармвиробництва необхідно переоснащувати, щоб вони випускали якісну і конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію (зараз українським лікам «вхід дозволено» лише на пострадянський простір). Однак, ввозячи на територію України обладнання, скажімо, на 5 мільйонів доларів, ще 2,5 млн. підприємства мають заплатити як мито. «Дайте нам можливість переоснаститися, надавши пільги. Адже фармацевтичні заводи найсправніші платники податків», — говорить Л. Безпалько. Крім грошей, гостро стоїть і питання ресурсів. Документацію на українські медикаменти неможливо покласти в Європейське досьє: наші ліки не проходять кількості перевірок, якої вимагає Захід. А все тому, що в Україні відсутнє законодавство, в якому було б прописано механізм випробування продукту на пацієнтах. Не можуть вітчизняні таблетки «протестуватися» також на так звану біоеквівалентність — відсутня лабораторія. Словом, недивно, що минулого року ринок імпортних препаратів зріс в Україні на 70%, а вітчизняних — усього лише на 13%
Проте, можна подивитися на ситуацію і з іншого боку. В Україні працює 148 фармацевтичних підприємств, з яких приблизно 11 контролюють 70% ринку. На думку виконавчого директора асоціації фармацевтів Віктора Чумака, в умовах конкуренції кожне підприємство має самостійно боротися за споживача і за свій прибуток. Як раніше він відзначав в інтерв’ю «Дню», основна помилка полягала в тому, що вважалося: перейти на міжнародні стандарти виробництва мають усі заводи, причому одночасно. Звичайно, це не виходило. Одне підприємство було не готове — відклали, інше підготувалося — збанкрутувало перше, і т.д. Водночас, на думку В. Чумака, є вихід. Наприклад, якщо той чи інший препарат в Україні вже виробляється, скажімо, двома заводами з дотриманням міжнародних стандартів, то застосовувати в охороні здоров’я такий само препарат, зроблений без дотримання цих самих стандартів, треба заборонити. Тим самим у підприємств з’явиться додатковий стимул осучаснитися.
Інакше кажучи, фахівці вважають, що дуже багато чого залежить безпосередньо від виробника. Наприклад, медикаменти, які виготовляються в аптеці, часто не витримують ніякої конкуренції. У той час, як основні фармзаводи все-таки вкладають кошти в розвиток, у «лікарських магазинах» використовують абсолютно застарілі технології і прилади. Плюс до всього в аптеках далеко не завжди дотримуються вимог щодо зберігання медикаментів. Як показують перевірки, буває, що відсутнє в потрібній кількості холодильне обладнання, виникають проблеми з вентиляцією. Самі ж виробники нарікають ще й на дистриб’юторів. Мовляв, невідомо, в яких машинах возять препарати, ніхто не контролює, в яких умовах вони утримуються на складах... ...Як заявив на колегії Володимир Загородній, у Європі статистика щодо отруєнь ліками сумна, в Україні ж вона відсутня зовсім. Мабуть, є чого боятися.
