Так водиться, що у великі свята до людей приїжджають друзі — поздоровити, розділити радість, запевнити у своїй підтримці й розумінні. У передсвяткові дні мені випала честь познайомитися з двома грузинами, які приїхали до Києва відзначати разом із нами День Незалежності України. Це протоієрей Василій Кобахідзе — священик Грузинської православної церкви (однієї із найдавніших автокефальних церков Вселенського православ’я) і директор Центру релігійних досліджень Грузії Володимир Гогіашвілі. З’ясувалося, що отець Василій вже бував у Києві — приїжджав сюди у хвилюючі місяці останньої виборчої кампанії — «щоб допомогти, засвідчити солідарність грузинів». У той буремний для України час група грузинського духовенства звернулася до свого парламенту і ТБ з проханням підтримати устремління українського народу. «Так і повинно бути, — сказав о. Василій — бо євангельське єднання двох народів — велика духовна цінність».
Як відомо, перед самим Днем Незалежності в Києві (а також у Москві) вирували пристрасті навколо так званого «нашестя уніатів», що у перекладі на цивілізовану мову означає «переїзд керівних органів Української греко-католицької церкви до столиці України». В результаті архаїчних і брутальних акцій протесту з цього приводу суспільний імідж православ’я неабияк постраждав. То ж можна уявити мій подив і задоволення, коли 21 серпня біля недобудованого Воскресенського храму перед літургією я зустріла о. Василія і пана Гогіашвілі, які були присутні тут як гості греко-католиків, прийшли для того, щоби «підтримати героїчні зусилля мученицької, переслідуваної за всіх імперських режимів церкви. Стійкість, подвижництво греко-католиків вельми імпонують грузинському менталітету».
Коли розмова переключилася на наші православні справи, то о. Василій перш за все вибачився за свою церкву, яка кілька років тому поставила підпис під спільною Заявою щодо недоцільності надання українському православ’ю статусу незалежної церкви. Він сказав: «Після двох наших революцій почалося стрімке зближення українців та грузин і ми просто зобов’язані допомогти українському народу отримати автокефальний устрій. Ми глибоко переконані у тому, що Вселенська церква має зробити все і дуже швидко для того, щоб Україна мала єдину незалежну Помісну церкву — український народ достойний цього». За словами наших гостей, чимало єпископів Грузинської православної церкви співчувають тій драматичній ситуації, яка склалася в українському православ’ї і поділяють ідею його автокефалії. Журналіста дуже цікавило також те, як, загалом, ставиться грузинське православне духовенство до греко-католиків. Отець Василій відповів: «Нейтрально!»
Наші грузинські гості вважають, що зближення українців і грузинів розпочалося не сьогодні, не після трояндової та помаранчевої революцій, а з того часу, як на початку 90-х років Україна визнала незалежність Грузії — перша з усіх держав світу! Отець Василій згадує: «Грузія прикрасилася тоді жовто-блакитними прапорами; а коли зустрічалися два грузини — знайомих або незнайомих, то замість «Гамарджоба!» (Добрий день!), вони радісно говорили один одному: «Україна нас визнала!!!». Для нас це мало надзвичайне значення — таких речей грузини не забувають. Ми пам’ятаємо і цінуємо також те, що з усього СНГ тільки українці воювали на боці Грузії під час наших кавказьких конфліктів».
Із часом з’ясувалося, однак, що середній грузин майже нічого не знає про Україну, про українців, про їхню державу і церкву. Пан Гогіашвілі каже: «Все, що ми можемо знайти — то тільки викривлені частки української історії та історії її церкви, поглинені й інтерпретовані російськими вченими. Тому одне з наших завдань полягає сьогодні у тому, щоб перекладати роботи українських істориків грузинською мовою. (Думаю, що грузинські вчені знайдуть спільну мову з науковцями Відділення релігієзнавства НАНУ, яким керує проф. Колодний. — К.Г. ).
У Грузії релігійне життя простіше, ніж в Україні, адже 95% населення — православні. Та буває все — навіть прояви релігійного екстремізму. Що є, як думають наші гості, відлунням менталітету, сформованого в часи перебування Грузинської церкви у складі РПЦ з її імперськими цінностями. А загалом в останні роки в Грузії, як і в Україні, люди почали надавати особливе значення демократії, основаної на євангельських заповідях, тобто правам людини, релігійній толерантності та ін.
