Десять років тому. Москва. Дощ. Кінець ГКЧП. Практично фінальна прес-конференція Горбачова. Скрізь лунає «Перемогли!». Ейфорія поступово змінюється питанням — хто кого й навіщо переміг, і що буде далі? Три дні до проголошення незалежності України. Прожекти: Європа буде новою, ми будемо там, всім буде добре, демократично, вільно. Реальність: війна на Балканах, країни колишнього соцтабору підписують угоди про асоціацію з Європейським співтовариством і «роблять ручкою» всім іншим, за ними в черзі — балтійські республіки вже практично неіснуючого СРСР. З того часу колишні братні за РЕВ та Варшавським договором країни вже майже повністю залучилися до західного простору, в Москві стає все менше бажаючих згадувати, як було страшно та холодно вночі під дощем чути автоматні постріли під Білим домом та побрязкувати медалями «захисника», в Україні все це вже сприймається як таке, чого, може, й не було.
За десять років світ не без проблем почав усвідомлювати, що замість простої розмови з однією Росією доведеться знатися ще з добрим десятком країн. І що єдині, здавалося б, рецепти досягнення успіху тут, на цій території не хочуть працювати. І що прогнозисти-фахівці просто дарма отримували зарплатню — оскільки якоїсь чіткої політики ЄС та Сполучених Штатів стосовно пострадянського простору так досі й не народилося.
Десять років тому сталося не торжество демократії в Росії, яка, за одним із підтримуваних тоді Заходом сценаріїв, мала негайно розповсюдитися по всьому колишньому Союзу. Сталося, швидше, народження нової реальності, до якої ще й досі не до кінця готові суспільства ні на цьому самому пострадянському просторі, ні тим більше — поза його межами.
У повсякденному житті виявилося, що народження цієї реальності для багатьох сталося раптово, для дуже багатьох воно незручне й незрозуміле.
Реальність, яка дуже відрізняється від мрій та прожектів десятирічної давності, полягає в тому, що люди не змінилися. А тому дуже багатьом залишається комфортно з попереднім багажем. І тому складається враження, що робиться насправді все, щоб, зокрема, Україна та ЄС залишилися різними планетами, з різними орбітами обертання, різними поглядами на все, включно з географією. Можливо, ще за десять років підсумки будуть уже іншими. Бо ситуація буде іншою, Європа буде іншою, Україна буде іншою.
Десять років просто пішли на спроби зрозуміти, що ж відбувається — значить, уже не даремно. Хоча часто — бездарно. Причому з обох боків. Значення падіння механізму, який викликав життя та смерть ГКЧП, очевидно, іще проявиться в тих рішеннях, які вже інші лідери прийматимуть протягом наступного десятиліття. А значить, не все безнадійне.
