Яким має бути інформаційне тло у процесі інтеграції України до Європейської Унії? (Вживаю термін «Європейська Унія» замість «Європейський Союз» свідомо, оскільки переконаний у його повнішій відповідності суті цього економіко-правового феномену.) Світові інформаційні стандарти за часів глобалізації змушують Україну формувати чіткі й короткі тези щодо нашого руху до ЄУ. Такі міфологеми мають бути розроблені як для українських громадян, так і для громадян Європейської Унії. Цілі в них, а отож і зміст, різнитимуться. Перші повинні переконати європейського громадянина в тому, що для ЄУ вигідним є членство України, а другі — навпаки, що Україні вигідно стати членом ЄУ.
Стратегія приєднання України до ЄУ передбачає працю не лише державних органів з реформування законодавства та інфраструктури. Важлива роль у ній належить громадянському суспільству взагалі та кожному громадянину зокрема. Від того, наскільки ідеї євроінтеграції знайдуть підтримку в пересічних українців, залежить ефективність усієї політики вступу. Так само і в ЄУ: схвальне ставлення до України з боку громадян держав — членів ЄУ значно спростить шлях до неї. Тому підготуванню громадської думки обох сторін до спільного акцептування має приділятись особлива увага.
ЧОМУ «МІФОЛОГЕМИ»?
Розвиток стосунків між людьми відбувався й відбувається у величезній кількості сфер. Тому неможливо передбачити усі гіпотетичні форми й методи комунікації, а отже, виробити щодо них якісь рекомендації. Власне, маємо покладатись на професіоналізм і порядність наших людей, котрі кожної миті, перебуваючи за кордоном, формують образ України, виступають її репрезентантами.
Попри усю різноманітність, суспільні діалоги між Україною та ЄУ часто зводяться до ключових, визначальних тем, а у найрізноманітніших дискусіях часто використовуються подібні, а може й однакові, аргументи.
Не зазираючи у аннали софістів, запропоную лише кілька міфологем, котрі успішно можуть використовуватись у комунікаціях з ЄУ. Вони можуть і повинні проходити червоною ниткою повз усі дискусії. Для прикладу наведемо досвід польського суспільства, котре вміло, аж до автоматизму, продукує відповідну модель соціальної поведінки в різних, часто несприятливих ситуаціях. Так, приміром, підтримавши дії США щодо війни в Іраку, Польща наразилася на шквал критики з боку Франції й Німеччини. Суть її зводилася до міфологеми: «От ви які! Не встигли ще вступити в ЄУ, а вже ведете роботу на деструктив! І це після того всього, що ми зробили для вашої економіки, прийнявши вас до себе в ЄУ…»
На цей аргументований закид польське суспільство одразу випродукувало контрміфологему: «Ще треба розібратись, хто кому допоміг і чиї підприємства більше виграли від нашого приєднання до ЄУ. А щодо антиамериканської риторики, то, може, ви забули, що розбудова Німеччини почалася з плану Маршалла, котрий — якщо вже на те пішло — передбачався спочатку і для Польщі, але доки ви користалися пільговими кредитами, ми боронили демократію під ярмом СРСР».
Ще раз підкреслимо, що йдеться не про форму дискусій — вона може бути полярною: від побутової сварки до рафінованої салонної бесіди інтелектуалів, — але про суть.
МІФОЛОГЕМИ ПРО УКРАЇНУ
Готуючи новий формат вiдносин з ЄУ, варто випродукувати кілька універсальних модулів, опираючись на які, слід вести публічні дебати про місце України в ЄУ. Вже тепер існує щонайменше чотири таких міфологеми:
1. «Помаранчева революція довела, що українці гідні вступу в ЄУ»
Дана теза стала ключовою у постреволюційній Україні. Попри усю її слушність і правдивість, вона відіграє радше негативну, ніж позитивну роль, бо викликає у європейців реакцію: «Ви навіть не уявляєте, що таке ЄУ». І дійсно, ЄУ — не благодійний фонд, що роздає допомогу, і навіть не союз друзів. Це філігранна система суспільно-економічних вiдносин між державами-членами, що передбачає лише обопільну вигоду. Українці ж переважно вважають, що місце в ЄУ треба заслужити, а не вибороти.
Тому при комунікаціях про перспективи членства в ЄУ усім нам варто якомога менше згадувати про помаранчеву революцію. Зрештою, її трансцендентний характер став зрозумілий усьому світу, і згадка про неї українцями подібна до нагадування ревнивих батьків про те, скільки добра вони зробили для своєї дитини, й видається принаймні нескромністю.
Окрім того, теза про «оновлення України» довгий час не сходила з перших шпальт найбільших газет, і, вочевидь, вже на підсвідомому рівні вона може викликати роздратування. Адже простий споживач інформаційного продукту втомлюється від постійних повторів: приміром, у перший день повідомлення про цунамі в Індійському океані, що загубило сотні тисяч людських життів і мільйони доль, викликало шок, вже на другий день цей шок поглибився, бо він отримав підживлення через демонстрацію жахливих відеозаписів та оголошення масштабів цієї катастрофи, на п’ятий день інтерес існував в сенсі «може, ще когось знайдуть» та «хто скільки дасть на відбудову». Однак на третій тиждень перманентних повідомлень дикторів про те, що «доля чотирьох українців ще досі залишається невідомою», переважна більшість глядачів перемикала канал, оскільки «в кожному місті чи не щодня губляться люди й невідомість їхньої долі не створює жодних інформаційних приводів».
Існує ризик, що постійна апеляція до помаранчевої революції може викликати подібну реакцію в європейському суспільстві.
2. «Вже незабаром ми подамо заявку на вступ до ЄУ»
Заявка на вступ до Європейської Унії в юридичному сенсі не має принципового значення. Це те ж саме, що заявка в Оксфордський університет: без неї тебе там не буде точно, але з її подачею шанси на вступ не збільшуються. Це розуміє й керівництво держави, однак Президент продовжує заявляти про необхідність подачі такої заявки.
Сенс цієї дії також лежить у стосунках символів, міфологем. Факт подання заявки Україною на вступ до ЄУ зробить для кожного громадянина Унії майбутню присутність України в ній хоч гіпотетичною, та все ж реальністю. З часом людська свідомість звикатиметься з думкою, що Україна може у віддаленій перспективі бути членом ЄУ.
Тому цей сигнал є дуже вдалим. Однак одразу після нього Україна, в сенсі політики ідей, повинна зробити крок назад, аби не «перегнути палку». Цей тактичний відступ оформляється міфологемою: «Так, ми подали заявку, але ми добре усвідомлюємо наскільки багато праці чекає ще на нас. Тому ми не форсуємо подій і не вимагаємо гарантій. Ми доведемо спочатку самі собі, а потім i усій Європі серйозність наших намірів».
Власне, таким згладжуванням займається також керівництво ЄУ, щодня заявляючи про довготривалість, складність і непевність перспектив вступу України, аби не вводити у стан культурного шоку своїх громадян.
Україні в цей час слід здійснювати проміжні завдання — в першу чергу вступити до СОТ. Потім наповнювати реальною суттю План дій, котрий в економічному сенсі є вступним екзаменом до ЄУ — успішне його виконання доведе європейським елітам, що ідея включення до ЄУ України може стати реальністю.
3. «Якщо Туреччина, то чому не Україна?»
Такий лейтмотив було також створено в Республіці Польща. У прямому смисловому розумінні він є найбільш популістським з усіх чотирьох, оскільки Туреччина вже довгий час є членом митної унії ЄУ, що де-факто є членством в ЄУ, лише без права участі в керівних органах. Однак виглядає цей аргумент надзвичайно переконливо. Використовуючи його, можна вдатись до посилання на історичні та етичні цінності, згадати про християнство, яке сотні років боронила Україна. Особливо винахідливі диспутанти легко зможуть нагадати, «від кого саме» боронила Європу Україна, «і ось тепер їй відмовляють у праві, яке вона заслужила перед західною цивілізацією». Найрадикальніші оратори можуть поміркувати на тему, «хто куди б зараз вступав, якби не славні запорожці — Туреччина в ЄУ чи, приміром, Велика Британія до Мусульманської унії».
Однак корисність цієї тези не в цьому. Власне, розміщення в одному смисловому ряді України й Туреччини — це велика ідеологічна перемога. І чим довшою буде така дискусія, тим більш звичним буде місце України біля Туреччини, а не, як раніше, біля Молдови з Білоруссю.
Тут побічно варто згадати, що культурний та політичний альянс iз Польщею може носити небувалі геостратегічні наслідки для цілої Європи. Очевидно, ані Німеччина, ані Франція, ані Росія не зацікавлені у народженні нового політичного центру в Європі. Одним із способів запобігання ефективності такого альянсу може стати... прийняття України до ЄУ. Окрім того, майже напевне таку ідею мали б підтримувати США.
Вже хоча б для цього варто постійно згадувати про спільну заявку України й Польщі на проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу у 2012 році. Попри те, що шанси такого проекту є досить невеликими, його інформаційне значення колосальне. Перманентне повторення зв’язки «Україна — Польща» є вкрай вигідним для наближення України до ЄУ у свідомості європейця.
4. «Що для Європи є більшою цінністю — українська демократія чи російський газ?»
Актуальність цієї тези була б значно вищою, якби в Україні не перемогла демократія. Однак і зараз є усі можливості скористатись цією — до певної міри софістичною — тезою. Бо дійсно, рівень поваги до прав людини в Європі є надзвичайно високим. А газ і нафта у свідомості простого споживача, навіть на рефлекторному рівні, сприймається як щось нечисте, що передбачає надприбутки, оборудки, війну в Іраку та енергетичну залежність. Існує навіть термін «нафтодолари», котрий у багатьох асоціюється з «наркодоларами».
Попри певну неприродність апеляції до цієї тези, багато чого в ній є справедливим. Адже прохолодне ставлення до європейських прагнень України з боку більшості держав «старої Європи» багато в чому пояснюється їхнім побоюванням зіпсувати вiдносини з Росією — «адже Україна належить до сфери її впливу».
У кожному разі, цей аргумент скерований на моральність і порядність, що притаманна громадянам ЄУ, й він завжди додаватиме простим європейцям якоїсь підсвідомої симпатії щодо України.
МІФОЛОГЕМИ ПРО ЄВРОПЕЙСЬКУ УНІЮ
Українське суспільство так само потребує чітких смислових орієнтирів, пов’язаних з євроінтеграцією України. Рівень суспільних знань про природу, суть, завдання й методи діяльності ЄУ в нашій державі є злочинно низьким. І «єврооптимісти», і «євроскептики» в Україні мало розуміють те, про що говорять. Тому розвінчання європейських міфів має стати для нас пріоритетом.
1. «ЄУ — не манна небесна»
Ця теза призначена для єврооптимістів. Багато людей, переважно з Західної України, побувавши в ЄУ, відчувши переваги розвиненої демократії західного зразка, вважають, що вступ України в Європейську Унію автоматично підніме українські стандарти до європейських.
Аби уникнути розчарувань і помилкових стереотипів, варто пояснювати, що ЄУ — це альянс, побудований на засаді саме взаємної, паритетної, а не односторонньої вигоди. І Україна мусить пройти шлях економічних перетворень сама. На щастя, проблема надмірного єврооптимізму не є загрозливою в українському суспільстві.
2. «Вступ до ЄУ — це лише початок»
Досить поширеним є міркування, про те, що «головне вступити, а як далі — побачимо». Насправді вступ до ЄУ передбачає велику відповідальність як держави, так і всього суспільства. Спеціалісти, науковці, інтелектуальні кола в Україні зосередили свою увагу на процедурних питаннях вступу, котрі, безумовно, не слід легковажити. Однак вже тепер наша наука повинна виявляти інтерес до ключових, фундаментальних проблем Європейської Унії, зокрема до питань європейського права та адміністрації. До моменту вступу Україні необхідно підійти підготовленій, маючи штат кваліфікованих експертів iз усіх галузей європейського життя. Мусить бути інтерес до ЄУ в усіх його проявах — від академічного до побутового.
3. «Членство в ЄУ — це перехід до вищої ліги»
Найтяжче пояснити очевидне. Вступ України до ЄУ є аксіоматичним. Щойно виникає запитання «А навіщо?», ми, як правило, переходимо до аргументів про високі стандарти й рівень життя, згодом доходячи до найбезглуздішого аргументу про безвізовий режим.
Очевидно, що ані високі стандарти, ані рівень життя, ані тим більше безвізовий режим не є ані квінтесенцією, ані виключною прерогативою ЄУ. Суть Європейської Унії полягає в економічній інтеграції держав-членів, побудові вільного ринку без будь-яких внутрішніх обмежень.
Вступ до ЄУ — це як вихід футбольної команди у вищу лігу: з одного боку, підвищуються вимоги, зростають ставки, збільшуються проблеми, але в цілому відбувається розквіт клубу. І хоча часом доводиться розлучатися з гравцями, що не витримують рівня конкуренції (у випадку ЄУ — це банкрутства національних підприємств), зростає вартість квитків для глядачів (у випадку ЄУ — це підвищення споживчих цін), однак усі ці проблеми не можуть ставитись у жодне порівняння з тим, які переваги отримує команда (у випадку ЄУ — держава), її гравці (у випадку ЄУ — підприємства) та, головне, — глядачі (у випадку ЄУ — громадяни). Одним реченням перевага переходу в вищу лігу (вступу до ЄУ) формулюється як «збільшення нулів у сумах доходів і витрат».
Однак існує категорія громадян, котрі деструктивно критикують ЄУ та на кожен аргумент відповідають, що усього цього добробуту можна досягнути й самому. Логіка їхньої аргументації зводиться до такого: «Навіщо вчитись, якщо існують невігласи з вищою освітою та розумні люди без жодної освіти взагалі?!» Ані пропорції, ані форми навчання ними зазвичай до уваги не беруться. У контексті євроінтеграції такі диспутанти посилаються зазвичай на «катастрофічне зростання цін» чи на долю «нещасних фермерів, які проклинають вступ до ЄУ». Такі учасники дискусій нагадують радянські сюжети про «імперіалістів, що розкошують, коли простий люд не має роботи». Сподівання переконати таких людей є, вочевидь, марними.
ПІДСУМОК
Шлях України до ЄУ триватиме не п’ять і не десять років, однак від першого дня усім, а особливо молоді, варто зосередитись на довгій і цікавій праці — вивченні інституційно-правового феномену, що не мав і не має аналогів у світі й до якого має усі шанси приєднатися наша країна.
