Російський мільярдер Михайло Прохоров відмовився від думки очолити партію, що відстоює інтереси бізнесу, звинувативши Кремль у спробах зробити з нього маріонетку і зажадав назад 500 мільйонів рублів, вкладених в «Правое дело», пишуть ЗМІ. «Він усе життя прожив в іншій реальності, де ти бос і можеш наказувати всім довкола і можеш усе купити. Політика — це зовсім інша справа», — говорять експерти. Що насправді означає цей крок російського олігарха, які наслідки це може мати для розвитку політичного плюралізму і в цілому політичної системи Росії? Про це «Дню» — у інтерв’ю провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії ШЕВЦОВОЇ.
— Цей казус Прохорова став, мабуть, найкращим дарунком для спостерігачів: і російських, і закордонних. Він був свого роду тестом, який виявив усю сутність російської політики, виборчої кампанії, а також продемонстрував те, що в російських виборах можуть брати участь лише ті тварини, які бігають на мотузці. Та якщо ти хочеш дещо більшої свободи, довшого повідця, тебе викидають на смітник, як викинули олігарха Прохорова.
Олігарх Прохоров загордився, що він серйозний політик і лідер серйозної партії. А Кремлю потрібен був лишень песик мопс із ошийником і на коротенькій мотузці, який би виконував вказівки влади, а Прохоров розпочав якісь дивні дії, намагаючись впровадити якісь власні рішення. Тобто це є прикладом того, що у російських виборах беруть участь лише ручні партії, лише їм гарантовано якусь можливість взяти участь у виборчій кампанії і на щось сподіватися. Ось цей, на мою думку, прохоровський тест показав суть виборів, що наближаються. Ці вибори в Росії будуть загороджувальним щитом, який повинен грати одну роль — не допустити нікого нового, не допустити свіжого повітря в органи влади і зберегти людей у бункері, в якому вони вже давно — 12 років — сидять.
— Як це вплине на розвиток політичної ситуації в країні?
— Знову ж таки, цей тест довів, що влада не хоче йти ані на компроміси, ані на послаблення, не збирається відкривати або напіввідкривати кватирку; влада демонструє на політичній сцені всім мурашкам, які копошаться на цій сцені, жорсткий кулак. Ось це покарання Прохорова батогом і викидання Прохорова продемонструвало тенденцію цієї влади — вона не збирається йти, а збирається жорстко себе легітимувати, і не допускати жодних дій, кроків з боку інакодумців. Події, що сталися, виявляють тенденцію посилення жорсткого адміністративного ресурсу щодо самозбереження путінської команди. Жодних сподівань на якийсь лібералізм Медведєва, жодних надій на свободу булькання вже не залишається. Тому що влада вступила в ту фазу розвитку, коли ставки дуже високі. Влада розуміє, що настрій в суспільстві стає скептичним, зростає незадоволеність, а рейтинг Путіна і «Единой России» падає. Населення стає все більш нетерплячим, тим паче, економічна ситуація погіршується, економічне зростання загальмувалося і зараз тільки знижується. В цих умовах вони просто вирішили піти на політику затиску.
— Чи варто чекати від російського суспільства якихось протестів?
— На майдан Росія не вийде. Цьому є декілька причин. Суспільство дуже атомізоване. Воно ще не оговталося від революції 1991 року. Росіяни бояться усього, тож і виживають поки поодинці. Доки вкинуті великі гроші — нафтові крихітки, скинуті зі столу, на подачки населенню. Тому доки, радше за все, населення проковтне і ці вибори, і фальсифікації. Хоча люди розуміють, що на виборах вони не відіграють будь-якої ролі. 60—70% населення вважає, що вони не можуть впливати на владу. 50% допускають, що вибори будуть сфальсифіковані. Тобто російського майдану доки не буде. Поки що зберігається нафтова і газова страхувальна сітка, що дозволяє владі підкуповувати народ. Але наскільки довго вистачить цієї політики підкупу і репресій, того ніхто не знає.
— Потім знову треба чекати легітимації режиму, який буде нібито переобраний?
— Дуже слушне запитання: у якій мірі ці вибори, які явно будуть керовані, легітимуватимуть владу. У цієї влади немає інших способів легітимізації — потрібно якимсь чином йти на вибори. Тому вони на це йдуть, спрямовують і контролюють ці вибори. Та настільки масові фальсифікації, на які ми чекаємо, відсутність будь-якого натяку на конкуренцію, жорсткий затиск усіх свобод, усього повітря — все це, поза сумнівом, делегітимує владу. Результати цієї делегітимізації, можливо, позначаться не завтра і не післязавтра, і не в 2013 році. Але вони, безумовно, позначаться. Як в одному з радянських фільмів «Іван Васильович змінює професію» герой говорить: «Царь-то ненастоящий!», так і народ скаже: «А президент-то ненастоящий». Ось наведу вам приклад. У 2009 році за президента Медведєва були найбільш зухвалі й безпардонні фальсифікації виборів, підкидали бюлетені. Лише у Москві, за експертною оцінкою, було скинуто силу-силенну бюлетенів. Населення прийшло менше, ніж на одну третину, але подекуди вкидали до 25% бюлетенів на користь «Единой России» на виборах 2009 року. І навіть ручні партії: комуністи і жириновці бойкотували засідання Думи на знак протесту проти цих зухвалих виборів. Якщо вони тоді, в 2009 році, вкидали понад 20% бюлетенів, то як зараз добитися більшості «Единой России» в Думі. Звичайно, доведеться підкидати 20—25% бюлетенів або використовувати інші технології. А це вже робить владу і вибори нелегітимними.
— Як стало відомо, США офіційно подали кандидатуру Майкла Макфола, старшого директора Ради національної безпеки, професора університету і провідного експерта Стенфордського університету з демократії, на посаду нового посла в Росії. Свого часу російські правозахисники вимагали від нього, аби він не сідав за один стіл в засіданні «Робочої групи з розвитку громадянського суспільства» з Сурковим, якого звинувачують наразі в тому, що він «пішов» Прохорова з «Правого дела». Як же тоді треба розцінювати призначення Обамою саме Макфола на посаду голови дипломатичної місії у Москві?
— Зрозуміло, чому Обама призначає його: Майкл Макфол є архітектором і символом «перезавантаження». Але я ставлюся до ролі Майкла Макфола — а ми є друзями — як американського посла в Росії із двоїстими відчуттями. З одного боку, добре, що послом США в Москві буде людина, яка знає реалії, розуміє і відчуває матерію, говорить по-російськи, знайома з російською культурою, дуже співпереживає і співчуває тому, що відбувається тут. З іншого боку, я вважаю, що «перезавантаження» закінчене, його основні цілі були виконані. Фактично воно вирішило і деякі проблеми американців, і деякі проблеми Кремля, тому Майкл приїде сюди, аби бути присутнім вже при завершенні цього «перезавантаження». Адже у відносинах між Америкою і Росією нічого кардинального не сталося. Тому Майклу Макфолу мимоволі припаде, вочевидь, теж брати участь в якійсь імітації партнерства, якого, по суті, немає. А є, загалом, все ще глибока підозра в цих відносинах. І доки важко сказати, як Майкл з цієї пастки вийде, як він вирішить цю проблему: з одного боку — підтримка нормальних міждержавних відносин, а з іншого боку — він же розумітиме, в якому напрямку йде Росія. І які способи він знайде, аби реагувати на цю ситуацію. Я сподіваюся на його дипломатичний талант. І в той же час я покладаю надії на його розуміння російського вектора, що вельми драматичний.
— Як, на вашу думку, себе позиціонуватиме Європа щодо названих вами тенденцій розвитку Росії і грудневих виборів?
— Останнім часом в Європі відчувається теж двоїстість тенденцій. Звичайно, при цьому йдеться про столиці, включаючи німецьку. Європа продовжить ту ж політику прагматичного реалізму. Меркель і будь-якому німецькому канцлерові, французькому президентові потрібна співпраця з енергетичною сировинною державою. А що стосується Європейського парламенту, національних парламентів, громадської думки, то всі вони залишаються дуже критичними по відношенню до Росії. І вже цю громадську думку не спокусити Медведєвим. І, звичайно, європейська громадська думка зрозуміє суть виборів, до яких намагатимуться не пускати у великій кількості європейських спостерігачів. Тому, звичайно, Європейський парламент прийматиме відповідні резолюції з приводу російських виборів. Але доки мені не ясно, якою мірою європейці дозволять собі виразити критицизм щодо виборів. Раніше вони знаходили таку м’яку формулу: частково вільні, частково справедливі вибори. Але ці вибори явно будуть і несправедливими, і нечесними. Ось і я чекаю із нетерпінням, як Європа відреагує на ці вибори в грудні.
