Напередодні завтрашньої інавгурації другого російського президента Володимира Путіна «День» друкує точки зору росiйських експертів. Їм було запропоновано відповісти на запитання: «Що привело Путіна до влади? Кому і чому він зобов’язаний троном?»
Максим ДІАНОВ, генеральний директор Інституту регіональних проблем:
Вибори не робляться за 2 — 3 місяці. Задовго до дати голосування уловлюється чи створюється суспільна мотивація, якій важливо відповідати, і команда Путіна зуміла не зіпсувати цю відповідність.
До початку другої чеченської війни головною суспільною мотивацією була стабільність. Цій мотивації повністю відповідав Примаков. Після терористичних актів у російських містах головною мотивацією стала безпека. Фігуру Путіна вдалося пов’язати з цією мотивацією, і, таким чином, зробити його носієм громадської думки. Він взяв на себе відповідальність за результати операції у Чечні — в очах громадськості він став гарантом і уособленням безпеки.
Кампанія пройшла вдало ще й тому, що у виборчому штабі Путіна проявили здоровий консерватизм. Вони не намагалися використовувати зайві нововведення — зусилля команди Путіна було спрямовано на те, щоб втримати вже досягнутий результат.
Було продемонстровано, що саме від Путіна залежить доля країни. Відвідування лікарень, аграрних господарств, інших об’єктів — досвід кампаній діючих губернаторів показує, що все це працює.
Наступний момент — опора на патріотичні, і навіть націоналістичні настрої, залежно від рівня аудиторії. І це було ударом по комуністах. Хоча спеціальної роботи з впливу на лівий електорат не велося: адже було потрібно, щоб до другого туру, якби він відбувся, разом з Путіним потрапила абсолютно непрохідна фігура Зюганова.
Команда, яка робила цю виборчу кампанію, нічого нового не вигадала, але виконала все дуже добре. Для цього вони мали всі ресурси: карт-бланш по усіх ЗМІ, окрім НТВ. «Перша кнопка», основна для 80 відсотків населення країни, була цілком у їхньому розпорядженні.
Це прийнято називати «адміністративним ресурсом», але, по суті, це також «брудні технології» — коли кандидати знаходяться в нерівних умовах. Однак Путін виграв би й у випадку, якщо умови були б абсолютно рівними, але тоді, швидше усього, перемога дісталася б йому внаслідок другого туру виборів.
Ігор КЛЯМКІН, директор Інституту соціологічного аналізу:
Почнемо з того, що не привело Путіна до влади. Власна діяльність як публічного політика не привела його до влади. Коли він почав вести президентську кампанію у цій якості, його рейтинг став падати. Друге — не варто перебільшувати роль виборчих технологій. На початок президентської кампанії Путін вже був «розкручений».
Цікаво, чому те, що він непублічний політик, не позначилося на його результаті? Чому не позначилося те, що здавалося найголовнішим: те, що він людина Єльцина, «Сім’ї» і, здавалося б, за будь-яких обставин не може виграти вибори? Чому не позначилася відсутність економічної програми?
Не на всі ці запитання є відповіді, але, принаймні, можна висунути правдоподібні гіпотези. Економічні програми — це обіцянки. Та попит на економічний популізм, на обіцянки вже вичерпано. Політики, які працюють на полі економічних обіцянок, за цих умов не мали шансів.
На що був попит? Попит був на «порядок». На порядок у широкому сенсі слова, і на порядок локальний — у Чечні. Був попит на молоду і здорову людину, яка була потрібна саме на єльцинському фоні, за принципом протиставлення старому хворому Єльцину.
У цьому сенсі показова невдача Примакова — річ не в тому, що старий Примаков, а в тому, що старим був Єльцин. Буває в історії попит і на стариків: ті ж Рейган, де Голль, Аденауер. Але в російській ситуації попит був саме на здоров’я й енергію.
Ще один важливий чинник — без Чечні Путін не відбувся б. Але, діючи так, як він діяв, — успіху міг би досягти будь- хто. Це не успіх особистості, а успіх функції. Я б навіть сказав, що чеченська операція — головний чинник успіху Путіна.
Але ще є один момент — був попит на новизну. На протистояння безладдю, яке було при Єльцинi. Але це не відповідає на запитання, чому все-таки людина «Сім’ї» могла стати президентом.
Річ, очевидно, у тім, що в суспільстві накопичена втома, і немає потреби починати все спочатку. Путін, як не дивно, відповідав запиту на людину, яка ті безчинства, які були при Єльцинi, — подолає, але при цьому не розвертатиме все круто, а діятиме у тому ж напрямі, що і Єльцин.
З Путіним перемогла «міська Росія». Путін — перший лідер після Сталіна, який представляє неселянську Росію. Навіть Єльцин — це ще «революційний вождь» селянської Росії. Путін знає іноземну мову, уміє одягатися, вільно говорить.
Але з іншого боку, — це дворова Росія. «Мочить в сортире» — це мова міської дворової Росії. Уся його безшабашна стилістика відповідає запиту цього середовища. Це зміна типу особистості при владі. Міська Росія знайшла свого лідера.
Окрім того, «мочить в сортире», що дало йому так багато очок, відповідає нашому архетипу свідомості, яка спокушається рішучістю сили, неправового рішення. Сама ця мова, яка ігнорує граматику, демонструє готовність грати не за правилами.
Слід ще сказати, що він прийшов у дуже вигідну для себе ситуацію. Він не прийшов як харизматик — він прийшов як людина, від якої чекають розв’язання проблем, але не чекають чуда. Ці очікування дають йому приблизно річний запас часу.
