Прес-конференція, проведена у російській столиці директором Департаменту консульської служби російського МЗС Володимиром Котенєвим, продемонструвала, що у Москви починає уриватися терпець і вона більше не має наміру удавати, що її все влаштовує в російсько-туркменських відносинах і в підході президента Ніязова до міжнародного права. Тепер вже не парламентарій (як це було у випадку з Дмитром Рогозіним), а високопоставлений дипломат називає речі своїми іменами: односторонній вихід Туркменії з угоди про подвійне громадянство «суперечить взаємним домовленостям і не буде визнаний російською стороною за жодних обставин».
Можливо, до такого демаршу російське дипломатичне відомство підштовхнули результати нещодавнього візиту до Ашгабата делегації з Москви. Хоча гості й приїжджали за домовленістю, досягнутою під час зустрічі у Санкт-Петербурзі Володимира Путіна і Сапармурата Ніязова, в туркменській столиці до їхніх претензій поставилися з неприхованим здивуванням. Бажання показати, хто насправді в Туркменії хазяїн, виявилося набагато сильнішим, ніж повага до гостей, норм міжнародного права і просто до елементарної логіки. Більш того, гостям із Москви навіть докоряли так: якщо в Туркменії друге громадянство давалося виключно за указом президента Ніязова, то в Росії цим займалися різні інстанції — тобто Росії докоряли у дотриманні її чиновниками її ж законодавства і в невідповідності російського права туркменському.
Незважаючи на російські протести, дедалі енергійніші, абсолютно незрозуміло, що Москва може реально протипоставити самоуправству Ашгабата. Насправді починають позначатися реальні результати політики щодо захисту російськомовного населення у сусідніх країнах — політики, що відповідала поточній кон’юнктурі моменту, а не реальним інтересам цього ж населення. Москва на міжнародному рівні критикувала країни Балтії, пред’являла претензії Україні — країні, де росіянина від українця самі жителі відрізняють насилу, але абсолютно не хотіла помічати того, що відбувається в країнах Центральної Азії, хоч основний потік біженців йшов саме звідти — не з Латвії з Естонією ж! І в результаті час згаяно — і для власних демаршів, і для міжнародного пресингу.
