1. Ніколи не говоріть злочинцям, чого ви не робитимете.
Це є ознакою браку впевненості у власному народі та ваших союзниках і зменшує
вашу спроможність бути лідером. Слова на кшталт «Я не маю наміру посилати
наземні війська», лише заохочують злочинців і продовжують війну. Лише коли
введення сухопутних сил НАТО стало на порядок денний, а збройні сили АВК
сполохали сербські танки і зробили їх мішенями для знищення авіацією НАТО,
злочинці стали розмовляти. Отож ми маємо почати швидко нарощувати наші
війська.
2. Коли ви вирішили завдати удару, дійте рішуче. Як Наполеон
колись говорив своїм генералам: «Якщо ви хочете брати Відень, то беріть
його». Ми повинні були в перший же день вимкнути світло в Белграді й знищити
телекомунікації. Повільна, постійна ескалація надає пропаганді можливість
використовувати «побічні пошкодження», підкреслити помилки на кшталт китайського
посольства і врешті коштує численних людських жертв.
3. Не вважайте життя вояків дорожчим за життя цивільних.
Перших спеціально навчають і оплачують їм ризик, цивільним — ні. Здійснюючи
бомбардування з висоти 4,5 кілометри, ми уникаємо втрат НАТО, проте не
спромоглися за два останні місяці припинити вбивства, згвалтування, крадіжки
й масову депортацію, що було завданням нашого військового втручання.
4. Не переоцінюйте відвагу армії і напіввійськових формувань,
що вбивають беззбройних. Подібно до хвастливої іракської армії, яка вміло
труїла газом цивільне населення і розбіглася при першому прояві вогняної
моці, багато сербів, які знищили села в Косово, очевидно, не бажатимуть
помирати за Мілошевича. Учасники звірств рідко є хоробрими професійними
солдатами й навряд чи вони залякають добре озброєних миротворців.
5. Пам'ятайте, що в будь-якому альянсі деякі союзники є
надійнішими, ніж інші. Велика Британія виявила себе лідером НАТО, Франція
— стійким союзником. США забезпечували повітряні авіаудари, однак зволікали
із уведенням наземних військ і нерозумно наполягли на посередництві Росії.
Німеччина, Італія й Греція — слабкі сестри Альянсу.
Консенсусу слід шукати, однак жоден член НАТО не має права
вето на рішення більшості.
6. Не дозволяйте, аби підозра в компетентності лідерів
захмарювала віру у справедливість справи. Принципові ізоляціоністи й пацифісти
справа і зліва мають право на свою думку, однак більший спротив нашому
вторгненню до Косово виходить від республіканців, які відчувають, що Клінтон
займатиметься саморекламою й ухвалить слабкий компроміс.
7. Не дозволяйте тому, хто програв, виграти. Допоки серби
вирішуватимуть, чи віддати банду Мілошевича до Гаазького трибуналу, не
відбудовуйте жодного моста і не знімайте ембарго. Не допускайте руйнування
Чорногорії і заблокуйте автономію для угорської Воєводини. Коли, зрештою,
розпочнеться вивід сербських військ, косовськими миротворчими силами повинно
командувати й контролювати їх НАТО, а не Індія чи Швеція, а європейська
країна з найбільш численною армією — Туреччина повинна мати велику присутність.
8. Не намагайтеся змішувати олію й воду, охороняючи мир.
Армію визволення Косово, яка повертатиметься, слід «демілітаризувати» (ніяких
танків), але не обеззброїти. Тягар миротворців полягатиме в захисті сербської
меншості й підтриманні удаваного суверенітету. Краще запропонувати сербам
в Косово відшкодування на переїзд у безпечніше місце, а жертвам Косово
дозволити отримати незалежність.
Війна між НАТО і Сербією ще не завершилася, однак цивілізація
стала трохи цивілізованішою, втрутившись і зробивши тим самим правильний
вчинок. Наступного разу ми скоріше за все зробимо це правильно.
