Зростаючі ціни на нафту й міцніючий долар породили інфляцію в Європі та змусили Європейський центральний банк (ЄЦБ) підняти відсоткову ставку ще на одну позначку. Але це ще не все. Економічне зростання — це чудово, а інфляція — просто жахливо; ніякий Центральний банк не зможе уникнути необхідності вибору: він зобов’язаний відновити стабільність цін, нехай навіть у жертву буде принесено зростання економіки. Ось що чекає нас попереду, якщо тільки раптове зростання курсу євро не принесе порятунку. Але чи реалістично чекати зміцнення від валюти, яка опинилася під прицільним вогнем із самого народження?
Безпосередньо при запровадженні євро досяг значних висот (що нагадувало ситуацію з первинним розміщенням акцій високотехнологічної компанії). Але незабаром ця первинна пропозиція з тріском провалилася. З моменту запровадження євро, порівняно з піковим показником, впав ще більше, ніж індекс NASDAQ раніше впродовж поточного року. Як і в разі честолюбних хай-тек лідерів NASDAQ, з приводу євро хочеться поставити занудне запитання: якою є його справжня ціна? Чи є фундаментальна невідповідність вартості євро порівняно з іншими валютами (головним чином порівняно з доларом), і як довго це може тривати? Зазвичай вважається (хоч і без особливої впевненості), що NASDAQ, як і раніше, ризикує значно впасти, тоді як євро — рано чи пізно — має повернутися до нормальності, хоч би що останнє означало. Чи може статися протилежне?
Нещодавні дослідження, проведені МВФ, описують рівноважні обмінні курси валют, виведені з моделей довгострокових чинників впливу на вартість валют. У нижченаведеній таблиці дано рівноважні курси, а також поточні курси на сьогоднішній день. Згідно з теоретичними рівноважними курсами МВФ, курс євро суттєво спотворено: щодо долара недооцінка євро становить 30 відсотків, а щодо японської єни — 18 відсотків!
Зростаючі ціни на нафту й міцніючий долар породили інфляцію в Європі та змусили Європейський центральний банк (ЄЦБ) підняти відсоткову ставку ще на одну позначку. Але це ще не все. Економічне зростання — це чудово, а інфляція — просто жахливо; ніякий Центральний банк не зможе уникнути необхідності вибору: він зобов’язаний відновити стабільність цін, нехай навіть у жертву буде принесено зростання економіки. Ось що чекає нас попереду, якщо тільки раптове зростання курсу євро не принесе порятунку. Але чи реалістично чекати зміцнення від валюти, яка опинилася під прицільним вогнем із самого народження?
Безпосередньо при запровадженні євро досяг значних висот (що нагадувало ситуацію з первинним розміщенням акцій високотехнологічної компанії). Але незабаром ця первинна пропозиція з тріском провалилася. З моменту запровадження євро, порівняно з піковим показником, впав ще більше, ніж індекс NASDAQ раніше впродовж поточного року. Як і в разі честолюбних хай-тек лідерів NASDAQ, з приводу євро хочеться поставити занудне запитання: якою є його справжня ціна? Чи є фундаментальна невідповідність вартості євро порівняно з іншими валютами (головним чином порівняно з доларом), і як довго це може тривати? Зазвичай вважається (хоч і без особливої впевненості), що NASDAQ, як і раніше, ризикує значно впасти, тоді як євро — рано чи пізно — має повернутися до нормальності, хоч би що останнє означало. Чи може статися протилежне?
Нещодавні дослідження, проведені МВФ, описують рівноважні обмінні курси валют, виведені з моделей довгострокових чинників впливу на вартість валют. У нижченаведеній таблиці дано рівноважні курси, а також поточні курси на сьогоднішній день. Згідно з теоретичними рівноважними курсами МВФ, курс євро суттєво спотворено: щодо долара недооцінка євро становить 30 відсотків, а щодо японської єни — 18 відсотків!
Перш ніж замислитися над тим, чи провіщають ці теоретичні цифри значний перегляд курсу євро, подивімося на джерела цих даних. По-перше, найважливіше те, що ці рівноважні курси грунтувалися на теоретичній моделі, в якій довгостроковий дефіцит поточного платіжного балансу наближався до нуля. За такого сценарію будь- яка країна, що зберігає постійний і чималий дефіцит поточного платіжного балансу, має чекати жорсткої посадки та коригування вартості своєї валюти. Жодна країна не в змозі брати в борг постійно або принаймні під високий відсоток. Але чи можна застосовувати обмеження дефіциту поточного платіжного балансу до найбільших, фінансово стабільних країн? Канада відчувала дефіцит поточного платіжного балансу впродовж 47 з останніх 50 років; США — впродовж 30 років.
Доки країна-позичальник стабільна й приваблива, ринок не змушуватиме її до значного перегляду поточного платіжного балансу. Так відбувається в Америці: незважаючи на величезний торговий дефіцит, решта світу охоче вкладає капітал в американську економіку, підтримуючи капіталовкладення на високому рівні; державні фінанси великі, а інфляція незначна; перспективи нової економіки залишаються непохитними, й фондові ринки свідчать, що якщо навіть американський «пузир» і існує, то навряд чи він лопне з таким тріском, як в Японії десятирічної давності. За таких обставин використання моделей довгострокових рівноважних курсів для прогнозування короткострокових чи навіть середньострокових змін обмінних курсів марне.
Друге обмеження застосування довгострокових моделей полягає в тому, що їхні оцінки робляться на основі історичних даних, і тому абсолютно не враховують різких змін структури пропозиції чи фінансового оточення. Наприклад, Японію мучать криза економічного зростання та катастрофа з державними фінансами — не зовсім звичайні компаньйони для валюти, що зростає в ціні. Щодо співвідношення долара та євро, то США прямує курсом зростання продуктивності, що не має собі рівних; забудьте про дефіцит поточного платіжного балансу — підйом американської продуктивності (в поєднанні з фінансовою стабільністю) є домінуючим чинником за будь-якого співвідношення поточного платіжного балансу. Зворотною стороною цього процесу (бо обмінні курси завжди відображають різницю в продуктивності) є несприятливе становище з пропозицією в Європі та тривалі економічні біди в Японії.
Є й третя причина, через яку оцінки довгострокових рівноважних курсів за припущення збалансованості поточного платіжного балансу можуть давати дуже неточний прогноз. Чи дійсно Європа та Японія хочуть, щоб Америка добилася зовнішнього балансу? Європа, Японія і насправді всі виникаючі економіки живуть за рахунок американського торговельного дефіциту. Він підтримує зростання світової економіки! Якби фінансування приватним сектором цього дефіциту опинилося під загрозою, то Європейський центральний банк і Банк Японії втрутилися б і скупили б усі ті долари, яких остерігся приватний сектор.
У найближчому майбутньому ймовірність того, що обмінні курси приблизно відповідатимуть величинам, передбаченим МВФ, незначна. Звичайно, євро може наблизитися до паритету з доларом. Але також правдоподібно, що недостатня підтримка євро та американське диво призведуть до виключно низького курсу євро, на рівні 80 центів і навіть менше. На даний момент інвестори продовжуватимуть думати про євро просто, як про проблему (й так само чинить Європейський центральний банк). Пропозиція про первинне розміщення євро зазнала невдачі, оскільки надійшла саме в той момент, коли американська економіка високо піднеслася. Але європейська продукція проб’ється. Сонячний день настане і для неї. Але не зараз. Зараз у неї немає ні найменшої надії заблищати.
