«Нечестивий біжить, коли ніхто не женеться за ним». Ця цитата з притч Соломона служить епіграфом до нового фільму Джоела та Етана Коенів вестерну «Справжня мужність» («True Grit», інший варіант назви далекий від оригінала —«Залізна хватка»).
Жанрово ця картина нетипова для її авторів. Коени, які без малого 30 років успішно працюють на межі Голівуду і незалежного кіно (з великим ухилом у бік першого), не схильні до історичної фактури, так що уявити їх постановниками вестерна до останнього часу було вкрай складно.
Коени екранізували роман 77-річного патріарха Чарльза Портіса, згідно з характеристикою газети «Бостон Геральд», «видатного письменника з тих, про які ви ніколи не чули». Попередню екранізацію, здійснену 1969 року Генрі Гетевеем, визнано класичною переважно завдяки роботі Джона Вейна (за виконання ролі маршала Рустера Когберна він отримав «Оскара»).
Будь-які порівняння тут ризиковані, проте піти від них складно. Коени зробили історію драматичнішою й іронічнішою одночасно, переінакшили ряд сцен, змістили акцент на головну героїню — 14-річну бойовиту Метті Росс (оповідь ведеться від її особи, роль виконує Гейлі Стейнфелд), яка наймає грозу злочинців маршала Рустера Когберна (Джеф Бріджес), щоб знайти вбивцю її батька Тома Чейні (Джош Бролін) — останній, власне, й є той нечестивець, який тікає від помсти, ще не знаючи про неї. До переслідувачів приєднується також техаський рейнджер ЛаБеф (Метт Деймон).
При майже епічному розмахові фабули режисери точні й дотепні в деталях. Вони вводять безліч яскравих типажів на другому плані, навіть у нетривалих епізодах (один трапер-дантист у ведмедячій шкурі серед глухих лісів чого вартий), конструюють дійсно смішні ситуації та діалоги, правильно і вчасно міняють інтонацію фільму в широкому регістрі від анекдоту до меланхолії; є моменти й жалісні, й страшні, й навіть, частково, містичні. До речі, біблійні мотиви не обмежуються епіграфом: пасаж із старозавітної книги Єзекіля про долину смерті, яку потрібно пройти не убоявшись, буквально втілюється як особисте випробування для Метті. «True Grit» — це в першу чергу про неї, а не про Когберна, тому й варіант назви з «Хваткою» неточний: мова не про азарт переслідування, а про зустріч зі смертю лице до лиця, без опосередкування метафорами та культурними кодами.
Кожен із четвірки головних виконавців гідний високих нагород. У версії 1969 року виконавець ролі Метті Росс абсолютно невиразний, у той же час у Стейнфелд вийшов справжній Гаврош — при цьому образ не втратив ні підліткової привабливості, ні належної жіночності. Деймон хороший в амплуа романтичного лицаря-рейнджера, Бролін ідеально вжився в роль ображеного долею бандита. Проте понад усе звичайно запам’ятовується Бріджес — одноокий громила, вічно нетверезий циклоп із доброю душею. Він не перевершив Вейна, ні, він просто абсолютно інший. Бріджес створив образ настільки колоритний і повнокровний, що місцями цей нещадний до злочинців і милостивий до дітей бретер здається втіленням тієї самої американської вольниці, на якій побудовані США.
Втім Коени не домагаються такого рівня історичних узагальнень. Вони вносять доволі печалі до фіналу, нагадуючи, що життя — це довга й самотня післямова до колись досконалого подвигу. І тому в них вийшов не епос, а красиво виконаний фільм-балада про дівчинку та велетня.
