На останній сесії Хмельницької міської ради творилося щось несусвітнє. Представники двох депутатських груп, «Наша Україна» і «Рідне місто», грюкаючи дверима, залишали залу засідань, нервово ходили коридорами, чекали, коли їх запросять «назад». Яблуком розладу, як виявилося, стала 54-гектарна ділянка землі на Озерній, мікрорайоні Хмельницького, — об’єкт жадань найуспішніших місцевих громадян. Вони буцімто в інтересах народу воліють забудувати ці гектари об’єктами соціальної інфраструктури, а їм не дають...
Міський голова Микола Приступа пояснив кореспонденту «Дня», що питання про цю велику ділянку виникло зненацька. Ділянка, «не пройшла процедуру» у виконкомі, то навіщо ж, мовляв, зопалу вирішувати? Аж після «переговорів» у коридорі досягли компромісу — розглянути на наступній сесії або й у позачерговому режимі, якщо виникне така необхідність.
Після скандалу на сесії безвідносно до 54-гектарної ділянки на Озерній влаштували акцію протесту обурені пожильці одного з будинків на ближчій до центру міста вулиці Прибузькій. Якогось дня вони виявили, що на дитячому майданчику їхнього подвір’я з’явилися залізобетонні блоки і будівельний вагон. Збагнули, що хтось виявив претензії на їхній простір. Наступ на дитячі майданчики ведеться широким фронтом.
І тепер місто чекає, чим все це закінчиться. «Найпросунутіші» представники міста-базару періодично читають відповідний розділ у місцевій пресі рекламного характеру і знають, що земля у Хмельницькому дорожчає з кожним днем — продавці приватних ділянок правлять від 3 до 7 тисяч умовних одиниць за кожну сотку. На скільки ближча ця сотка, до головного майдану обласного центру, на стільки ж і дорожча.
Що ж до 5400 соток на віддаленій Озерній, на які поклали око окремі депутати і їхні палкі колеги-прихильники у міській раді, які дружньо вийшли із зали засідань, то ці сотки, за задумом, не плануються під будівництво бібліотеки, будинку культури, музею, школи, або будь-якого іншого об’єкта так званого соцкультурпобуту. Люди, які і мають претензії на 54 гектари, вже показали місту, що вони можуть споруджувати ринки, шинки, торгівельні центри, нічні клуби, бари, елітне житло і т. ін.
Ніхто не заперечує: місту без їхнього доробку, як кажуть у народі, ні туди і ні сюди. Місто вдячне ентузіастам і першопрохідцям за невсипущі турботи про архітектурні рішення, в результаті яких, скажімо, на Проскурівській, будинок «вийшов» на тротуар — пішоходи змушені рухатися проїжджою частиною вулиці...
Чи багато у достославному місті Хмельницькому бажаючих узяти землю і кому з них, бажаючих, всміхається фортуна? «Лише за 2003 рік в управління земельних ресурсів і земельної реформи надійшло 4985 звернень від громадян і юридичних осіб, з початку 2004 року — 2326,» — повідомив Микола Приступа. Бажаючих узяти ділянку, як кажуть, із перших рук, прибуває.
На жаль, місто не відає, що саме відбувається у процесі розгляду, хто і чому одержує заповітну ділянку, від кого і з якого лиха відвертається зрадлива фортуна. Процес темний, як безмісячна ніч. Буває, що на одну й ту ж ділянку є багато бажаючих. Результат? Як у відомій пісні, де одна сміялась, плакала друга... Тому містом гуляють усілякі чутки, припущення. Власті створюють поживу для підозр.
Либонь, не стався б скандал на сесії Хмельницької міської ради, якби питання землевідведення в обласному центрі вирішувалося б так само, як у Кам’янцi-Подільському.
На центральних і віддаленіших вулицях стародавнього Кам’янця-Подільського увагу перехожих привертають великі інформаційні щити. Оця ділянка пропонується під забудову. Далі — площа, бажане використання, грошова оцінка, умови для бажаючих цю землю зайняти...
Виявляється вельми прозора процедура землевідведення. Начальник управління земельних ресурсів у Кам’янці-Подільському Віктор Кравчук розповів: «Інвентаризація земельних ресурсів проводиться спільно з управлінням містобудування та архітектури. Вільні ділянки складаються в окремий список, що після обговорення у депутатських профільних комісіях розглядається сесією міської ради. Якщо затверджується депутатами, то публікується у пресі. Вказують умови і термін, в який приймаються заявки на участь у конкурсі. Потім конкурсна комісія розглядає усі пропозиції, визначається з варіантом відведення ділянки. Аби був найбільший зиск для обох сторін — територіальної громади і тих, хто має претензії на землю. На цьому процес не закінчується. Сесія міської ради розглядає результати конкурсу. І далі — ряд процедур. Гласних... Було так, що депутати висловили сумніви щодо якості експертних оцінок вартості земельних ділянок, зажадали нових оцінок. Вони ж, депутати, зважають і на перспективи забудови міста, його архітектуру.
Наразі ж, хто воліє, той читає у газеті міськради, кому й за скільки продано ділянку, і що він буде з нею робити. Найпросунутіші ж громадяни Кам’янця-Подільського інформуються на сайті органу місцевого самоврядування. До речі, поїхав міський голова Олександр Мазурчак у відрядження за кордон, то на цьому ж сайті написали, скільки й чиїх грошей він витратив у заморській поїздці».
Ось хроніка продажу землі на території Кам’янця-Подільського.
— 1997 рік — дві ділянки за 14297 гривень;
— 1998 рік — одна ділянка за 5883 гривні;
— 1999 рік — не продано й сотки;
— 2000 рік — дев’ять ділянок за 270566 гривень;
— 2001 рік — 14 ділянок за 425476 гривень;
— 2002 рік — 16 ділянок за 589690 гривень;
— 2003 рік — 31 ділянка за 2167201 гривню.
Є повна інформація для громадськості й щодо того, як оці гроші витрачаються. І робить місто висновок: земля дорожчає. А що відомо Хмельницькому про те, кому саме і чому саме йому відводиться ділянка? Лише те, що нічого не відомо.
Міський голова Кам’янця-Подільського Олександр Мазурчак говорить: «Підхід до землевідведення характеризує місцеву владу. Аби покласти край усіляким чуткам, пліткам, припущенням, показати на двері всім, хто вештався коридорами виконкому, аби щось собі урвати, ми з перших днів почали робити рішучі кроки до прозорих рішень. Готові поділитися досвідом з усіма, хто тільки виявить бажання. До речі, матеріали про те, як вирішується земельне питання у Кам’янці-Подільському, — на офіційному сайті міської ради».
Власті Хмельницького вважають, що нічого нового й несподіваного для них у цих підходах немає. Микола Приступа нагадує, що коли його обрали міським головою, він з подивом довідався, що обласний центр не має генерального плану забудови. Нарешті почалася підготовка цього плану — витратилися на аерофотозйомки, залучили фахівців. Одначе погодився, що на вирішенні земельного питання у Хмельницькому позначаються об’єктивні й суб’єктивні фактори.
Що ж то за фактори? Дехто каже, що у Кам’янці-Подільському земля дешевша, ніж у Хмельницькому. Начебто саме тому власті стародавнього міста відважно й без душевних вагань зробили впевнені кроки до прозорих публічних рішень...
Поки ж у Хмельницькому сповнюються шляхетними намірами, закінчують повну інвентаризацію всіх 8624 гектарів землі, на яких поставлено місто, процес землевідведення не зупиняється. «Набутку народу» стає все менше і менше. Когось вітають з гарним придбанням, хтось, як у вищезгаданій пісні, плаче. Притчею во язицех уже стала прикра історія вдови Сорокіної, яка прагнула на віддаленій від центру вулиці Інституцькій встановити малу архітектурну форму, де влаштувала б пиріжкову. Вже на тому місці, на яке вона навіть одержала архітектурно-проектне завдання, хтось інший, успішний, культурно обслуговує покупців.