Скульптура зображує козака, який присів на камені, поруч з ним басує його кінь (символ свободи), напохваті шабля, в руках бандура. Такий образ був присутній козакові здавна, він поширився в образотворчому мистецтві у ХVII—ХVIII століттях. Народні художники малювали Мамая не верхи на коні, а в спокійній, споглядальній позі: козак, схрестивши ноги, спокійнісінько сидить під деревом. Бо ж він передусім був чоловік мирний (звісно, якщо його не займали). Відбиваючись від нападників, він плекав одвічну мрію: не воювати, не гарбати, не ярмити нікого, а в себе вдома мурувати, будувати. Козак Мамай — це мандрівний запорожець, вояка і гульвіса, жартун і філософ, бандурист і співак. Він завжди уособлював найкращі риси українського козацтва. Тепер цей образ кияни можуть споглядати в бронзі щодня, прийшовши на майдан. Та чи не найбільше пам’ятник сподобався малечі: в неділю вони вже досліджували його з цікавістю, витоптуючи газонну траву. I тодi козаковi, на превеликий смуток дiтлахiв, виставили мiлiцейську охорону.
