На цьому тлі спроби деяких представників фракцій «дев’ятки» (Микола Оніщук — фракція «Трудової України» і ПППУ, Валерій Пустовойтенко — НДП та ін.) шукати шляхи «виходу на суспільний компроміс» особливого успіху не мали. Можливо, тому, що, як зазначив співголова тимчасової спеціальної парламентської комісії Г. Васильєв, депутатські фракції і групи не виробили єдиної позиції щодо президентського варіанту змін до Основного Закону, хоч і пристали на думку, що ідея двопалатного парламенту неприйнятна.
Другий співдоповідач — лідер фракції Соцпартії Олександр Мороз прямо назвав пропозиції глави держави «такими, що діаметрально суперечать» усім наявним напрацюванням депутатського корпусу. Ключова ідея Президента — формування відповідальної влади, — як і форма досягнення цієї мети — парламентсько-президентська модель правління — О. Морозу подобаються. Проте пропоновані «технології» реалізації цих ініціатив викликають у лідера соціалістів побоювання. Компроміс можливий, на його думку, тільки в частині зміни виборчої системи зі змішаної на пропорційну. Найбільш небезпечною новацією Олександр Мороз назвав прийняття законів референдумами. Це, мовляв, усе одно, що винести на всенародне обговорення інструкцію до комп’ютера, який більшість населення не бачила і ніколи не побачить.
«Адвокатом» президентського законопроекту «Про внесення змін до Конституції України» виступив представник глави держави в парламенті Олександр Задорожнiй. Зазначивши, що запропонованiй Президентом проект закону не претендує на те, щоб бути істиною в останній інстанції — тому його, мовляв, і винесено на всенародне обговорення, О. Задорожнiй закликав колег абстрагуватися від персоналій і «не шукати чорну кішку в темній кімнаті, — її там немає». Завданням же Олександра Лавриновича було довести скептикам, що процес обговорення народом пропозицій глави держави дійсно йде. За словами міністра, за станом на вівторок до Мінюсту надійшло 434 листи і телеграми, як від організацій (в тому числі 21 — від партійних «осередків»), так і від окремих громадян. Найбільшу кількість матеріалів, зазначив О. Лавринович, надіслано з Чернівецької, Київської, Полтавської, Сумської, Луганської і Рівненської областей. Значна кількість пропозицій стосуються, зокрема, встановлення додаткових вимог до кандидатів у народні депутати України — обов’язкового знання державної мови, наявності вищої освіти тощо, а також розподілу повноважень двох палат і ставлення до ідеї двопалатного парламенту загалом. Багато пропозицій щодо зміни кількості парламентарів, причому цифри називаються найрізноманітніші, але всі — менше нинішніх.
А найбільшим успіхом у слухачів учора користувався Віктор Ющенко. Результат роботи спічрайтерів, що готували його вчорашній виступ, вигiдно вирiзнявся: промова лідера «Нашої України» була структурованою за формою і виразно радикальною за змістом (на відміну, до речі, від його ж традиційно витіюватих імпровізацій в інтерв’ю журналістам в парламентських кулуарах). Передусім В. Ющенко наголосив, що для проведення політичної реформи потрібно відповісти на ключове питання — питання довіри: ініціатори її здійснення повинні мати на це моральне право і «вотум довіри» народу. Лідер «НУ» також «викрив» «істинні наміри» влади — «продовження своїх, отриманих незаконним шляхом повноважень» — і висловив категоричну незгоду з усіма президентськими ініціативами. Політреформа в Україні, на думку Ющенка, потрібна, проте «міняти треба не Конституцію, а владу» (бурхливі оплески). У той же час с піч лідера «нашеукраїнців» ряснів відверто популістськими фразами, а також умисно «простецькими» виразами, наприклад: «Шановна владо! Досить дурити народ!..», «Політична реформа потрібна, як кисень, оскільки система української влади за своєю суттю не є демократичною і відповідальною, ми маємо авторитарний режим...», «Що нам заважає замість того, щоб водити в парламенті козу, зайнятися демократією?...» Так чи інакше, але саме Віктору Ющенку цього разу дісталися лаври головного «критика режиму», — ані Петру Симоненку, ані навіть Юлії Тимошенко, які також інкримінували владі прагнення віддалити президентські вибори, затьмарити його не вдалося.
Гірше те, що заклик Миколи Круглова (фракція «Регіони України») — «послухаймо один одного, послухаймо виборців і вийдемо на узгоджений варіант» — залишився і зовсім голосом волаючого в пустелі...
