Останніми роками стало модно розмірковувати про заздрісність незаможних до успішних; про те, зокрема, що ліниві і нерозторопні, а тому бідні, селяни через чисту ненависть до багатих псують і ламають майно своїх більш підприємливих побратимів. Та що там, можуть і «червоного півня» пустити, залишивши успішного сусіда без будинку і ферми. Розхожий і досить зручний шаблон.
Спробуймо більш детально вивчити ситуацію, що склалася в українському селі в ході радикальної реформи сільського господарства. Агентство США з міжнародного розвитку, яке фінансувало Проект підтримки приватизації землі в Україні, оголосило, що воно перериває реалізацію цього проекту на території Луганської області. І ось чому. Луганська фірма «Лан», яка виграла оголошений проектом тендер на проведення робіт з виготовлення державних актів на право власності на землю, умов контракту не виконала. Умови ж були досить простими. Проект брав на себе оплату виготовлення актів, але вимагав, щоб із селян — власників земельних паїв — фірма грошей не брала. Фірма «Лан» умови прийняла. Але вже через кілька місяців зі скарг селян стало відомо, що гроші з них все-таки збирають. І Агентство оголосило про те, що контракт з приватною фірмою розриває. З 56,5 тисячi актів, фінансування яких було передбачено контрактом, встигли виготовити і оплатити в рамках проекту лише 20,5 тисячi, інші 30 тисяч власників паїв у Луганській області повинні тепер виготовлення актів оплачувати зі своєї кишені. Коштує це гривень 60-70, що за мірками убогого села становить суму вельми значну.
Що ж, селянам, які в ході аграрної реформи зазнали і більш драматичних колізій, до такого розкладу не звикати. Їх обдурювали, обдурюють і, схоже, будуть ще обдурювати невизначено тривалий час. Заступництва потерпілі просять у місцевої та обласної влади, а також звертаються до Луганського громадського комітету захисту конституційних прав та свобод громадян. У голови правління Комітету Миколи Козирєва внаслідок роботи зі скаргами селян виробився такий сумно-песимістичний погляд на речі: «Коли я аналізую нинішню ситуацію на селі, то дивуюся, наскільки вона схожа з тим, що було в 70-ті роки ХIХ століття у пореформеній Росії. Відомий російський вчений О. Енгельгардт, який сам взявся господарювати на землі і на практиці вивчав, як після скасування кріпацтва йде земельна реформа, писав, що поміщики-кріпосники, які формально відпустили селян на волю, в нових умовах застосовували все ті ж методи їхнього закабалення. Вони інакше не вміли. Так і тепер. Внаслідок усіх пертурбацій, пов’язаних з розпаюванням землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, колишні колгоспники впали в таку ж, а іноді й набагато жорсткішу кріпосну залежність від нових власників, у якій вони перебували раніше».
Якщо процес розпаювання землі, видачі земельних сертифікатів та заміни їх на державні акти, при всіх витратах хоч якось здійснюється, і від надання землі в оренду її власники мають все ж якийсь прибуток, то з майновими сертифікатами справа йде зовсім погано.
Сказати, що до процесу розпаювання землі та майна відповідальні за нього установи підійшли зовсім не підготовленими, не можна — якраз навпаки, була цілком продумана методика, що дозволяла провести реформу з мінімальною болiсністю для селян. Насправді ж рядовим членам колишніх КСП не дісталося практично нічого. Керівники КСП плавно перетекли зі своїх колишніх посад на нові, по дорозі захопивши все, що представляло хоч якусь цінність у видах майбутнього господарювання. Теоретично будь-який селянин міг вимагати свій майновий пай у натуральному або грошовому вираженні, але йому пропонували або машину без двигуна і коліс, або останки розламаної і розкраденої сільгосптехніки, а то й зовсім нічого. Можна ще своє віртуальне майно здати в оренду новому господарю, але в цьому випадку «власник» і взагалі потрапляє в повну залежність від орендаря. «Дивіться, що виходить, — говорить Микола Козирєв, — якщо я здаю свою квартиру в оренду, то я диктую умови. Якщо ж я здаю в оренду свою землю або майно, то умови нав’язують мені. Нещодавно на прийомі у мене був один чоловік, так він розповів, що власниця нового господарства за оренду його землі протягом року розрахувалася з ним... трьома літрами олії. Сказала — не подобається, можеш забирати свою землю назад».
У деяких районах досі люди не отримали майнові сертифікати. У селі Красна Поляна, що в Антрацитівському районі, в селі Іванівка людей із сільради направляють до райдержадміністрації, там вони запитують — де, мовляв, наше майно. А з ними навіть розмовляти не хочуть. До суду б подати, так у селян не те, що на адвоката грошей немає, на конверти пари гривень не знаходиться.
Коли майно колишніх КСП ділили, частину його, найліквіднішу, виділяли в спеціальний фонд для розрахунку з бюджетом. А у 2000 році Верховна Рада прийняла закон про списання цих боргів. Гроші з цих фондів повинні були перевести на збільшення вартості майнових сертифікатів. В Іванівці працівники Комітету пересвідчилися, що люди тільки зараз, у 2003 році, дізналися про допаювання. Керівництво нових агропідприємств просто приховало від них цей факт, користуючись відсутністю у людей доступу до інформації. У господарстві «Зоря» 400 тисяч гривень повинні були додати на паї. 160 селян направили скаргу губернатору області Олександру Єфремову, звернулися і до Комітету. «Просто деякі криком кричали — за що нас так образили?! Люди пропрацювали по 30 років у господарствах, згубили своє здоров’я, а тепер залишилися буквально убогими, — розповідає Микола Козирєв. — Де гроші? Нові власники, яких стало модно називати ефективними, знизують плечима. У такому стані зараз реформа — в стадії знизування плечима».
Нові власники користуються не належним їм майном і, звичайно, вони стають «ефективними». У кращому випадку можуть віддати за користування майном зерном, кормами, виходячи з тієї ціни, яку самі й призначать. Сперечатися з ними, як правило, ніхто не береться: треба буде селянинові виписати зерно, м’ясо або трактор для оранки свого городу, а будеш права качати — відмовлять.
У селищі Краснолуцькому Антрацитівського району його житель Корольов С. А. вирішив виділити свій майновий пай. Хотів узяти в господарстві «Еліта» будцех, господар не дав, машину запропонували повністю розукомплектовану. Після півтора року суду все ж він майно отримав — у вигляді повністю розореної будівлі. Навряд чи реформа задумувалася саме так. Чиновники говорять, що головне — знайти ефективного власника на землю та майно. Ефективного — значить, ніякого? Адже передбачалося, що всі зможуть стати власниками, з рівними стартовими можливостями, а вже ринок виявить ефективного. Люди могли отримати акції, капіталізувати своє майно, а потім і на дивіденди розраховувати. Указ Президента про купівлю-продаж майна вийшов тільки в серпні 2002 року, а до цього нові керівники нових господарств уже порізали майже всю худобу, цехи і навіть заводи розібрали на металолом. Що вже тепер продавати?
Указ Президента від 27 серпня 2002 року передбачає створення умов для викупу паїв на конкурентній основі. Тобто селяни могли хоча б продавати свої сертифікати на аукціонах за ринковою ціною. Але досі жодного такого аукціону проведено не було. На запитання «чому» чиновники знизують плечима.
А селяни, як і раніше, незважаючи на всі досягнення інформаційних технологій, залишаються цілком необізнаними щодо своїх прав. Практично на всі запитання, що стосуються обізнаності селян про свої майнові права, звучать відповіді: «Не знаю». «Для селян, — робить висновок Микола Козирєв, — нічого не змінилося. Вони знову на панщині. Власниками вони так і не стали і повністю залежать від нових поміщиків. Може, я чогось не знаю, але мені не доводилося бачити задоволених реформою, хоч, говорять, вони є».
Знову в суспільстві накопичується образа. Всі колізії епохи дикої капіталізації тепер переживає село. Ніяких висновкiв з досвіду інших країн та й своєї власної історії не зроблено. Чи забудуться ці образи? Чи зможуть люди так чи інакше подолати своє невдоволення і вписатися в цю реформу? Чи стануть чиновники хоча б після задоволення своїх потреб все ж згадувати про потреби ввіреного їм народу? А ми говоримо — це заздрісники і ледарі зловтішаються на селі. Схема зручна, але щось у ній не сходиться.
