Жила-була маленька дівчинка, котра навіть не уявляла, що колись буде працювати на телебаченні. А тепер все, що вона робить, викликає резонанс у суспільстві. Тому що «вона — Ольга Герасим’юк», як говориться у рекламі. Вчора у відомої телезірки (і за сумісництвом — авторки «Дня», що нам особливо приємно) був день народження. (До речі, коли всі знайомі Ольги Герасим’юк обривали телефони, намагалися знайти її, щоб поздоровити, тележурналістка після вiдрядження до Москви... хворіла вдома. Там ми її й застали.) Виголосивши тост за людину, з якою «можна поговорити про все», «День» запропонував Ользі «алаверди»:
— Що б ви самій собі хотіли побажати у свій день народження?
— Я — сама собі такий співрозмовник, з яким поки що не домовилася. Отже і хотіла б собі побажати, щоб я нарешті змогла себе «розговорити».
— За що ви любите і за що ненавидите власну професію?
— Те, що я роблю, мені здається найголовнішим. Саме тому я не можу не любити свою професію. Вона мені дозволяє втручатися в життя і навіть впливати на нього. Я дуже добре розумію, що його, в принципі, не можна змінити, бо люди одвічно були такими, якими вони є тепер. Але, можливо, в тому і полягає сенс життя, щоб, розуміючи це, все-таки хотіти впливати на нього.
На жаль, багато профанації і фальші у цій професії, багато людей, які це приймають. Оце я в ній ненавиджу.
— Ви є представником, можна так сказати, «адресної журналістики», тобто маєте справу з конкретними людьми. Звідки ви берете сили, ідеї, теми?
— Кажуть, що Бог посилає людині випробувань рівно стільки, скільки вона може витримати, не більше, тому що Він — милостивий. Якщо людині здається, що вона цього не може витримати, то, очевидно, вона просто ще не навчилася жити. Тобто ніколи не буває забагато тяжкого, можливо, — замало зусиль. От і все. А ідеї і теми — навколо нас: виходиш на вулицю, а вони ходять на двох ногах.
У мене дуже мало друзів, але вони справжні. І саме вони «підзаряджають» мої батарейки, коли вони сідають.
— Які перспективи у жанру, в якому ви працюєте?
— Перспективи, мені здається, ще незвідані усіма. Наше ТБ намагається зараз втриматися на реальних шоу, насправді показуючи не реальне життя, а те, що може здаватися реальним, що може бути цікавим. Але насправді запитаним є саме справжнє життя. І це показують рейтинги: вони не поступаються ніяким реальним шоу, серіалам, іграм, які зараз починають превалювати в нашому ефірі. І це говорить про те, що підглянути за кимсь, подивитися, як хтось, коли його нібито не бачать, чухає собі потилицю чи чистить зуби — не завжди найцікавіше для людей. Це якийсь «рослинний» інтерес, який для наших людей, у принципі, не властивий, бо ми звикли жити поряд. Ми — люди комунальних квартир, ми люди колективних господарств, ми люди, які досі ще не добре знають, що таке приватна територія. Нам цікаво інше — як люди продираються крізь свою долю, як вони перемагають. Тому мені здається, що саме за такими речами, за таким ТБ — майбутнє. Це те, що необхідно нашим людям, бо вони — не «лохи», вони не дурні, вони зовсім інакші.
