70 тисяч доларів підуть на відновлення двох експонатів XVIII століття. Це 12-метрове судно «байдак», яке вимило на берег Десни 2010 року, та військова дубель-шлюпка, яку піднято з дна запорізької акваторії Дніпра у 2008-му. Також частину коштів витратять на роботу з бригантиною. Її підняли ще 2004 року. Досі реставраційні роботи практично не проводилися через нестачу коштів.
Зараз у колекції заповідника п’ять старовинних кораблів. Перший із них, так звана чайка, було піднято з дна 1999 року. Наразі його повністю відновили, законсервували та використовують як повноцінний туристичний об’єкт.
Реставраційні роботи планують завершити вже до осені цього року.
Сергій ДУДАРЕНКО, завідувач науково-просвітницького відділу Національного заповідника «Хортиця»:
— Грант посольства виграли наші гідроархеологи та реставратори. Ці кошти було виділено саме нам не випадково, адже такий досвід реставрації дерева в Україні маємо лише ми. До нас приїжджають навіть реставратори з Києва, щоб ми допомогли їм з деревиною. Також однією з причин могло стати і те, що на нашій території разом із запорізькими козаками воював засновник американського флоту Джон Пол Джонс. Він був посвячений у козаки і брав участь у російсько-турецьких війнах. Ми цю тему активно просували, ймовірно, нам вдалося донести її до представників посольства.
Наразі ми займаємося реставрацією піднятих човнів, але за генеральним планом збираємося побудувати ще й новий Музей історії дніпровського судноплавства та суднобудівництва. Навряд чи на це вистачить гранту, але така основна мета нашої багаторічної роботи з гідроархеології. Річ у тім, що на Хортиці 1738 року була суднобудівна верф. У той час поблизу Хортиці стояло близько 400 суден. Частина з них затонула і зараз на дні Дніпра. У нас вже є розвіддані, але не піднято рештки, тому роботи вистачає. Все це потребує реставрації, консервації.
Музей буде під мостами, які зараз будують у Запоріжжі. Він повинен мати форму пелюсток лотоса, і у кожній пелюстці буде човен. Якщо ми знаходитимемо новий човен — добудовуватимемо пелюстку. Наша колекція не повинна лежати мертвим вантажем, її варто показувати людям. Зараз такої можливості нема.
Поки ми практично не маємо підтримки від держави. Наш заповідник регулярно заробляє значні кошти завдяки туризму, але ми пересилаємо їх до Києва і нам нічого не повертається. Якби хоча б частина доходів йшла на наші потреби — ми могли б реалізувати проекти. Поки працюємо лише завдяки благодійній допомозі.
