Уряд шукає варіанти газової відв’язки від Росії. Таке враження складається, якщо проаналізувати останні газові заяви українських чиновників.
2014 року Україна закуповуватиме 12 мільярдів кубометрів газу, зробив у ефірі телеканалу «Інтер» гучну заяву міністр палива і енергетики Юрій Бойко. «Цього року купуємо в «Газпрому» 40 мільярдів кубів газу. Наступного купимо вже 27», — сказав він і додав, що заявку на придбання 2012 року 27 мільярдів російського палива вже подано. А через три роки, продовжив він, Україна купуватиме 12 мільярдів кубометрів газу, з яких 5 отримуватиме з Азербайджану та ще 7 — із Російської Федерації.
Випромінювати такий енергооптимізм міністрові Бойку дає змогу початок реалізації в державі програми зі зниження споживання газу у країні та збільшення обсягів видобування власного блакитного палива. Причому з допомогою останнього він розраховує мінімізувати ще один важливий ризик від зменшення закупівлі російського газу — штрафи для України за недобір газу. «Ми готові купити 33 (мільярди метрів кубічних. — Авт.), але потім свій газ перепродамо на ринки Європи, і я переконаний, що наші російські партнери вивчатимуть цю ситуацію, перш ніж директивно нам щось радити в цьому випадку», — озвучив можливий сценарій протидії Ю. Бойко.
А через 7 — 10 років, продовжує Бойко, Україна взагалі перетвориться на експортера сланцевого газу. За консервативними оцінками західних консалтингових компаній, каже він, його запаси в Україні становлять близько 5 трильйонів метрів кубічних, а вугільного метану — ще більше. Нагадаємо, що дочірня компанія «Укргазвидобування» виявила кілька ділянок, на яких містяться потенційні родовища сланцевого газу. Про готовність інвестувати 1,8 мільярда доларів у проекти з видобування цього газу протягом наступних 6 — 7 років уже оголосила ТНК-BP. Шукати сланцевий газ в Україні хоче й компанія Shell. Тож добувати є що. Охочих теж не бракує.
Що ж, «сланцевий» сценарій справді цікавий. Але спрацює він не раніше ніж за кілька років, бо це довготривалі інвестиції. Тож у назрілому нині газовому питанні між Україною та Росією доведеться шукати інший, швидший варіант.
Один із найімовірніших, на думку фахівців, — створення консорціуму за участі України, Росії та ЄС для управління українською газотранспортною системою (ГТС). На високу ймовірність такого розвитку подій наштовхує ще один факт. 29 вересня 2011 року в Києві відбудеться конференція за участі представників Єврокомісії з питань модернізації української ГТС.
Інший варіант газової відв’язки від дорогого російського блакитного палива, за словами експертів, полягає у співпраці з Туркменистаном. Але головною перепоною для туркменського газу на шляху до України залишається відсутність прямих магістралей його доставки. Сподіватися, що Росія пустить через свою територію туркменський газ до нас, теж не варто, бо в такому разі її газовий монополіст зазнає значних збитків. Тому, щоб цей варіант став реальністю, потрібно розпочати будівництво Транскаспійського газопроводу.
Отже, варіантів вирішення газового рівняння сьогодні існує декілька. Яким шляхом підуть переговірні сторони, можливо, стане відомо навіть найближчими днями. 24 вересня заплановано зустріч українського та російського президентів. А поки «День» запитав експертів, які варіанти газової відв’язки вони вважають найоптимальнішими для України.
КОМЕНТАРI
Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм центру «Номос»:
— Промисловий видобуток сланцевого газу — довгострокова інвестиція, і її дуже добре ілюструє приклад Польщі. Ця країна ЄС розпочала вивчення проблематики сланців на початку 2009 року. Сьогодні там прогрес мінімальний: у Польщі пробурено кілька свердловин, які мають пошуково-розвідувальний характер. За оцінками польських фахівців, промисловий видобуток сланців — це перспектива 2017 року. Україна почала займатися сланцевим питанням як мінімум на два роки пізніше за Польщу, тому прогрес не може бути швидким.
Коли говорять про скорочення закупівлі імпортованого газу, мене цікавить тільки одне питання: чому не було успіхів у цьому напрямку раніше? На мій погляд, існує висока ймовірність того, що якщо не було жодного прогресу в попередній період, то очікувати його в наступні три роки не доведеться. Звичайно, що ситуація сьогодні сприяє проведенню заходів зі скорочення споживання російського газу. Але вони навряд чи можуть бути радикальними за такий короткий проміжок часу.
Щодо експорту українського газу власного видобутку — такий сценарій цілком реальний. Свого часу Україна продавала газ. Але в газових контрактах 2009 року вписали пункт, який заборонив реекспорт російського газу. І тепер будь-який експорт газу НАК «Нафтогаз Україна» росіяни автоматично трактуватимуть як реекспорт їхнього газу. Щоб обійти цей пункт, потрібно створити підприємство, окреме від НАК «Нафтогаз України», яке спокійно продаватиме блакитне паливо за кордон.
Примарними видаються перспективи отримання газу України з інших джерел. Доки немає незалежної інфраструктури прийому, доти зробити цього не вдасться. Існують два варіанти розв’язання проблеми: будівництво газопроводу «Білий потік» та терміналу з прийому скрапленого газу на узбережжі Чорного моря. Але ці проекти залежать не тільки від бажання України. Наприклад, «Білий потік» залежить від рішення Азербайджану, який більше зацікавлений постачати газ до Туреччини, Греції, Італії, а вже потім — до нас.
Тому досягти таких карколомних знижень обсягів купівлі російського газу, як планує уряд, за три роки практично неможливо. Торгуватися в цьому питанні можна було ще до підписання Харківських домовленостей. А тепер вихід із ситуації, коли всі аргументи віддали на користь росіян, можливий тільки один. Потрібно добиватися через арбітраж зміни положень газового контракту, підписаного Юлією Тимошенко. Але при цьому мати ѓрунтовні аргументи. Крім того, знаходячись у позиції вразливої сторони, Україна має заручитися підтримкою сильнішого партнера (у цьому випадку Євросоюзу). І в цьому нам допоможе членство в європейському Енергетичному співтоваристві. Потрібно, щоб Європейська комісія провела моніторинг україно-російських газових взаємин. Для цього українська сторона як член Енергетичного співтовариства повинна звернутися з відповідним проханням до Європейської комісії. Тоді Україна буде змушена відкрити Європі газові контракти. А «Газпром» боїться багатосторонніх переговорів. Тому, на мій погляд, як член європейського Енергетичного співтовариства Україна повинна звернутися до Європейської комісії з проханням провести аудит газових домовленостей з Росією. Європа погодиться на це, тільки якщо їй пояснити: без зміни умов цього контракту згодом постраждає вона сама. Потрібно показати, що фундаментально проблеми у стосунках у газовій сфері між Україною та Росією знаходяться не тільки в газовому контракті, а й в намаганні «Газпрому» поглинути НАК «Нафтогаз України». Тобто вирішення проблеми газових контрактів повинно відбутися в арбітражі, а не шляхом поглинання. В іншому разі така операція небезпечна, у першу чергу для країн-членів ЄС, які межують на західному кордоні з Україною. Ризик у тому, що, коли «Газпром» поглине НАК, настане черга для недружніх дій щодо газових ринків сусідніх країн. Тому Україна повинна максимально використати своє членство в Енергетичному співтоваристві, щоб протистояти «Газпрому».
Валерій БОРОВИК, голова правління альянсу «Нова енергія України»:
— Почалися розмови, відірвані від реалій (консервація труби, збільшення удвічі видобутку власного газу, зменшення закупівлі імпортного газу до 12 мільярдів), у яких бажане видається за дійсне. Роблять рухи, до яких не варто було б удаватися. Ці різкі кроки свідчать, що в керівництва України та нафтогазового сектору зокрема немає чіткої стратегії виходу із глухого кута.
На мій погляд, оптимальний варіант виходу з даної ситуації — розвивати видобуток сланцевого газу, будувати термінал із прийому скрапленого газу, підтримувати запровадження технологій з виробництва альтернативної енергії. Паралельно шукати газовий компроміс із «Газпромом», ідучи до кінця. І хай арбітраж розсудить, які ціни мають бути в контракті. Цього вже добилися італійці. Не потрібно йти на повідку в Росії. Українська газова дипломатія повинна подорослішати та говорити мовою серйозних аргументів.
Павло КАЧУР, екс-міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України:
— Треба враховувати часовий фактор. Для видобутку сланцевого газу треба витратити 5 — 10 років. Збільшення видобутку власного газу теж не буде швидким, бо в останні роки в газорозвідку вкладають мало коштів. Щоб наростити додаткові потужності, треба щонайменше три роки. Тому, на мій погляд, найефективніший та найшвидший спосіб скорочення обсягів споживання газу — вкладати коштів у енергозберігаючі проекти. Як правило, це дрібні проекти. Їх впровадження по Україні дозволить за два-три роки суттєво скороти газоспоживання. Їхня привабливість полягає в тому, що реалізовувати можна одночасно по всій країні. Одна, три і навіть п’ять тисяч таких міні-проектів у різних областях України сумарно дадуть ефект економії одного великого проекту. За деякими підрахунками, економія газу від впровадження енергозберігаючих проектів може бути 20 — 25 мільярдів метрів кубічних. Якщо енергоефективність буде одним із пріоритетних завдань для держави, то за рік економія газу може становити 3-5 млрд. метрів кубічних.
Такий підхід цілком прийнятний і для нинішньої ситуації. Зараз країна входить у зимовий період. Достатньо було б виділити мінімальні кошти для утеплення бюджетних установ (лікарень, шкіл, поліклінік, дитячих садочків) і вкладені кошти окупилися б за півтора роки.
ДО РЕЧI
Україна розраховує 2012 року транспортувати через свою територію 110 мільярдів метрів кубічних газу, ідеться у проектi держбюджету на наступний рік. Як повiдомлялося раніше, транзит природного газу територiєю України до країн Європи й СНД у сiчнi-серпнi 2011 року збiльшився на 13,2% порiвняно з аналогiчним перiодом 2010 року. Систему магiстральних газопроводiв i пiдземних сховищ газу країни експлуатує «Укртрансгаз». Пропускна спроможнiсть газотранспортної системи України на входi становить 288 мільярдів метрів кубічних, а на виходi — 178,5 мільярда метрів кубічних.
