Щоб позбутися неплатежів, боргів, бартеру, потрібні
вільне ціноутворення, продаж старих боргів за будь-якими цінами. Треба
вибирати: або жити з цим тромбом далі, або, позбувшись його, відновити
нормальний товарно-грошовий обіг
Газета «День» у номері за 8 вересня опублікувала
статтю професора В. Найдьонова і старшого наукового співробітника УАДУ
А. Сменковського «Чи достатньо грошей в обігу?». Автори статті, аналізуючи
причини кризи, що охопила країну, критикують спільну працю В. Ющенка і
В. Лисицького «Гроші: розвиток попиту та пропопозиції в Україні», яка недавно
вийшла, і прямо звинувачують Національний банк у неадекватній монетарній
політиці, що призвела до глибокого промислового спаду. Співрозмовник «Дня»,
керівник групи радників голови НБУ Віктор ЛИСИЦЬКИЙ, як з’ясувалося, дотримується
іншої думки. Більше того, він наполягає, що розкритикована в статті книжка
зовсім «не спроба захистити банківську систему». «Ця книжка про наш загальний
гіркий досвід», — нарікає він і продовжує:
— Шкода, але я вимушений знову-таки звертати увагу професора Найдьонова
на фундаментальні, базові положення економічної теорії. А базові моменти
полягають у тому, як нас вчили всі разом узяті класики, що гроші — це результат
виробництва: зростає виробництво — збільшується кількість грошей в обігу,
падає — повинне знижуватись і грошова пропозиція. Уявіть, що хтось працює
й виробляє певний продукт. Далі настає момент, коли виробник вирішує, скажімо,
10% своїх результатів праці нагромадити для купівлі телевізора, а 90% використати
на поточне споживання. Саме оті 10%, які вирішено відкласти, знаходять
грошову форму, нагромаджуються тощо.
Що ж сталося в Україні? За 7 років незалежності, цього не може заперечувати
ніхто, обсяг виробництва скоротився більш ніж удвічі. Рахувати це падіння
в порівнянних цінах чи в натуральному вимірюванні, спад очевидний: залізо,
вугілля, електроенергія, випуск взуття, телевізорів... Природно, якщо менше
виробляється продукції, менше мало б бути грошей в обігу, тому що створюється
менший обсяг продукту, що підлягає розділенню на частину, яка «проїдається»,
й частину, яка відкладається в грошовій формі. Які причини такого розвитку
подій? Про це багато говорилося, але я абсолютно впевнений, що першопричина
— в разючому саморозпуску Радянського Союзу. Чи був якийсь інший варіант?
Я не знаю. Ні в економіці, ні в історії умовні способи не працюють.
Що мав робити Національний банк за цих умов? Насамперед він повинен
був скоротити пропозицію грошей. Він же збільшує пропозицію грошей. НБУ
перебував тоді під каблуком у Верховної Ради, і перші рішення про емісію
ухвалювалися ще в травні 1992 р. Ці рішення спричиняли приголомшуюче обурення
з боку Центробанку Росії (тому що рубль — це його національна валюта).
Він починає регулювати грошові відносини таким чином, щоб залишити в нас
вал пустих грошей. В Україні прискорюється зростання цін.
Тепер я хочу повернутися до абсолютно іншого питання. Адже ті гроші,
які перебували на рахунках банківської системи та у людей на руках 1991
року, коштували зовсім не стільки, скільки вони означали за номіналом.
Коли кажуть, що ось тоді було багато грошей, а зараз їх мало, все це нісенітниця.
Грошей тоді, виходячи з їхньої реальної купівельної спроможності, було
насправді обмаль. Свідчення того — товарний дефіцит, що стрімко наростав,
і спустошив 1991-1992 рр. полиці магазинів. Більше того, якби в той момент
якимось чином нам вдалося відсікти той «навіс», у нас не було б такої дикої
інфляції й такої дезорієнтації економічних агентів, яка відбувається за
умов стрімкого росту цін.
Наступний етап — 1993 рік. Всі носяться з ідеєю захисту товаровиробника.
Це був дуже важкий час. Тоді на верхах держави опинилися люди, котрі погано
розуміли, що коїться. Але цих людей не можна судити суворо: незалежність
сталася, а еліти, готової управляти державою, не було. Втім, це зовсім
не означає, що помилялася монетарна теорія. Монетарна теорія каже, що не
можна розширювати грошової пропозиції, коли падає виробництво. Не можна,
а воно тривало. Тільки з 1996 року темпи зростання грошової пропозиції
істотно скоротилися. Я не думаю, що всі, хто вимагав у 1992-1993 роках
такої абсурдної грошової політики, керувався злочинними мотивами. Такі
були, але більшість свято вірила, що ось-ось почнеться економічний підйом.
Але підприємства не запрацювали. Тому що починати треба не з прохань —
«Дайте грошей!», а з уяcнення, хто й що у тебе купуватиме.
— За даними Нацбанку, рівень монетизації економіки становить 18%. Ваші
опоненти стверджують, що зараз, після кількох років низької інфляції, підприємства
інакше відреагують на збільшення грошової пропозиції. Як ви можете прокоментувати
цю ідею? Коли пропонування грошей в Україні може досягнути величин у 60%,
90% ВВП?
— Відповідь на запитання, скільки грошей повинно бути в економіці, насправді
залежить від відповідей на ряд інших запитань. Усім відомо, що грошовий
обіг обслуговує не тільки гривня, а й долар. А скільки доларів обертається
в Україні? Для легальної економіки ця сума відома. А скільки завезли «човники»?
Ніхто сказати не може.
Але навіть якщо долари вийдуть з тіні, це не означатиме збільшення рівня
монетизації економіки. Рівень у 18% ВВП означає, що наш сукупний економічний
агент визнав необхідним із сукупного валового внутрішнього продукту 18%
залишити в вигляді грошей. Взагалі ж я впевнений, що рівень монетизації
передусім визначається рівнем життя народу. Коротше кажучи, якщо ви живете
надголодь, то гроші ви не відкладатимете. Рівень монетизації — частина
ВВП, яку наші громадяни вирішили залишити в грошовій формі, тому що їм
так зручніше працювати. Отже, Національний банк ставиться до грошей, як
і центральні банки всіх держав світу, так, як автоінспектор — до автомашин.
Автоінспектор не регулює кількість машин, він регулює рух.
Власне, з такої позиції треба підходити й до заборгованості, й до бартеру.
Якщо підприємство випускає товар, постачає його покупцеві, а той за нього
не платить, і так триває вже 7 років, то рано чи пізно підприємство мусить
знизити ціни на свою продукцію. До речі, саме так чинять усі ринкові торговці.
Офіційна ж система не дозволяє зробити це легально. А все це разом говорить,
що в нас економіка є ринковою тільки за окремими елементами. Взагалі ж,
щоб позбутися неплатежів, боргів, бартеру, потрібні вільне ціноутворення,
продаж старих боргів за будь-якими цінами. Треба вибирати: або жити з цим
тромбом далі, або, позбувшись його, відновити нормальний товарно-грошовий
обіг.
— Рішення про добровільно-примусовий обмін ОВДП означає, що уряду дуже
важко виконувати свої фінансові зобов’язання. Чим усе це може обернутися
для банківської системи?
— Я не можу нічого додати до того, про що багато разів заявляв голова
НБУ. Ліквідність банків, що погодилися з пропозицією уряду, підтримуватиметься
Національним банком. Правда, там ще є позиція із заощаджень населення.
Це питання більш складне, але й його вирішено позитивно. Вклади населення
захищені самою концепцією, що її проводить монетарна політика. Крім того,
динаміка деяких показників із вкладів обнадіює. Виявляється, наш народ
все-таки поки що мало схильний до паніки. Наприклад, із кінця серпня депозити
в національній валюті стали трохи меншати, а в іноземній, навпаки, — зростати
більш швидкими темпами. Та головне не в цьому. Емісія готівки, випущеної
банківською системою в обіг, у серпні була негативною. Тобто до банків
повернулося на 214 млн. грн. більше, ніж було емітовано. Базуючись на останніх
даних про стан банківської системи, я можу твердити, що ліквідність банків
не порушиться, а той невеликий відтік вкладів не становить поки що серйозної
загрози. Я думаю, ще мине днів 10 і ми побачимо зовсім іншу, більш сприятливу
ситуацію.
№180 22.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
