«Життя жахливе і беззмістовне. І тільки той, хто любить всупереч усьому, може вірити у те, що в жахітті беззмістовності криється хоча б який-небудь зміст», - Фрідріх Дюрренматт.
Що може виправдати наше перебування у цьому світі, разом з нашими гріхами чи маленькими погрішностями? Любов. Так, тільки любов виправдовує наше існування на Землі. Фантасмаґорично-життєву історію про те, як любов бере владу над людською долею і стає рушійною силою у ній, з філіґранною влучністю змальовує режисер Тарас Жирко на сцені театру "Сузір'я".
Перед глядачем постає цілком реалістична історія, ніби про кожного з нас, адже жодна людина не може похвалитися абсолютною чистотою своєї душі та відсутністю скелетів у шафах. Але кожен з нас любив, так само, як і кожен герой/героїня вистави "Аварія", про яку йтиме мова надалі. Чому вона видається фантасмагоричною? Бо обставини, у яких розгортається подія не є пересічними чи побутовими.
Головний герой - Альфредо Трапс потрапляє у, здавалося б, незначну аварію і вимушений залишитися на ночівлю у літньої жіночки, що йому люб'язно порадив автомеханік, який виявиться головним ключником цієї розповіді. Адже він є її зачинатилем, першовідкривачем, але і останнє слово, замикаюче браму цієї історії теж буде за ним.
Дослухавшись поради автомеханіка, Трапс опиняється у гостині загадкової літньої пані, що вирішує скористатись появою такого гостя і залучити його до гри, у яку вона зі своїми не менш загадковими товаришками систематично грає. Таким чином герой опиняється на уявній(або ні) лаві підсудних у оточенні колишніх судді, прокурора та адвоката, що норовлять утамувати свої професійно- службові інстинкти і "засудити" Альфредо за злочин, який він не скоював(або йому так здавалося на той момент).
Роль головного героя і відповідно, підсудного виконує Євген Нищук. Його Трапс - на перший погляд,- типовий бабій, герой-коханець, що прагне влаштувати собі комфортне, безтурботне існування, не надаючи серйозного значення почуттям. Але насправді у гонитві за високою посадою, успішністю, фінансовою незалежністю, ховається брак уваги до його особистості і страх бути непоміченим. Про це свідчить хоча б неодноразове хизування своїм крутим автомобілем червоного кольору. Червоного- щоб ловити на собі якомога більше поглядів, у ідеалі- заздрісних. Нищук розкриває свого героя, як дитину, яку в дитинстві недолюбила мати, чию увагу він намагається тепер віднайти у кожній своїй коханці (навіть власного адвоката кокетливо називає "мамою"). Азартний, часто безтурботний та безвідповідальний, місцями корисливий і аморальний, глибоко в душі він просто хоче любити і бути любимим. Але "На усе є своя ціна",- каже йому пані суддя, ще будучи непримітною бабусею, і ці її слова є надзвичайно правдивими. За кожне своє кохання чи навіть спробу оволодіти ним, доведеться платити. Кожній людині по-своєму, але, на жаль, безкоштовний сир тільки у мишоловці. У яку як раз і потрапляє Альфредо, не розуміючи, на що він дав свою згоду, розпочавши гру.
Отже герой опиняється у центрі так званої "гри" в оточенні трьох, на перший погляд літніх, жінок, які згодом доведуть, що вони, як і кохання- знаходяться поза часом і не можуть мати віку. Кожна з них є абсолютно достовірним образом з нашого суспільства, але і певною особистістю окремо.
Суддя(Олена Узлюк)- неприступна, хитра, часто несправедлива, ніби не має власної думки, виносить вироки спираючись тільки на надані їй обставини, докази та слова свідків. Погодьтеся, як часто у житті ми зустрічаємо подібних персонажів, ще й часто потерпаємо від них.
Прокурор(Тетяна Олексенко-Жирко)- холодна, вольова, жорстока, працює за принципом "Аби була людина, а злочин за нею точно знайдеться". Допомагаючи засуджувати інших, вона ніби відвертає власну увагу від своїх нерівностей долі і цим самим заповнює внутрішню пустоту. Як багато людей навколо нас, що так само самостверджуються за рахунок інших.
Адвокат (Анжеліка Гірич)- обережна, поступова, розважлива, вона дійсно опікується над підсудним, застерігаючи його бути обачним на різких поворотах. Іноді це видається навіть гіперопікою і непрофесійною прив'язаністю до клієнта. На нашому шляху теж зустрічаються такі "світлі янголи", що намагаються нас захистити, доглянути, навчити, застерегти від лихого, але ми часто сприймаємо це за нав'язливість і нехтуємо ними, як це робить Трапс.
Але окрім того, що ці героїні відображають різні сторони суспільства, кожна з них має свою історію, і дізнвшись їх, одразу починаєш усе розуміти. Кожна з них була нещаслива або неповноцінно щаслива у своїй любові.
Суддя, маючи стосунки з деспотом і зазнавши великих неприємностей від нього, вибудувала собі "залізну" броню, що мала б її захищати не лише від нещасливого кохання, а від будь-яких зовнішніх подразників. Саме це дало їй сміливість холоднокровно виносити вироки, навіть не будучи у них впевненою.
Прокурор, отримавши ніж у спину від коханого чоловіка, який кинув її і пішов до молодшої, проковтнула свій біль і стала ображена на увесь світ. Тепер у кожному вона бачить винного у своєму нещасті і з задоволенням підводить підсудних до жорстоких вироків, особливо чоловіків.
Адвокат, маючи стосунки з одруженим чоловіком, ніколи не могла собі дозволити виражати свої почуття повною мірою, бо не було такої можливості. Вона мала ховати свої почуття від суспільства, стримувати свої бажання і чекати, коли для неї знайдуть час. Тепер вона у хворобливих пошуках того, кому вона може бути потрібною, хто потребує її захисту та опіки і на кого вона може випустити свої почуття сповна.
Потрапивши на лаву підсудних до такого суду і опинившись серед цих жінок, Трапс мав відповідати за кожного чоловіка, який був винен перед ними. У процесі суду головний герой вже не певен у фантомності свого злочину і у своїй "чистоті", яку він так намагався довести спочатку. Йому вже не так важливий вирок суду, як його власний вирок для самого себе. І вже незалежно від рішення суду, покарання для себе має обрати він сам.
Ось так, їдучі по шосе на великій швидкості, будучи упевненим у своїй водійській майстерності, необережність на різкому повороті може призвести до останньої аварії- ключового моменту. Особливо, якщо цих небезпечних поворотів, а з ними і правопорушень, було дуже багато. Обов'язково настане момент, коли доведеться сплачувати усі штрафи. Пом'якшити відповідальність за це може тільки кохання. Саме кохання головного героя привело його до лави підсудних, саме воно супроводжувало його на шляху до покарання і воно ж і стало його рятівним кругом.
Існує таке повір'я - у момент, коли людині настає час "відпочивати" від усього мирського і її душа знаходиться на роздоріжжі до свого подальшого місця перебування, Апостол Петро, що охороняє браму до Раю, сучасною мовою- проводить аналіз і підсумок життя людини, на основі чого і приймається рішення щодо місця її подальшого перебування. У виставі уособленням Апостола Петра є автомеханік, згаданий на початку цього тексту. Адже насправді, це він приводить Альфредо Трапса до гостини колишньої судді, і у фіналі саме він звільняє підсудного, віддаючи йому ключі, якими Трапс відмикає кайдани, якими був скований і цим самим дарує йому свободу і повертає його до життя після пережитої клінічної смерті. Цей багатозначний образ на сцені втілює Лесь Задніпровський. Він наділяє свого героя внутрішнім теплом, мудрістю, помірною суворістю і тонким відчуттям справедливості. Завдяки чому, він стає особливим обрамленням даної історії.
Вистава "Аварія" Тараса Жирка залишає після себе великий простір для роздумів і народження нових думок, за що варто подякувати режисерові. Але найголовніше - вона доводить, що тільки любов врятує цей неідеальний, часто несправедливий світ.
Фото надане театром «Сузір‘я»
