77 Венеційський фестиваль (або Мостра, як його називають в Італії) розпочався сьогодні в раніше обумовлений термін і триватиме 10 днів. Як повідомив художній керівник Мостри Альберто БАРБЕРА, санітарних вимог, пов’язаних з пандемією COVID-19, буде ретельно дотримано. Загальну кількість фільмів скорочено, при цьому звичайний обсяг основних програм — Головного конкурсу й паралельного змагання «Горизонти» збережено (18 і 19 фільмів відповідно).
Щоб відповідати вимогам щодо соціальної дистанції, фестиваль також значно скоротив число гостей, глядачів, акредитованої преси й відкрив додаткові майданчики на відкритому повітрі: в садах Джардіні — звичайному місці проведення Венеціанської бієнале, — і на острові Лідо на місці зимового катка.
ВЕНЕЦІЯ ГОТУЄТЬСЯ ПРИЙНЯТИ У СЕБЕ ПЕРШИЙ У СВІТІ КІНОФЕСТИВАЛЬ ПІСЛЯ СПАЛАХУ КОРОНАВІРУСУ / ФОТО РЕЙТЕР
Міжнародне журі очолила австралійська актриса і продюсерка Кейт БЛАНШЕТТ. До неї приєдналися режисерки Вероніка ФРАНЦ (Австрія) і Джоанна ХОГГ (Великобританія), режисери Крістіан ПЕТЦОЛЬД (Німеччина) і Крісті ПУЮ (Румунія), італійський письменник Нікола ЛАДЖІОЛА, французька акторка Людівін САНЬЄ.
Нижче — про найцікавіші, на нашу думку, фільми фестивалю.
1 «Погані дороги» (Наталя ВОРОЖБИТ, Україна, Міжнародний тиждень кінокритики)
Звісно, за цією прем’єрою, яка відбудеться сьогодні, українська кіноспільнота стежитиме найуважніше.
Наталія Ворожбит (1975, Київ) — досвідчена драматургиня и сценаристка (зокрема, писала сценарії до «Кіборгів» і «Дикого поля»), проте місце за камерою зайняла вперше в житті, тож «Погані дороги», зняті за однойменною власною п’єсою — не тільки режисерський, але й кінематографічний дебют.
Це кілька новел, об’єднаних темами війни і доріг, поганих не тільки дорожнім покриттям, а й подіями, котрі відбуваються на них чи на їхніх узбіччях. Кілька подруг, лузаючи насіння на автобусній зупинці в містечку в «сірій зоні», сперечаються про зв’язки з українськими військовими та наслідки цих стосунків; потім одна з них свариться з «ватною» бабусею, але змушена помиритися, бо починається обстріл. На блокпосту зупиняють нетверезого директора школи, який упевнений, що військові ховають у себе одну з школярок і хоче її повернути до сім’ї. Озвірілий бойовик затягує в підвал українську журналістку з наміром зґвалтувати, але абсолютно збитий з пантелику її зізнаннями в коханні. Міська пані намагається компенсувати селянам вартість курки, яку вона випадково збила машиною, але стає об’єктом агресивного вимагання — по суті, грабунку. Ворожбит препарує великі й малі травми українців і українок тонко, безжально й напрочуд майстерно.
«ПОГАНІ ДОРОГИ» — РЕЖИСЕРСЬКИЙ ДЕБЮТ НАТАЛІЇ ВОРОЖБИТ, ЕКРАНІЗАЦІЯ ЇЇ ОДНОЙМЕННОЇ П’ЄСИ, ДІЯ ЯКОЇ РОЗГОРТАЄТЬСЯ НА СХОДІ УКРАЇНИ (ДРАМУ ПРИСВЯЧЕНО ВІЙСЬКОВИМ І ЦИВІЛЬНИМ ДОНБАСУ) / ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ ФЕСТИВАЛЮ
Міжнародний тиждень кінокритики — паралельна секція Венеціанського фестивалю, організована Союзом італійських кінокритиків (SNCCI). Програма включає в себе сім конкурсних дебютних фільмів і два позаконкурсних заходи. Саме тут свої перші фільми представляли такі відомі автори, як Кевін РЕЙНОЛЬДС, Майк ЛІ, Олів’є АССАЯС, Педру КОШТА.
Окреме журі присуджує Гран-прі Тижня кінокритики й приз за найкращу режисуру; також фільми цієї секції мають шанс отримати спецприз для дебютів — «Лева майбутнього», яким нагороджує головне журі фестивалю.
Варто зазначити, що український фільм бере участь у Мострі другий рік поспіль: торік «Атлантида» Валентина ВАСЯНОВИЧА здобула Гран-прі в «Горизонтах».
2 «Новий порядок» (Мішель ФРАНКО, Мексика—Франція, Головний конкурс)
Мішель Франко — мексиканський режисер і продюсер. Його фільм «Після Люсії» отримав приз у секції «Особливий погляд» Канського фестивалю в 2012, «Хроніка» (2015) відзначена там же в основному конкурсі за найкращий сценарій, а «Квітнева дочка» (2017) нагороджена призом журі «Особливого погляду» .
«Новий порядок» — трилер-антиутопія, що починається цілком безхмарно — розкішним весіллям багатіїв. Проте святкування переривається найбрутальнішим чином, оскільки в країні починається класова війна, яка переростає в кривавий переворот. Події показані очима нареченої, що співчуває народу, і слуг, одні з яких залишаються вірними її сім’ї, а інші, навпаки, обертаються проти панів. Фільм, пронизаний наростаючою напругою, відстежує крах однієї політичної системи і її заміну ще гіршим укладом.
Як зауважив режисер, «Новий порядок» — це антиутопічний погляд на Мексику, але він лише трохи відрізняється від реальності. «Це не перший випадок, коли наша країна й світ стикаються з подібним сценарієм, і корумповані уряди історично відповідали на всі протести диктаторським насильством».
3 «Ноктюрн» (Джанфранко РОЗІ, Італія—Франція—Німеччина, основний конкурс)
Італо-американський документаліст Джанфранко Розі — найтитулованіший учасник конкурсу. Його «Священна римська кільцева» отримала «Золотого лева» на 70 Венеціанському фестивалі, «Море у вогні» (2016) — «Золотого ведмедя» в Берліні. Рози — єдиний документаліст, який отримав дві вищі нагороди на трьох найбільших фестивалях (Венеція, Берлін і Кани).
Рози знімав «Ноктюрн» понад 3 роки на територіях між Іраком, Курдистаном, Сирією і Ліваном. Це оповідь про повсякденне життя в умовах нескінченних громадянських воєн, лютих диктатур, апокаліптичного кошмару ІДІЛ та іноземних вторгнень. Режисура Розі надає єдності абсолютно різним історіям поза географічними рамками. На передньому плані у нього — людство, яке щодня намагається прокинутися від «ноктюрну», темної ночі, що здається нескінченною. Рози зазначив: «Я хотів розповісти про повсякденне життя тих, хто живе на кордоні, що відокремлює життя від пекла».
4 «Частини жінки» (Корнель МУНДРУЦО, Канада—Угорщина, основний конкурс)
Угорський режисер Корнель Мундруцо прославився в 2014, коли його драма «Білий бог» про повстання бездомних собак отримала приз «Особливого погляду» в Канах.
Головні герої «Частин жінки» — Марта (Ванесса КІРБІ) і Шон (Шайа ЛАБАФ) — подружжя, яке втрачає дитину під час домашніх пологів. Для Марти це дає початок тривалому періоду випробувань: вона повинна впоратися зі своїм горем, вижити в непростих стосунках з чоловіком і з владною матір’ю; до всього іншого їй доведеться зіткнутися в суді з обвинуваченою у злочинній недбалості, зацькованою акушеркою. «Частини жінки» — емоційна історія, побудована на півтонах, яка, тим не менш, має повне право називатися трагедією в класичному сенсі слова.
Для режисера цей сюжет глибоко інтимний: «Ми з дружиною хотіли поділитися з авдиторією одним з найбільш особистих переживань — розповіддю про ненароджену дитину, з вірою в те, що мистецтво може бути найкращими ліками від болю. У «Частинах жінки» ми прагнули створити справжню історію про трагедію і навчитися жити разом з цим горем. Втрата виходить за межі розуміння або контролю для всіх нас, але дає можливість переродитися».
5 «Лахі, Хайоп» («Рід П’анів», режисер Лав ДІАС, Філіппіни, конкурс «Горизонти»)
Колишній кінознавець Лавренте «Лав» Індіко Діас відомий як режисер, що зняв кілька найдовших оповідних фільмів в історії. Наприклад, його «Колискова скорботної таємниці» (2016), відзначена в Берліні призом Альфреда Бауера, має тривалість 8 годин. Втім, незважаючи на рекордний хронометраж, в історіях Діаса немає нічого зайвого; вагомі призи є тому підтвердженням. У тій же Венеції він отримав «Золотого лева» за «Жінку, яка пішла» (2016), а «З того, що було до» нагороджено «Золотим леопардом» в Локарно в 2014.
У коментарі до нового фільму Лав Діас зазначив: «Незважаючи на те, що ми є найбільш розвиненим видом, більшість з нас як і раніше зберігає манери та поведінку шимпанзе, роду Пан, частини Hominidae, великого сімейства приматів. Отже, за своєю природою ми жорстокі, агресивні, нав’язливі, трансгресивні, заздрісні, територіальні, нарцисичні й егоїстичні, дуже схожі на наших кузенів з роду Пан... Я завжди хотів зняти фільм про тварин; але людина — як тварини, чесно діє як тварина, поводиться як тварина все своє життя».
Призери Венеційського фестивалю стануть відомі 12 вересня.
