Постановку в Харківському національному театрі опери та балету ім. М. Лисенка приурочили до відкриття пам’ятника Іванові Степановичу Мазепі в райцентрі Коломак, де 330 років тому його обрали гетьманом Війська Запорозького. Кругла дата з дня набуття гетьманства одним із найяскравіших наших історичних персонажів — прекрасний привід для створення нової опери. На відміну від хвилюючих подій сучасності, які не завжди вдається оперативно творчо відрефлексувати, святкування пам’ятних дат можна спланувати заздалегідь і зробити замовлення композиторові. На ділі ж оперні театри всіляко уникають цієї можливості, підстраховуючи себе перевіреною класикою.
Черговий доказ тому, що подібне легке рішення не вихід — постановка опери Чайковського «Мазепа» харківською оперною трупою. Оскільки текст лібрето Віктора Буреніна слідами «Полтави» Олександра Пушкіна далекий від історичної достовірності, а образ Мазепи поданий дуже тенденційно, команда постановників вирішила «поліпшити» оригінал опери. Так, пушкінський Мазепа хитрий, підступний, лукавий, це справжнісінький змій із «чорними помислами» в голові та «кипучою отрутою» в грудях. Але П. Чайковський, що присвятив цілий пласт своєї творчості українській тематиці, змальовує Івана Мазепу музичними засобами як по-своєму привабливого та героїчного персонажа.
Виходячи з цього, постановники зберегли дві третини музичного тексту, але внесли серйозні зміни до тексту вербального. В.о. директора Харківської опери Олег Орищенко, що прославився неологізмом «Майстерзіргери» й оперою «в п’яти серіях» Вагнера «Колесо Нібелунгів», розшукав український переклад лібрето 1933 року, зроблений діаспорними авторами Лонгином Цегельським і Дмитром Чутром. Зрозуміле прагнення керівництва оминути російську мову при зверненні до образу Мазепи, але світова практика показує, що оперні переклади часто не йдуть на користь виконанню. В даному випадку переклад створював додаткові вокальні труднощі, а випадкова заміна на високих нотах відкритих голосних закритими робила звучання перетисненим. Помножений на погану артикуляцію солістів український текст виявився майже повністю нерозбірливим для вуха слухача.
Режисер Армен Калоян скоротив оперу до двох перших актів, вилучивши втечу Мазепи після Полтавської битви і фінальну колисанку Марії, яка втратила розум, обілив образ Орлика («я не можу уявити його жадібним катом», пише він в буклеті) і навіщось обрамував постановку виконанням пісні «Чорна рілля ізорана». Хормейстер Олексій Черникін пояснює введення її в текст опери тим, що це «улюблена пісня ще одного героя України, борця за її незалежність — Степана Бандери». Складно зрозуміти, що наштовхнуло постановників на подібну думку — те, що Іван Мазепа помер в молдавських Бендерах чи бажання ще вище підняти градус патріотизму в постановці — але жодного відношення ні до Мазепи, ні до Чайковського ця пісня не має.
Спочатку дирекція анонсувала, що буде пошито 150 нових костюмів, але на насправді велику частину взяли з вистави «Тарас Бульба». При цьому художник по костюмах, художник-постановник і режисер, здається, створювали свої образи окремо один від одного. Тоді як режисер і художник по костюмах Ілля Панек дотримувалися принципів реалізму, художник Надія Швець звернулася до символізму — каркас церковного куполу на краю сцени, будівельні ліси на коліщатках, зруйновані церкви і тюремні вежі в глибині сцени. У зіткненні один із одним ці речі народжували комічний ефект: наприклад, увертюру супроводжували танці дівчат у спідніх сорочках з чудернацькими солом’яними віниками в руках, немов дівчата зібралися до лазні. Все це відбувалося серед будівельних лісів, за якими розігрувалася картина «Запоріжці пишуть лист турецькому султанові», а на заднику виднілася проекція зруйнованого храму. Оригінальним було оформлення другої картини другого акту: для сцени в кімнаті Мазепи підібраний задник у вигляді збільшеної проекції зоряного неба — так, немов Іван Степанович летить на шатлі, а при цьому зверху на нього дивляться задумливі ангели з театральних куліс. Для того, щоб хоч якось динамізувати статичну картинку, зоряне небо розгойдували вліво-вправо, немов космічний корабель Мазепи терпить крах.
Важко пригадати іншу постановку, де все зроблено настільки не до місця. Навіть у гопаку хореограф Антон Смецький примудрився побудувати танці таким чином, що на кульмінації відважного чоловічого танцю з шаблями в повному протиріччі з музикою, яка гуркотить, крутиться довкола своєї осі ніжна танцівниця. Незатишно в цьому хаосі відчували себе і солісти. Юлія Піскун в партії Марії розспівалася лише до другого акту, Володимир Козлов (Мазепа) виглядав скуто і компенсував це метанням сценою, Андрій Калюжний (Кочубей) був одним із тих небагатьох солістів, хто стежив за дикцією, але при цьому повсюдно не потрапляв у ноти. Мабуть, найорганічніше виглядала Вікторія Житкова у ролі Любові, дружини Кочубея. Вона одна поєднувала хороші вокальні дані та майстерність інтонації — вдумливий, виразний і багатоманітний за інтонацією спів. Решта солістів співали рівно — як церковний диякон. Хор виглядав набагато кращим — сильний і злагоджений, який чисто звучав навіть при переміщеннях сценою. Переміщеннях, до речі, абсолютно безглуздих: коли потрібно було динамізувати хорову сцену, режисер просто міняв місцями жіночу та чоловічу половину хору.
Найнеприємнішим моментом постановки була фінальна сцена, наступна після загальної молитви за Україну (її зробили на матеріалі молитви зі сцени страти), в якій Марія задушевно співала у момент страти власного батька, а Мазепа був поміщений у чергову символічну конструкцію, що нагадує клітку для папуги із золотим хрестом зверху. За цим фрагментом ішов вставний номер — хорового виконання із засвіченими свічками улюбленої пісні Степана Бандери «Чорна рілля ізорана», під час якого на заднику пропливали портрети гетьманів, воїнів УПА, героїв Небесної Сотні й АТО. Пристебнутий до невдалої постановки, цей епізод виглядає вкрай спекулятивно, а спекулювати такими речами, як смерть героїв нації, — неприпустимо.
Під час прем’єри у фойє театру носили прозорі скриньки для доброчинних пожертвувань на будівництво пам’ятника Мазепі та показ вистави в Коломаці. Зважаючи на той факт, що відкриття намічене на 22 липня, а збір коштів ще не закінчений, є небезпека, що ця подія може за аналогією з прем’єрою «Мазепи» перетворитися на чергову спекуляцію.
