«Страна советов» (нове ток-шоу, яке в Україні йде по «Інтеру», а в Росії — по НТВ) за будь-яку ціну вирішила вирізнитися серед сонму денних розважальних передач. Меткими і різноманітними рубриками вже нікого не здивуєш. І творці програми знайшли оригінальну «фішку»: запросили на роль ведучої таку помітну на українському ТБ фігуру, як Руслана Писанка. Хотілося б докладніше довідатися про резони, якими керувалися при цьому на НТВ (і ми спробуємо зробити це найближчим часом). Можливо, там вважали, що сама ця фігура приверне увагу чоловічої аудиторії. Хоча, судячи з часу виходу програми в ефір та її наповнення, розрахована вона, швидше, на домогосподарок. Проте ця нестиковка — не найприкріша. Безумовно, приємно, коли на російському ТБ запитані українські ведучі. Але після перегляду кількох випусків «Страны советов» складається враження, що амплуа нашій співгромадянці відвели вельми своєрідне. Чи то навмисне, чи то мимоволі Руслана постійно акцентує увагу на своєму українському походженні. Проте далі жартів про сало, горілку й іншу шароварщину справа, на жаль, не йде. Той самий приземлений образ «хохла» експлуатується і в деяких рубриках: в одній із них, наприклад, Олександр Дяченко розповідав про «українську дієту» для потовстіння (без славнозвісного сала, звісно, не обійшлося). Можливо, автори програми вирішили, що Вірці Сердючці дуже привільно у ніші, яку вона займає, але виходить якось уже занадто грубо. А оскільки багато московських гостей студії інших українців, крім безправних заробітчан, не бачили, вони охоче підтримують подібні жарти, і картина складається досить тенденційна.
Було цікаво, який вигляд матиме коректний Лев Новоженов. Надрозкутості співведучої він нібито не помічає. Максимум доступної йому фривольності він виявив у заставці, навіть злегка обнявши колегу. Адже друга тема, яку настирливо експлуатують у програмі, — стосунки між чоловіками і жінками, — в експромтах звучить вульгарно, і це також не додає привабливості передачі. Та й узагалі з експромтами якось туго в обох ведучих. Руслана Писанка розкішно представляє рубрики, задерикувато виспівує слогани передачі, але ось розмови з гостями у студії на найрізноманітніші теми чомусь не вдаються. Дивлячись на нашу Руслану, поморщилась і телекритик газети «Известия» Ірина Петровська: «Ось якби вона і в «Стране советов» лише крутилася навсебiч та впирала руки в боки, підкреслюючи крутизну своїх стегон, то, напевно, ціни б їй не було... Але, на превеликий жаль, Руслана Писанка говорить, не зупиняючись». І ще: «Якщо ви коли-небудь чули, як розмовляють українські жінки на базарі, то легко уявите собі стиль Писанки. Для прикладу: «Ой, Леве Юрійовичу, не торкайтеся мене руками, ви весь час торкаєтеся, я починаю боятися». Звісно, критик може бути й упередженим, але, подивившись програму, переконуєшся, що подібні, образливі для українців, порівняння не настільки вже й безпідставні. Що зауважують і наші експерти.
Минулої неділі в «Намедни» Леоніда Парфьонова (знову ж, на НТВ) показували сюжет про бренди України, відомі ще з радянських часів. Це, зрозуміло, сало, «Київський» торт, кримське вино «Масандра». Не забуто Крим як здравницю. Літак «Ан» назвали застарілим, а «прорекламували» лише новий «Запорожець» — «Таврію» (виявляється, 10 тисяч машин навіть закупила Сирія для таксопарку). Із нових досягнень культури репортер «Намедни» виділив групу «ВIА-гра». Такий ось вкрай спрощений образ, де майже нема місця для нових досягнень і справжнього, образу України, що швидко змiнюється.
На уявлення про Україну, якi вкорiнилися в багатьох росiян, вплинути нелегко. Тим більше, коли певний квазіукраїнський образ регулярно транслюють по ТБ. Можливо, статус Руслани як телеведучої і підвищився. А статус України?
На жаль, наші спроби дізнатися у самої Руслани Писанки, як її прийняли російські колеги, поки що не увінчалися успіхом (хоч ми сподіваємося зробити це). І «День» звернувся до експертів iз таким запитанням:
— НАСКІЛЬКИ «БРЕНД» «РУСЛАНА ПИСАНКА» ВІДПОВІДАЄ НАЦІОНАЛЬНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ХАРАКТЕРУ І ЧИ ВАРТО ЙОГО ДЕМОНСТРУВАТИ ЗА КОРДОНОМ?
Влад РЯШИН, голова правління телеканалу «Інтер»:
— Напевно, насамперед необхідно відзначити, що бренди не виникають з нічого. І якщо вони з’являються — отже, запитані. Що стосується безпосередньо Руслани Писанки як людини, безумовно, вона відповідає певному типу українського національного характеру. Хоч, мабуть, останнє визначення — образ збірний, а Руслана — конкретна людина. Не є таємницею, що для багатьох національний характер прямо пов’язаний із деякими уніфікованими ознаками. А розглядати Писанку, наприклад, із погляду шаровар, сала і горілки з перцем — підхід досить примітивний. Руслана — розумна і тактовна жінка, дуже харизматична особистість і класна актриса. Як виявилося, цікава не тільки на батьківщині, але й за кордоном.
Я б не стверджував, що у спільному проекті НТВ й «Інтера» «Страна советов» Писанка виступає як зліпок українського менталітету. Швидше, йдеться про те, що ми маємо, ким гордитися, що не тільки російські телезірки цікаві в Україні, а й українські — в Росії. Руслана перемогла у чесній боротьбі, пройшовши кастинг, у якому брала участь не одна сотня достойних суперниць. Що ж, нехай тепер і в Росії отримують задоволення від зустрічей із нею на телеекранах.
Наталія КОНДРАТЮК, журналіст, завідувач представництва «Первого канала» (Росія) в Україні:
— Коли Руслана з’явилася у прогнозі погоди у Миколи Канішевського, це було своєрідним викликом стереотипам, тому викликало такий фурор. Ставна красуня приваблювала свіжістю і безпосередністю. Сьогодні Руслану саму перетворили на стереотип, який у «Стране советов» виглядає як глузування. Складається враження, що для авторів програми головне завдання — підкреслити корсетами пишні форми Писанки, а не «пишний» зміст ведучої. Невдалі імпровізації, банальності, іноді просто дурниці показують Руслану у невигідному світлі. Особливо на контрасті з Новоженовим — визнаним професіоналом «розмовного» телебачення. Деяка поблажливість, а подекуди відверто хамські репліки Новоженова на адресу своєї партнерки виглядають принизливо. І все це могло б стосуватися тільки Руслани, якби з неї не робили нав’язливо і настирливо «символ України» такий самий невід’ємний (зі слів Новоженова), як ковбаса. Тут уже образливо не тільки за Писанку. Я не думаю, що «повногруда і недалека» — той образ України, який насправді відповідає як країні, так і самій Писанці. Руслана розумна й іронічна, але на екрані цього, на жаль, не видно. Зате впадає у вічі, як щодня в російського глядача формують стереотип переваги. Свідомо чи за волею випадку — не важливо. Якщо той образ, який щосили ліплять у програмі, засяде у підсвідомості обивателя, — відповідним буде ставлення. Україна та Писанка — не можуть і не повинні бути синонімами. Руся — людина творча. Вона має право експлуатувати свої дані, як їй заманеться. До чого тут Україна? Національний характер народу не можна привести до певного трафарету. Та й скільки можна нав’язувати Україні то образ «наймички», то сирітки безпритульної, то спокусливо- обмеженої провінціалки. Вибач, Русю, я не тебе мала на увазі, а те, що з тебе намагаються зробити.
Микола КАНІШЕВСЬКИЙ, перший віце-президент НТКУ:
— Я певною мірою причетний до появи Руслани Писанки на НТВ. На Великдень Руслана приїжджала до нас додому радитися з цього приводу: ми кілька годин сперечалися, зважували всі плюси і мінуси, і все-таки я переконав Русю їхати до Москви, сказавши, що це може бути зовсім новий виток у її телевізійній творчості. Бачив одну з перших програм і знаю, як ці програми роблять, оскільки Руслана нам досить часто телефонує. За її словами, московське телебачення дещо відрізняється від українського: тим, що основні зусилля там спрямовані, можна так сказати, на «ліплення» ведучих, і від неї мало що залежить. Не прогнозуватиму, якою надалі буде ця передача, але той випуск, що я бачив, справив на мене досить позитивне враження. Хоч, можливо, моя оцінка необ’єктивна, оскільки Руслана — приятелька нашої сім’ї. Мені здається головним те, що не було провалу. Не знаю, як сприймають росіяни нашу Руслану, але мені здається, що українська аудиторія сприйме її у новій якості нормально. Глядачі знатимуть: ось, і в Москві є щось наше. Тим більше, Руслана не соромиться говорити, що вона — українка. І тому на ваше запитання можу відповісти ствердно. Пік популярності Писанки, який припав на 1996—1997 рр. був результатом ламання стереотипу, що телеведуча має бути довгоногою, стрункою та з великими очима. І про Писанку говорила вся Україна. Я радий, що нині говоритиме вся СНД. Погано чи добре, але якщо говоритимуть, то, отже, Писанка заслуговує на це, отже, вона — талановита, отже, вона зуміла достукатися до свого глядача.
Дмитро КИСЕЛЬОВ, головний редактор інформаційної служби ICTV:
— По-перше, національний український характер не визначено, він багатоликий — як і будь-який національний характер. По-друге, я думаю, що у Росії Руслану Писанку не сприймають як українку: просто знайшли тип, який шукали і який запитаний у таких передачах. Ось і все. Його могли знайти де завгодно (наприклад, у Канаді). Те, що його знайшли в Україні, я вважаю, — цілковита випадковість. Різні українці бувають запитані — так само, як і різні росіяни, і я б не загострював тут увагу на якомусь етнічному компоненті. Інша річ — наскільки подобається сама передача. Десь запитана вульгарність. Але це — спільне горе і Росії, й України. А обговорювати індивідуальні характеристики Руслани Писанки я особисто не дуже готовий. Сприйняття — індивідуальне: одним подобається, іншим — ні. Ми, звичайно, можемо сприймати окремі жарти як такий собі виклик. Але можна сприймати це і як самоіронію, оскільки все-таки в України та Росії — спільне культурне коріння. Тут, мені здається, межу повинна відчувати передусім сама Руслана Писанка. Вона повинна усвідомлювати, що її образ тиражують, і що кожну людину, яка виявляється в подібній ситуації, хтось традиційно сприймає в тому числі і як частину культури (я підкреслюю — хтось). І програма, яка, загалом, відрізняється досить вульгарною тональністю, природно, ставить Руслану в зону ризику з цього погляду. І вона повинна розуміти, що її дивляться і в Україні. А те, що у Росії можуть дозволити собі не дуже делікатні жарти стосовно українців... Так, власне, і в Україні я, скажімо, як росіянин стикався з подібним ставленням до себе. Стандартна ситуація у перший рік мого перебування тут: я приходжу до компанії, мені кажуть: «Ти, звісно, не ображайся, але ось є хороший анекдот про москалів...» Ми повинні розуміти, що на побутовому рівні існують такі «підколи», не завжди в дусі англійського гумору. У будь-якому випадку, мені здається, що якоїсь національної образи для України тут немає, оскільки нація — велика, одна людина у своїй особі не може її образити чи принизити. І з Росії, і з України за лінією так званого «секс-трафіку» виїжджають тисячі жінок. Але ж ми не вважаємо, що вони представляють за кордоном Росію чи Україну, це навіть не є предметом громадської дискусії в наших країнах. А якщо поїхала «за межі» Руслана Писанка, то це викликає болісні почуття. Безумовно, вона працює у такій чутливій сфері як ТБ, але відповідає, мені здається, більше сама за себе, ніж, як кажуть, «за всю Одесу».
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, автор і ведуча програми «Без табу» («1+1»):
— Поїхати працювати на закордонному ТБ є два шляхи. Одним шляхом, наприклад, до Москви приїздить Олександр Роднянський, який за рік приводить маловідомий, у принципі, канал СТС впритул до трійки лідерів у російському ефірі. З ним їде менеджер iз піару та маркетингу Валентина Руденко. Це шлях достойний — коли Росія, країна, що має достатньо менеджерів, яких ми вважаємо за щастя запрошувати до себе, потребує наших професіоналів. Ось це і є український «бренд». Українським «брендом» є, наприклад, «Океан Ельзи», що знав — успіх може бути, коли ти не вторинний. Ось так приїжджати за кордон — ще, звичайно, треба мати й адекватну самооцінку й так само адекватні амбіції.
Можна приїхати і інакше — прикладом чого є й обговорюваний нами так званий «бренд Писанки». Я думаю, що тут, знову ж таки, потрібна відповідна самооцінка, яка часто людям зраджує. Треба якось давати собі звіт, що розповідати про погоду й вести ток-шоу — це дві різні професії. Будучи вдалим продуктом менеджерської думки (я маю на увазі Руслану), який колись спрацював на нашому ринку як оригінальний хід, треба думати про те, що для того, щоб ще раз спрацювати, треба включити й якісь інші чинники, крім природної фізичної фактури, й самокритично до цього поставитися. Московська критика на цю передачу багато в чому будується на висміюванні «хохла». І, ясна річ, що немає жодних шансів цього «хохла» в даному випадку захистити. І ясна річ, що ми не перебільшуємо, коли сприймаємо це так, як те, що ця людина представляє Україну, а не просто бачимо окрему працю нашої громадянки на інших теренах. Тут треба, очевидно, також подумати про те, що ти в результаті цієї праці отримуєш. Мені, наприклад, не хочеться, щоб мене, як громадянку цієї країни, представляли в іншій країні саме так. Інша справа, що російський проект з російським же з половини веденням (Новоженов) — просто мертвий. Я не позбудуся, однак, думки про те, що тут є і певна ідеологія, певне ставлення російських телевізійників до того, який образ сусіда вони малюють. Тому що, коли ми запрошуємо легіонерів до себе, то нікому не спаде на думку робити із них якесь посміховисько чи опудало. Навпаки — всі сили кидаються на те, щоб представити легіонера як журналістський ідеал, до якого треба тягнутися, так би мовити, «хохляцькому» недовченому професіоналові. Як навіть певну місію сусідніх колег — витягнути нас із болота кондовості. Напевне, в такому підході є щось провінційне — нам важко скинути це з себе, як би високо ми не видралися по соціальній драбині. Може, це, а, може, й природна толерантність не дозволяють нам всерйоз пародіювати риси так званого «москаля», які вважаються типовими, як це робиться в російській передачі стосовно фактури й інтелектуальних можливостей нашої ведучої. Як каже моя приятелька Валентина Руденко: весь світ вживає часник і сало, але чомусь пріоритети у його вживанні приписують українцям. От, за її словами, й у студії «Страны советов» відверто несе часником. Я думаю, жоден гонорар не вартий того, щоб тобі це закидали. Я розумію, що мої оцінки виглядають дуже недружніми, але, як кажуть, істина дорожча.
ВIД РЕДАКЦIЇ
Ще раз підкреслюємо: ми могли б розглядати роботу Руслани Писанки на російському ТБ як особисту справу української журналістки, якби не йшлося про певний нав’язуваний образ України й українців. І оскільки це отримало громадський резонанс, ми розраховуємо, що і ви, наші читачі й експерти, висловите свою думку з цього приводу. Можливо, рiч не тільки в запиті у Росії на певне сприйняття України, а й у неготовності нашої країни запропонувати щось інше? Чи є конкуренція головним чинником на нашому телевізійному ринку? І якби завтра який-небудь російський канал захотів отримати розумного, «просунутого», висококласного українського ведучого, то кого б ми запропонували? Якими б критеріями при цьому керувалися? Чекаємо ваших відповідей за адресою: Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л., тел. (044) 414-91- 26. E-mail: [email protected]
