Українські наміри поглибити співробітництво з НАТО скептично сприйняли чимало зарубіжних політологів i дипломатiв. Були і в Україні ті, кому євроатлантична інтеграція прийшлася не до вподоби. Одні керувалися мотивом неспроможності Києва звалити на свої плечі складність виконання натівських зобов’язань, інші критикують за «неправильний вектор». Слів було сказано чимало, не менше було разом із цим згаяно й часу (останнє можуть визнати як прихильники, так і противники контактів України й НАТО). Настала пора доводити своє прагнення справами. А багаж недовиконаного, а частіше, взагалі незробленого в України досить великий, щоб з ходу заявляти: «Прийміть нас до НАТО, бо ми того варті!» Не раз мовилося про ті надзавдання, над якими Києву слід попотіти, перш ніж вголос заявити не просто про зближення відносин з Північноатлантичним альянсом, але й про вступ до цієї організації. Це реформа фактично всіх сфер діяльності: армії, економіки, політики. Особливо в Альянсі увагу звертають на два останні критерії. Заяви з Брюсселя, що НАТО перетворилося з військово-політичної організації в політично-військову, не просто слова. Проте й армійська реформа серед вимог Альянсу обіймає далеко не останнє місце. Що зроблено, що ще слід зробити, аби Збройні сили України стали гідними прийому в елітний клуб натовських армій, – в інтерв’ю «Дня» із державним секретарем Міністерства оборони України з міжнародного співробітництва, національним координатором від військового відомства у співпраці з НАТО генерал-полковником Віктором БАННИХ.
«ЦИВІЛЬНИЙ МІНІСТР — НЕ ПАНАЦЕЯ ВІД ПРОБЛЕМ АРМІЇ»
— Трагедія в Скнилові завдала чергового удару по довірі народу до української армії. Знову актуалізувалося питання про цивільний контроль над Збройними силами, про призначення цивільного міністра, що, між іншим, є однією з умов вступу до НАТО. Чи виправдана така постановка питання ?
— Події в Скнилові — велика трагедія. Українська армія переживає її дуже тяжко разом із народом України і робитиме все від неї залежне, щоб такого не повторилося. Але не погоджуюсь з думкою про те, що панацеєю, яка одразу вирішить весь комплекс проблем Збройних сил України, може стати механічна заміна військового міністра на цивільного. Щоб ефективно запрацював механізм цивільного контролю, необхідне створення цілісної повнокровної системи, і ми над цим працюємо, готуючи необхідні передумови для створення цивільного Міністерства оборони України на чолі із цивільним міністром. Втім, сьогодні видно, що причина труднощів у обороннiй сфері України полягає зовсім не у відсутності цивільного контролю, як стверджується в деяких засобах масової інформації, а у необхідності перебудови усіх сфер життєдіяльності українського суспільства, яка почалася з проголошенням незалежної, суверенної держави. Зокрема, Конституцією України визначено політичний курс держави на перехід до демократичної форми правління, що передбачає конкуренцію за владу на багатопартійних засадах, цивільний контроль у оборонній сфері, який повинен бути доповнений ще і демократичним контролем.
Коли ж автори радикальних поглядів наполягають на негайному введені демократичного цивільного контролю, вони не хочють усвідомлювати, що справжня демократія — це форма правління у конфліктному суспільстві, якому притаманні економічна конкуренція, політична боротьба та плюралізм думок щодо його майбутнього розвитку.
Вважаю, що Україна буде готовою до введення демократичного цивільного контролю в оборонній сфері лише тоді, коли у повному обсязі будуть проведені демократичні перетворення усіх сфер життєдіяльності держави. До того ж, крім політичної перебудови, нам необхідно побудувати економічну сферу на ринкових засадах. Про це свідчить досвід демократизації багатьох країн з авторитарними формами правління. І це процес не одного року.
Водночас слід зазначити, що цивільний контроль існував з перших років української незалежності. тимальних за чисельністю, багатофункціональних, мобільних, професійно підготовлених, добре озброєних, всебічно забезпечених, спроможних виконувати покладені на них завдання у будь-яких умовах і водночас не занадто обтяжливих для держави. Для досягнення цієї мети передбачається удосконалення вже раніше створених елементів військового організму за рахунок поліпшення їх якісних параметрів. Насамперед це стосується: створення у складі Збройних сил нових функціональних структур компонентів Збройних сил. У першу чергу йдеться про Передові сили оборони як прообраз майбутніх Збройних сил, подальше реформування органів військового управління та розподіл управлінської діяльності на військово-політичне та оперативне керівництво, поступовий перехід до професійної армії з одночасною активізацією патріотичного виховання населення; удосконаленню кадрової політики.
Жодне рішення щодо скорочення Збройних сил України, ліквідації стратегічних наступальних озброєнь не приймалося без узгодження з Президентом України, Верховною Радою, урядом. Фактично жодне із засідань колегії Міноборони не проводиться без участі народних депутатів, представників засобів масової інформації. На черзі — реалізація нових пропозицій, які, можливо, зроблять контроль над армією з боку громадянського суспільства більш жорстким.
У СВІТІ НЕМАЄ АРМІЇ, ЯКА ЗАДОВОЛЕНА СВОЇМ ФІНАНСУВАННЯМ
— У травні цього року Україна задала особливого тону співпраці НАТО. Зайшла мова про вступ до Альянсу на офіційному рівні, однак було вирішено йти до цієї мети виважено, без гучних заяв — ближче до НАТО. Можливо, скажете, наскільки ближче?
— Жодної зміни тональності чи пом’якшення формулювань у своїх прагненнях до поглиблення інтеграції з Альянсом після 23 травня, коли зробив відповідну заяву секретар РНБО України Євген Марчук, не сталося. Київ розглядає як стратегічну мету процес євроатлантичної інтеграції. Кінцева мета – поглиблення співпраці з Альянсом, в тому числі — й вступ до НАТО. Жодних змін у цьому плані не відбулося. Але потрібно пам’ятати, що ця справа дуже делікатна, помилки тут неприпустимі. Щодо того, наскільки далеко готова йти у цьому напрямi Україна, то Президент України уже говорив: настільки ж, наскільки готовий до цього Альянс. До речі, так само сказав і Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон: що НАТО готове йти у співпраці з Києвом, наскільки Україна буде готовою до цього. Немає необхідності робити якісь різкі рухи, не слiд робити необдумані, декларативні чи риторичні заяви. Ведеться абсолютно нормальний та спокійний діалог. Запитують часто, скільки часу займуть ці процеси? Невдячна справа робити подібні прогнози щодо термінів. Потрібно задавати орієнтири і наполегливо йти до них.
— Але якщо ми не будемо конкретно заявляти про свої наміри, то звідки знатиме про наше прагнення Північноатлантичний альянс? Приміром, всі розуміють, що до вступу в Євросоюз нам також далеко, проте на всіх рівнях заявляється: наша стратегічна мета — членство в ЄС. Чому з НАТО Київ веде себе інакше?
— Без сумніву, декларування мети дуже важливе. Інша справа з декларуванням дій. Дії не декларуються, вони повинні здійснюватися. Щодо співпраці з НАТО, то для армії необхідне проведення оборонного аналізу (defense review) , аби ще раз подивитися і звірити свої годинники з діями наших колег, ще раз оцінити діяльність наших Збройних сил. Етап планування ми вже пройшли, настав період практичних дій. Чергова фаза, на мій погляд, більш чітко буде сформульована в Празі під час саміту НАТО.
— Як ви оцінюєте нинішній рівень співпраці України з НАТО у військовій сфері?
— Динаміка нашого співробітництва з Альянсом саме у військовій сферi постійно зростає. Яскравим підтвердженням цього факту став нещодавній приїзд в Україну для участі у засіданні Комісії Україна—НАТО, присвяченого 5-й річниці підписання Хартії, делегації НАТО на чолі з Генеральним секретарем НАТО Джорджем Робертсоном та перший візит за кордон, і саме в Україну, новообраного Голови Військового комітету НАТО генерала Гаральда Куята. Хотів би підкреслити, що рішення РНБО України щодо подальшого поглиблення співробітництва України з НАТО не стало несподіванкою для Збройних сил України. Воно є логічним продовженням роботи, розпочатої у липні 1997 року з підписанням Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО. На цей час в Збройних силах України впроваджується цілий комплекс заходів, спрямованих на інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки. Характеризуючи нинішній етап наших відносин з Альянсом, слід зазначити, що вони переходять на новий якісний рівень: необхідно проводити інтенсивний діалог.
— Проблема фінансування — одна з найболючіших проблем української армії. Чи є якісь підстави сподіватися, що ситуація з виділенням коштів для Збройних сил зміниться на краще у зв’язку з намірами глибшої співпраці з НАТО?
— У світі навряд чи знайдеться хоча б одне міністерство оборони, яке було б повністю задоволене рівнем свого фінансування. Міністерство оборони України не є винятком. Незважаючи на вимоги указів Президента України щодо зміцнення обороноздатності держави та покращання всебічного забезпечення Збройних сил України, їхнє фінансове становище залишається складним. Більш того, останніми роками спостерігається стійка тенденція до поступового зниження фінансування потреб Збройних сил України. Вони сьогодні фінансуються по остаточному принципу. Наведу декілька прикладів. У 2000 році при мінімальній потребі у 4,8 млрд. гривень у бюджеті на потреби армії було передбачено 2,4 млрд. гривень (51%), а фактично виділено 2,3 млрд. гривень (48,7%). У 2001 році це питання вирішувалося ще гірше. При мінімальній потребі 6,7 млрд. гривень у бюджеті на потреби Збройних сил було передбачено 3,3 млрд. гривень (49,7%), а фактично виділено — 3,0 млрд. гривень (45,6%). Не покращилася ситуація і в нинішньому році. Якщо торік Міністерство оборони України недоотримало з бюджету за загальним фондом 82,7 млн. гривень від визначених обсягів, то тільки у першому півріччі поточного — вже 83,5 млн. гривень. При такому фінансуванні коштів вистачає лише на виплату грошового забезпечення та заробітної плати, оплату енергоносіїв, комунальних послуг, а також продовольства та медикаментів. Витрати ж на бойову підготовку, підтримку у бойовому стані військової техніки i озброєння, науково-дослідні та дослідно- конструкторські роботи, оновлення матеріально технічної бази військ практично не фінансуються. Зрозуміло, що Міністерство оборони не влаштовує ситуація, яка склалася з фінансуванням Збройних сил України. Але ми знаємо, що така ситуація не влаштовує і керівництво держави. Починаючи з 2003 року, передбачається поступове збільшення видатків на оборону — з 3,6 млрд. гривень до 15 млрд. гривень у 2010 році. На ці кошти дуже розраховує Міністерство оборони для подальшого реформування та розвитку Збройних сил. Вони дозволять до 2005 року створити боєздатні передові сили оборони, а на 2010 рік — сформувати організаційну структуру моделі Збройних сил України зразка 2010 року для подальшого переоснащення військ на новітні зразки озброєння та військової техніки. Що стосується оптимального варіанту фінансування, то його не слід вигадувати. Відповідно до Закону «Про оборону України» фінансування потреб національної оборони держави повинно здійснюватися виключно за рахунок бюджету, обсяги яких мають становити не менше 3% від запланованого обсягу валового внутрішнього продукту. Проте сьогодні, із урахуванням економічного становища держави, мінімальна потреба на національну оборону визначається у значно менших обсягах — на рівні 1,3—1,5% обсягу ВВП. При такому задоволенні потреб Збройних сил України процес інтеграції української армії до стандартів НАТО може розтягнутися на тривалий час. Адже одним із критеріїв для країни-кандидата до вступу в Альянс є виділення коштів на потреби Збройних сил у обсягах не менше 2,2—2,5% від ВВП.
НАБЛИЖЕННЯ ДО ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ МОДЕЛІ
— Якими темпами просувається реформування оборонної галузі в Україні?
— Реформування Збройних сил України здійснюється у відповідності з Державною програмою реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2005 року. При цьому головною метою передбачається створення на засадах оборонної доктрини сучасних, з характерними ознаками євроатлантичної моделі Збройних сил — оп
— Яке співвідношення між зробленим і тим, що ще слід зробити для наближення до стандартів НАТО?
— Для створення нових функціональних компонентів у складі Об’єднаних сил швидкого реагування, які входять до складу Передових сил оборони, сформовані авіаційна група (оперативного призначення) Військово-повітряних сил та ескадра різнорідних сил Військово-морських сил. Продовжується створення корпусу швидкого реагування у Сухопутних військах. За рахунок цілеспрямованого фінансування, сплановано поетапне нарощування боєздатності Передових сил оборони. До речі, у поточному році завершиться його перший етап, на кінець якого будуть готовими до виконання завдань за призначенням близько 40 підрозділів різних видів Збройних сил. У цьому році здійснено ряд заходів щодо поступового переходу до трьохвидової структури Збройних сил України. Триває процес переведення Збройних сил на корпусну та бригадну структуру, яка дає можливість ліквідувати дивізійні комплекти військ. У рамках оголошеної Президентом України адміністративної реформи ліквідовано інститут заступників міністра оборони України, введені посади двох державних секретарів, уточнені повноваження, функції та завдання Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України. Головним пріоритетом військової реформи став курс на поступовий перехід до комплектування Збройних сил України військовослужбовцями, які проходять службу за контрактом. На цей час у Збройних силах України проходять службу близько 35- ти тисяч солдатів, матросів, сержантів і старшин за контрактом, що складає 22% від штатної чисельності цієї категорії військовослужбовців. При цьому чисельність вказаної категорії збільшилася у минулому році на п’ять тисяч чоловік, половина з них була направлена для укомплектування Передових Сил оборони. У цьому році сплановано збільшення кiлькостi військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, ще на 5 тисяч чоловік, у тому числі кількість таких посад у частинах Передових сил оборони буде доведена до 35%. Сучасність вимагає від нас впровадження у життя й загальносвітового принципу — ротації служби офіцерським складом. Відповідно до нього передбачається чергування служби офіцерів і генералів у військах, вищих органах військового управління та навчальних закладах. Крім того, буде зменшена існуюча диспропорція між кількістю сержантів, солдатів та офіцерським складом. На кінець 2005 року вона становитиме 1:4,2 і в подальшому буде змінюватися до 1:4,6 у 2010 році та 1:5 — у 2015. Безумовно, результати могли б бути ще вагомішими. Але на них також позначилося недостатнє фінансування. Так, при потребі на реалізацію заходів Державної програми у 2001 році в 450 млн. гривень бюджетом на її виконання було визначено 350 млн. гривень, а профінансовано — 179,2 млн. гривень. У 2002 році ці показники склали відповідно 550 млн. гривень та 254,6 млн. гривень, що складає 46,3% від мінімально необхідної потреби. Особливу стурбованість викликає хронічне недофінансування Державної програми навіть у межах затверджених Державним бюджетом. Так, у першому півріччі 2002 року на реалізацію заходів Державної програми із запланованих 96,3 млн. грн. надійшло лише 29,8 млн. грн, що становить 30,9%.
— Чи відчуваєте підтримку з боку НАТО?
— Одним із напрямків співпрацi з НАТО є сприяння з боку Альянсу проведенню військової реформи в Збройних силах України та у державі і цілому. З цією метою в жовтні 2000 року в штаб-квартирі НАТО під час засідання Спільної робочої групи Україна—НАТО з питань військової реформи вперше було запропоновано використати механізми оборонного планування НАТО для потреб внутрішньої національної військової реформи. У рамках виконання цього завдання Міністерством оборони та Генеральним штабом було сплановано цілу низку заходів, які й сприяють подальшому наближенню національних Збройних сил до відповідних стандартів НАТО. Особливого значення ця робота набула після травневого рішення РНБО України. Для реалізації визначених завдань Міністерством оборони опрацьовано та розпочато виконання Плану першочергових заходів спрямованих на підвищення ефективності військового співробітництва з Альянсом. До цього хочу додати, що Україна ще з 1995 року бере активну участь у співробітництві з Альянсом. Основною формою двосторонньої співпраці з НАТО для Збройних сил України є участь у заходах програми «Партнерство заради миру». Про широке залучення підрозділів України до цих заходів свідчить їх постійна участь у багатонаціональних військових навчаннях, частина яких проводиться на території нашої країни («Щит миру», «Сі Бриз», «Кооператив Саппорт» та інші). Навчання з миротворчої, пошуково-рятувальної, гуманітарної тематики, заходи, пов’язані з ними, найбільш повно сприяють досягненню сумісності збройними силами Альянсу та країн-партнерів.
СЮРПРИЗІВ І ПОДАРУНКІВ НЕ БУДЕ
— Не раз зазначалося, що Україна готується у прискореному режимі до саміту НАТО в Празі, який відбудеться в листопаді. Чи не могли б ви привідкрити таємничу підготовчу завісу і сказати, який сюрприз Київ готує під час празької зустрічі?
— Україна жодних сюрпризів не збирається робити...
— А подарунків?
— І жодних подарунків. Ми робимо те, що необхідно для нашої держави. Робити якісь сенсації чи підносити комусь сюрпризи, подарунки — невдячна справа, і не треба нею займатися. Слід iти до тієї мети, яка сформульована керівником держави, РНБО України, нашим урядом.
— Хоча б натякніть тоді, чого можна чекати від Києва в Празі і що це дасть Збройним силам України?
— Гадаю, будуть визначені більш чіткі параметри проведення подальшого інтенсивного діалогу і поглиблення співпраці з Альянсом. В свою чергу Збройні сили України отримають більш чіткі орієнтири для співпраці з НАТО. Хоча сьогодні вони для нас досить зрозумілі, але, можливо, в рамках інтенсивного діалогу вони будуть чіткішими за місцем, часом та за принципами виконання.
— Часто доводиться чути, що Україна запізнилася зi своїм рішенням щодо поглиблення інтеграції з НАТО, що її членство в Альянсі було б більш можливим, якби Київ мав якусь загрозу від Росії. Вам доводилося чути такі думки в стінах штаб-квартири НАТО?
— Моя особиста точка зору полягає у тому, що Україна, виходячи з можливостей економіки, політичних реформ, які проводяться, рухається поступово, але твердо в напрямку євроатлантичної інтеграції. Для цього необхідно підготувати суспільство, завершити розпочаті реформи у Збройних силах та державі в цілому. І не треба вигадувати якісь формули щодо залежності нашої євроатлантичної інтеграції від загроз зi сторони Росії. Невже для вступу до Альянсу, нам потрібно штучно створювати образ ворога? Гадаю, це абсолютний абсурд. Не варто нагадувати, що означає Росія для України. Вважаю за неправильне побудову наших відносин із НАТО на грунті протистояння з Москвою.
— Чи існує у статутних документах НАТО умова про неприсутність іноземних військових формувань на території майбутньої країни-члена?
— Відповідно до плану дій щодо членства в НАТО, ухваленого під час Вашингтонського саміту НАТО в квітні 1999 року, основними політичними умовами вступу до цієї організації є вирішення міжнародних суперечок мирним шляхом; утримання від загрози застосування сили, вирішення мирним шляхом міжетнічних конфліктів та зовнішніх територіальних суперечок. Про неприсутність іноземних військових формувань мова не йде. Щодо прийому нових членів стаття 10 Північноатлантичного договору говорить: «Сторони можуть за взаємною угодою запросити будь-яку іншу європейську державу, здатну розвивати принципи дійсного Договору і робити свій внесок в зміцнення безпеки Північноатлантичного регіону, приєднатися до дійсного Договору».
— Тобто присутність Чорноморського флоту Росії в Україні не є перешкодою нашій інтеграції в НАТО?
— Я не бачу тут жодних проблем. За останні роки ми з Росією дуже багато питань вирішили, підписавши цілу низку документів. І ми цим задоволені. Зрозуміло, ще залишилися певні економічні, фінансові та соціальні проблем, які потребуватимуть подальшого доопрацювання і регулювання в правовому полі, але вони виходять за рамки компетенції оборонного відомства. Втім, для її вирішення є політична воля і України, і Росії.
— Як ви оцінюєте можливість вступу України до НАТО авансом? Скажімо, Україна розробляє детальну програму реформування військової галузі і, розпочавши її, входить до Альянсу, як це, наприклад, сталося з Угорщиною, яка військову реформу планує завершити лише у 2010 році.
— Хотів би підкреслити, що основною умовою для вступу в НАТО є реорганізація не тільки військової сфери, але й усього суспільства на загальноєвропейських, демократичних засадах. Адже реформування Збройних сил України за стандартами НАТО — це лише частка загальнодержавної справі щодо трансформації всього суспільства на шляху інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Приклад Угорщини для нас не є показовим тому, що успішні реформи в економіці, соціальній та політичній сферах в цій країні вже здійснені. Україні ще необхідно пройти цей непростий шлях. І якщо в Збройних силах України вже чітко окреслені орієнтири та визначені пріоритети щодо інтеграції до євроатлантичних структур, то інші проблемні аспекти реформування суспільства ще потребують свого вирішення.
