Два стратегічнi партнери України — Росія та США — нині мають чи не протилежні підходи до майбутнього Договору про протиракетну оборону. Тиждень тому Надзвичайний та повноважний Посол Росії в Україні Іван Абоїмов на прес-конференції у Києві фактично звинуватив США у прагненні підірвати основи цього Договору, а отже порушити стратегічну стабільність між США та Росією.
Як відомо, у США влітку було ухвалено закон, за яким після підготовчого етапу в Америці може бути створена нова система протиракетної оборони. Вона має захистити американські штати від можливих поодиноких ворожих ракетних атак. Росія такими планами США невдоволена. Москва каже, що це порушує Договір ПРО від 1972 року, оскільки він забороняє прикривати протиракетною парасолькою всю країну, як це планує Америка. Нині цей Договір дозволяє США та Росії захищати від можливої ракетного нападу ворога лише по одному районові діаметром у 150 кілометрів. Решта площі держав має залишатись майже беззахисною, і за таких обставин, як планувалось, жодна зі сторін Договору не зважиться на розв'язання ядерного конфлікту першою — з огляду на наслідки ядерної атаки у відповідь. Отже, в разі реалізації Америкою своїх намірів Росія буде вимушена вдатись до кроків у відповідь, аби компенсувати захисні переваги США. А це — нова гонка озброєнь.
Надзвичайний та Повноважний Посол США в Україні Стівен Пайфер у розмові з кореспондентом «Дня» виклав підходи американської сторони в цьому болючому питанні, яке може стати яблуком розбрату між двома ядерними супердержавами. З усіма негативними наслідками для країн на кшталт України, які намагаються в таких випадках безболісно пройти між Сциллою та Харибдою.
— Я хочу насамперед наголосити, що американські плани — це не реанімація відомих «Зоряних воєн», що замислювались як система захисту саме від радянських балістичних ракет. У даному разі наше занепокоєння, яке ми довели до відома й України, пов'язане з висновками нашої розвідки. Йдеться про те, що впродовж наступного десятиліття такі країни, як Північна Корея, а також Іран та Ірак отримають у своє розпорядження балістичні ракети великого радіуса дії. Отже, йдеться про те, щоб США мали можливість захиститись не від ядерного потенціалу Росії, а від малої кількості балістичних ракет, які з'являться в арсеналі цих країн через 5—10 років.
Цього літа в США було розглянуто варіант, як мала б виглядати загальна архітектура цієї протиракетної оборони. Проте — хочу підкреслити — США ще не прийняли рішення про розгортання такої системи. Але за планом, який існує, передбачається розташування на Алясці радарних систем наведення та ста протиракет, які будуть здатні перехоплювати ракети противника. Крім цього, передбачається модернізація радарних станцій раннього попередження, які ми вже маємо в США, в Гренландії та Британії. Часові рамки цього плану такі, що якщо система ПРО на Алясці мала б вступити в дію 2005 року, то її будівництво слід було б розпочати 2001-го.
Рішення президента Клінтона з цього приводу — тобто або дати зелене світло цьому проектові, або призупинити його — має бути прийняте влітку 2000 року.
Згідно з планом, існує й друга фаза, яка передбачає розгортання в США ще певної кількості протиракет. Але реалізація цієї фази вимагає переговорів про перегляд окремих положень Договору щодо ПРО і не є такою нагальною. Вона буде відкладена на декілька років.
Наше бажання нині полягає в тому, щоб домовитись з Росією, а також з іншими учасниками Договору — а це Україна, Казахстан та Білорусь, про певні зміни в ньому щодо обмеження систем протиракетної оборони. Коли цей Договір укладався в 1972 роцi, то вже тоді було розуміння того, що стратегічна ситуація може змінитися. Сам Договір має статті, які вказують на те, що цей документ може бути змінений чи адаптований до нових реалій.
Ми хотіли б провести переговори й домовитись у такому ключі, щоб на той час, коли зміни в Договорі дозволили б розгорнути обмежену кількість протиракет, зусилля щодо зменшення загальної кількості стратегічних наступальних озброєнь продовжувались б.
Отже, я хотів би ще раз наголосити на трьох принципових речах.
По-перше, на даний момент у США не прийнято рішення про розгортання системи протиракетної оборони. Таке рішення буде ухвалено через рік.
По-друге, ми вважаємо, що це не становить жодної загрози російським стратегічним силам. Ядерні сили РФ зараз нараховують тисячі боєголовок, і вони є досить досконалим механізмом. Вони включають такі елементи стратегічного наступу, як спеціальні схеми щодо знешкодження радарних систем раннього попередження, аби допомогти проникненню балістичних ракет через систему протиракетного захисту. Таким чином, сотня ракет-перехоплювачів не може вважатись чимось таким, що становить серйозну перешкоду і не дозволить, наприклад, Росії атакувати територію США.
І, нарешті, третє. США не збираються відмовлятися від Договору про протиракетну оборону. Ми вважаємо, що цей Договір має залишатись ключовим елементом стратегічної стабільності. Але ми хотіли б внести в його зміст такі обмежені зміни, які надали б Сполучним Штатам можливість захищатись під можливих ракетних ударів з боку так званих країн-парій.
— А чим був продиктований вибір розташування протиракетної бази США саме на Алясці? В Росії стверджують, що таке місце її знаходження якраз підтверджує антиросійську скерованість американських планів.
— Розташування бази на Алясці диктується не її близькістю до Росії, а насамперед наближеністю до Північної Кореї. Якби йшлося про розташування протиракетної оборони антиросійської спрямованості, то тоді слід було б брати до уваги і врахувати багато більше географічних точок.
— Сполучені Штати переконані, що 100 протиракет на Алясці не варто сприймати як порушення військової рівноваги із Росією. Тим більше, що нині навколо Москви вже розгорнуто сто російських ракет-перехоплювачів. Проте головна небезпека, якщо вірити російським аналітикам, криється в тому, що в процесі розгортання обмеженої системи ПРО на Алясці будуть зроблені достатні технологічні напрацювання, які за короткий час дозволять вашій країні накрити надійною протиракетною парасолькою всі п'ятдесят штатів. І тоді стратегічний баланс буде порушено. Причому безповоротно — з огляду на економічну неміч Росії.
— Російське занепокоєння щодо можливості швидко розгорнути систему ПРО над усією країною не повинно бути дуже сильним. Насамперед з огляду на тривалість будівництва і технічного розгортання таких систем. Навіть для невеликої бази на Алясці потрібно щонайменше чотири роки, аби вона вступила в дію. Якщо ж вести мову про щось поза межами цього проекту, то можна собі уявити, скільки часу займуть дебати та дискусії з цього приводу у Сполучених Штатах, про які Росія, звісно, знатиме. Наприклад, коли в серпні ми поінформували Москву про наші погляди на майбутнє систем ПРО, то вона не була здивована, бо це питання вже порушувалось в конгресі і дебатувалися в мас-медіа. Тож, якби у певний момент Росія відчула, що Сполучені Штати хочуть взагалі вийти з цього Договору, то в неї було б достатньо часу, аби вжити адекватних заходів.
Проте нині ми наполегливо намагаємося залучити росіян до обговорення цієї проблеми з тим, щоб прояснити всі деталі наших планів. Ми сподіваємося, що якщо Росія справді їх зрозуміє, то в неї не буде якихось застережень.
— Проте нині є застереження не лише в Росії. Наприклад, повідомлялося, що Гренландія не дасть згоди на розміщення в неї елементів системи протиракетної оборони, якщо Росія буде проти такого кроку.
— Згідно з Договором щодо ПРО від 1972 року кожна зі сторін цього Договору — тоді СРСР та США — мали утримувати радарні системи попередження про ракетний напад по периметру своїх національних територій. Єдиний виняток було зроблено для двох американських радарів, розташованих у Гренландії та Британії.
Поясню, що зараз США мають п'ять станцій раннього попередження. Станції в Гренландії, Британії та на Алясці накривають зону Північного полюсу (через полюс пролягають можливі траєкторії російських ракет до США, зокрема й з підводних човнів — Авт. ). Станція в Каліфорнії контролює простір над Тихим океаном. П'ята станція розташована, здається, в штаті Массачусетс.
Слід погодитись, що в НАТО зараз існують деякі питання щодо наших намірів. Ми зараз займаємося роз'ясненням нашої позиції.
— А як Сполучені Штати нині оцінюють позицію України в ситуації, що складається навколо Договору щодо ПРО? Оскільки до цього часу журналістам, наприклад, досить важко було зробити якісь висновки з огляду на певну утаємниченість навколо цих проблем.
— Тема ПРО посідає значне місце в українсько-американському діалозі протягом останніх чотирьох місяців. По-перше, тому, що Україна є учасницею спеціальної консультативної групи, яка опікується всіма питаннями в межах Договору щодо ПРО. Крім того, з огляду на стратегічний характер наших взаємин, ми хотіли б, щоб позиція США була максимально прозорою для України. На початку вересня я мав розмови з тодішнім секретарем РНБО Володимиром Горбуліним та міністром закордонних справ України Борисом Тарасюком, пояснюючи американський підхід до цієї проблеми. Наприкінці жовтня на наше прохання в Україну прибула делегація з Пентагону, аби провести брифінги для представників РНБО, Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ України. Цього понеділка, під час засідання Комітету з питань зовнішньої політики в межах комісії «Кучма — Гор» це питання також порушувалось.
Звісно, українську позицію може висловити лише українська сторона. Я викладу своє розуміння. Український уряд поки що не заявив, що він погоджується з нашими планами. Але ваш уряд також не заявив про те, що він є противником. Мені здається, що зараз уряд України має намір краще ознайомитись і краще зрозуміти, в чому полягають наші наміри. З нашої точки зору, це абсолютно нормальна та природна позиція.
Звичайно, коли ми будемо домагатися дозволу на внесення зміни в Договорі щодо ПРО, ми сподіваємося мати на цей час розуміння та підтримку з боку України. Так само, як і з боку Росії.
Одне зі специфічних питань, яке ми обговорюємо з Україною, — це ставлення до спроб росіян в контексті резолюції, яку вони внесли на розгляд Організації Об'єднаних Націй і яка закликає зберегти Договір щодо протиракетної оборони в незмінному вигляді. З нашої точки зору, питання, які стосуються цього Договору, повинні обговорюватись між США та Росією. А також у рамках спеціальної консультативної групи за участю України, Казахстану та Білорусі. Ми не думаємо, що це є тим питанням, яке повинна розглядати Генеральна асамблея ООН.
Тому наше прохання до України та інших країн полягало в тому, щоб вони під час попереднього голосування в першому комітетi ООН або утримались, або проголосували проти російської пропозиції. І коли проходило це голосування, то Україна утрималась. Ми з вдячністю поставились до цієї позиції. Ми сподіваємося, що Україна утримається й коли проходитиме голосування з цього приводу на Генеральній асамблеї ООН.
— На сьогодні позиції США та Росії у підходах до майбутнього ПРО є різними, якщо не сказати абсолютно протилежними. Кожна сторона має низку зауважень до позицій іншої сторони. То чи не був би на такому тлі більш продуктивним якійсь спільний проект на кшталт глобальної системи захисту від ракетної загрози, який міг би об'єднати інтереси всіх сторін і всі «мінуси» аргументів та контраргументів перетворити на один спільний «плюс»?
— Я не думаю, що насправді погляди США та Росії так серйозно розходяться. В процесі переговорів, я думаю, ми можемо вийти на пропозиції, які цілком задовольнятимуть Росію. Що ж до спільної протиракетної оборони, то це цікава думка. І мені здається, що ми почали діалог з росіянами на цю тему. Якщо ми подивимося на держави- парії, то деякі з них можуть становити рівну загрозу як для Сполучених Штатів, так і для Росії. Причому ці країни на декілька років раніше матимуть у своїх арсеналах ракети, які досягатимуть території Росії, ніж ракети, які спроможні долетіти до США.
Першим кроком до спільної протиракетної оборони можуть вважатися заходи, пов'язані зі взаємним попередженням про запуски ракет. Тобто йдеться не лише про запуски з Росії чи Америки. Ми можемо ділитись з росіянами інформацією з наших радарів раннього попередження та супутників про такі запуски. А росіяни могли б ділитись даними зі своїх систем.
— У цьому контексті цікаво, чи відповідають дійсності такі речі. Те, що в обмін на згоду Росії внести зміни в Договір ПРО США ладні профінансувати добудову станції попередження про ракетний напад під Іркутськом. Допомогти Росії запустити на орбіту вісім військових супутників, які будуть стежити за американськими ракетними шахтами. І нарешті те, що Америка буде готова поділитись з Росією тими технологіями, які будуть застосовані в розвитку своєї протиракетної оборони?
— Я бачив повідомлення про перші два моменти в пресі. Я не можу точно сказати, якою є позиція США з цих питань. Що ж стосується технологій, то це справа віддаленого часу. Головні моменти полягають у тому, що ми прагнемо вести діалог з Росією, аби там зрозуміли наше занепокоєння новими реаліями, і знайти шляхи, аби заспокоїти російську сторону. Ми говоримо про зміни, які скеровані проти країн-парій, які становлять загрозу як Сполученим Штатам, так і самій Росії.
— А чи не було б дешевше вкласти гроші в те, щоб ці країни з нестабільним політичними режимами ніколи не здобули ракетної зброї, ніж витрачати астрономічні суми на побудову систем захисту від їхніх ракет?
— Я думаю, що зробити це темою переговорів було б важко. Тому що завжди існує фактор непередбачуваності дій з боку подібних країн. Скажімо, поведінка північнокорейського керівництва протягом останніх років була важко прогнозованою. Північна Корея перебуває в складній економічній ситуації і просить західної підтримки, щоб впоратися зі своїми негараздами. Але все одно розробляє балістичні системи, знаючи при цьому, що це є приводом як для нашої невдоволеності, так і невдоволеності сусідів цієї країни. Так що підхід, який полягав би в тому, щоб заплатити Північній Кореї за нерозробку ракетних систем, не був би продуктивним.
— Якщо з Росією так і не вдасться домовитись щодо ПРО, то який вибір зробить Америка?
— У такому випадку вибір буде дуже складний. Існує варіант виходу з Договору, але Вашингтон дуже чітко заявив, що він не хоче такого рішення. Адже цей документ є дуже важливою складовою стратегічної безпеки.
У такому разі президент США, ухвалюючи відповідне рішення, буде враховувати декілька обставин.
По-перше, рівень ракетної загрози з боку країн-парій.
По-друге, як це вплине на загальну систему контролю за стратегічними озброєннями.
І, нарешті, чи не головним буде те, яким буде вплив того чи іншого рішення на американську безпеку загалом. Але ми хотіли б, щоб події розвивались у напрямку переговорів і спільних акцій та зусиль.
