«Україна: унітаризм, федералізм чи розпад» — такою була тема першого засідання «Українського клубу», створеного вітчизняними політологами, які представляють провідні аналітичні центри країни. «Ми усвідомлюємо, що для пошуку виходу з кризи потрібна незалежна експертна оцінка комплексу адміністративних, економічних та інформаційних антикризових заходів», — йдеться в заяві ініціаторів створення «Українського клубу». Зауважимо, що більшість підписантів цієї заяви — постійні автори, коментатори та експерти «Дня»: Андрій Єрмолаєв, Володимир Лупацій, Володимир Фесенко, Олександр Литвиненко, Вадим Карасьов та інші. Серед поставлених творцями «Українського клубу» цілей — «вироблення нового дискурсу для «проекту майбутньої України» й адекватного аналізу сьогоднішньої ситуації в Україні, досягнення компромісу серед різних думок і підходів, активне просування в ЗМІ експертної позиції як втраченого формату в подачі теленовин і в телепубліцистиці, усвідомлення та відстоювання корпоративних інтересів українських експертів в очах зарубіжних експертних корпорацій» тощо.
Пропонуємо увазі читачів «Дня» кілька думок учасників першого обговорення на новому дискусійному майданчику.
Костянтин МАТВІЄНКО , корпорація «Гардаріка»:
— На мою думку, ідея силового вирішення того суспільного конфлікту, який зараз має місце, та ідея сепаратизму генеруються. Як на мене, то для послання тим, хто генерує ідею сепаратизму, можна було б використати одне українське прислів’я: «Не тратьте, куме, сили». На цей час мені здається, що ті люди, які намагаються підштовхнути залишки силовиків до кривавого варіанту, ті, хто зараз дуже активно підтримує ідею сепаратизму на південному сході України, — просто інтелектуально збанкрутували. Вони не здатні генерувати якихось нових ідей і пропонувати нові варіанти взаємин. Тому й продовжують використовувати ці старі кліше, які використовувалися ще більшовиками. Гадаю, що Росії слід відмовитися від намагання в такий спосіб взаємодіяти з Україною. Щодо нового законодавства, то насправді чиннi закони про місцеве самоврядування цілком адекватно відповідають тим явищам, які відбуваються на рівні територіальних громад. Інша річ — практика реалізації. Наприклад, у Сумах є губернатор Щербань, і є територіальні громади, які обрали свої місцеві органи самоврядування. Відповідно включаються механізми нищення мерів (через прокуратуру, СБУ, податкову), і законодавство не виконується. Питання законодавства тут не є первинним. На превеликий жаль, тут є первинною саме культура (чи практика) здійснення влади. І тут можливі зміни лише за умови реальної зміни політичних еліт. На цей час у суспільстві (завдяки останнім рокам) сформувалася нова управлінська еліта, здатна до реалізації нових управлінських технологій. Не силових, не жорстких, а саме інноваційних технологій. Ми розуміємо, що той торг, який зараз відбуватиметься в еліті за посади, не гарантує нам необхідної якості нової влади, але тут включаються вже якісні середовища, які усвідомили свої інтереси і здатні їх захищати. Насправді українська революція — якщо проводити історичні аналогії — це цілком буржуазна революція. Вийдіть на Майдан і подивіться, якими мобільними телефонами користуються демонстранти, як вони вміють користуватися банкоматами, які машини технічно обслуговують нашу українську революцію, і ви зрозумієте, що це буржуазна революція. Чому виникають буржуазні революції? Тому що виникають нові еліти, нові етики. І ці етики мають бути привнесені у владу.
Олександр ЛИТВИНЕНКО , перший заступник директора Інституту стратегічних досліджень:
— Ми побачили, як губернатори заявили про свої сепаратистські прагнення, і як вони швидко, буквально за один день, відступили. Цим я хочу підкреслити, що проблеми сепаратизму як такої, в Україні немає. Можна наводити масу політичних, економічних та інших підгрунть, але дуже важливо, що сама постановка на порядок денний цього питання є надзвичайно негативним фактором. Є речі, про які не варто будь-де говорити — розкол держави, сепаратизм тощо. Тому що це може призвести до матеріалізації цієї моделі. Подивіться російські канали, почитайте російські газети та сайти. Там йде «оголтелая» пропаганда сепаратистських речей. Скільки фахівців з України, які розписують там про Південно-Східну республіку, про Донецько-Криворізьку республіку і таке інше!.. Ми бачимо суто технологічну заготовку, яка зараз відпрацьовується. Підняти за один-два дні такий масив матеріалу про сепаратизм, який з’явився на російських носіях, у принципі, навіть фізично неможливо. За цих умов найважливішим є закладення на загальнонаціональному та регіональних рівнях табу на обговорення цієї теми. Експерти разом із журналістами мають знімати цю тему і насамперед адміністративно припинити цю балаканину.
Крім цього, треба ініціювати обговорення реальних проблем регіонів і насамперед питання самоврядування. Для цього існують економічні та політичні підґрунтя. Давайте говорити, що законопроект №4180 про політичну реформу, безумовно, слід просувати, але слід розуміти, що, окрім конституційних змін, можна і необхідно розробляти нові закони — про місцеве самоврядування, про Кабінет Міністрів, про Адміністрацію Президента, про Верховну Раду. Цими законами можна врегулювати надзвичайну кількість проблем, а для їхнього прийняття потрібно не 300, а 226 депутатських голосів.
Ми чітко розуміємо, що компроміс, про який йдеться, буде насамперед компромісом кадровим. Тобто коли піде мова про затвердження нового прем’єра, потрібно буде змусити його виступити з реальною «тронною» промовою, в якій буде викладено його бачення необхідних змін. Потрібно, щоб ті люди, які готуватимуть текст цієї промови, знали про існування таких проблем.
Євген КОПАТЬКО , Донецький інформаційно-аналітичний центр:
— Ми беремо ідею сепаратизму за основу та починаємо її обігравати. Але ніхто не сказав, що це питання виникло як похідне після того, як Віктора Ющенка визнали президентом на заході України. Ми повинні працювати та спиратися на факти — це була реакція на ситуацію в західних областях. Насправді, в суспільстві існує глибокий розкол. І це не можна не визнавати та вважати, що все залежить від того, що думає губернатор Кушнарьов чи хтось інший. Я вас запевняю, що на сході України це не зовсім так. Я сам виходець звідти і знаю ситуацію не з чуток. Ця ситуація виникла тому, що вибори, на яких обидва кандидати йшли рівно, закінчилися тим, що на перший план вийшла політика. Мовляв, один кандидат безсуперечно виграв, а інший — безсуперечно програв. Я хочу сказати, що є інші думки, і вони мають право на існування. Коли існує підхід, за якого є лише одна думка, а інша — неправильна, то це хибне рішення. Воно не допоможе прийти до компромісу за визначенням. І найголовніше, що сепаратизація — це відповідь на те, що відбувається в Києві.
Я дуже не люблю слова «революція». Невже ми забули 1991 ий та1993 роки? Вони показали, що революція завжди закінчується тяжким «похміллям». Усе, що виходить з-під контролю, поки не «нап’ється крові», не заспокоїться. І ті, хто вивів людей на вулиці, не повинні про це забувати. Настане втома, що повинна на щось перетворитися — або на агресію, або люди повинні просто піти з вулиці.
Володимир ЛУПАЦІЙ , центр соціальних досліджень «Софія»:
— Ми спостерігаємо ситуацію, коли тема сепаратизму, якщо вона й виникла як політтехнологічний інструмент, надалі конвертується в економічну дестабілізацію. Економічна система країни стає заручником поведінки однієї із груп, яка підтримала ці гасла. Є економічна складова, формування політичних провайдерів цієї ідеї, певний рівень їхньої самоорганізації і власне формування нової локальної ідентичності, яка будується на тому, що відбувається консолідація православних фундаменталістів — людей, які сповідують українофобську ідеологію, і людей, які займають антиамериканську позицію. Таких людей небагато, але фактично йде консолідація сили, яка, ймовірно, станом на 2006 рік весь час педалюватиме тему сепаратизму, незалежно від того, є для неї грунт, чи немає. Тому питання полягає у тому, щоб узагалі зняти з порядку денного це питання. Ми не можемо виступати і комусь доводити, що немає підстав для розгляду цієї теми — це фактично означає робити рекламу цій ідеї. Натомість потрібно запропонувати контр-пакет, який би акцентував увагу на просто катастрофічній необхідності повернення до питань самоврядування. Це треба педалювати через ЗМІ. Фактично потрібен цілий медіа-план під просування цієї ідеї. По-друге, так чи інакше ця ситуація виникла не лише у зв’язку з тим, що у нас не вирішувалися питання із самоврядуванням, а тому, що не було адекватної регіональної політики. Тобто фактично надалі Україна не зможе нормально розвиватися, якщо економічна стратегія не буде враховувати макрорегіональну призму. Ще одна складова цього пакету: ми повинні повернутися до культурної політики. Тобто взяти більш глибокий пласт і вже тільки на цій основі вирішувати всі ці питання, які створюють грунт для спекуляцій.
