Завтра — Всесвітній день боротьби з работоргівлею. У сучасному розумінні «раби» — це, як правило, трудові мігранти-невдахи. Але попри те, що торгівля людьми та трудові міграції тісно пов’язані між собою, боротьба з першою шляхом заборони других призведе лише до порушення ще одного права людини — права на свободу пересування. То як боротися, і, власне кажучи, з чим?
Трудова міграція, а разом із нею і рабовласництво увiйшли в наше життя зі «скреготом відкриття залізної завіси» і легким вітерцем всесвітньої глобалізації. Але глобалізація — не причина виникнення торгівлі людьми, а лише тло для цього транснаціонального злочинного явища. Що стосується справжніх причин, то думки експертів не збiгаються — кожен дослідник виділяє свою теорію повернення світу до рабовласництва. «Як першопричину для України я б назвав безробіття в сукупності з недоступністю легального працевлаштування за кордоном», — розповідає координатор проекту Міжнародної організації праці із питань запобігання торгівлі жінками Гліб Ясницький. Тобто найпоширеніший процес потрапляння українців «у рабство» має такий вигляд. Безробітний хоче стати трудовим мігрантом. Але цієї можливості немає — країна, до якої він хоче поїхати, не видає йому трудову візу. Тому не залишається нічого іншого як вирушати за кордон за туристичною візою, а то й зовсім без неї. Звичайно, допомагає в цьому певна фірма. Вона обіцяє високооплачувану роботу, бере на себе всі витрати із «доставки»... Борг за авіаквиток мігрант зобов’язується виплатити зі своєї зарплати, таким чином втягуючись у боргову кабалу. Після прибуття на місце призначення посередник забирає паспорт, який «раб» більше не побачить. Спектр робіт, які його примусять виконувати, дуже широкий, але, безсумнівно, умови їх виконання будуть саме «рабськими».
Кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри права та криміналістики Національного університету внутрішніх справ Андрій Орлеан дотримується думки, що фоновими є і безробіття, і неузгодженість міграційних потоків... «Якщо говорити про причини істинні, то це — деформована психологія тих людей, які здійснюють цей злочин. Їх погано вчили в школі, до них погано ставилися батьки, вони виховані на культі матеріального — хочуть отримати все і без особливих зусиль. Решта — лише умови, необхідні для здійснення злочину, його каталізатори». Андрій Михайлович розповідає, що багато «работорговців» раніше шахраювали в інших сферах, поки глобалізація та нерівномірність економічного розвитку у світі не прочинили перед ними двері в цей прибутковий, майже як торгівля зброєю та наркотиками, бізнес.
Ще одна причина торгівлі людьми — помісь людської дурості й авантюризму. Як стверджують експерти, більшість дівчат чудово обізнані, що їм доведеться займатись проституцією, — майбутні роботодавці говорять їм про це одразу. Просто умови роботи виявляються значно гірші за обіцяні. Важко зрозуміти жінок, які свято вірять у те, що за оголошенням «Робота в Німеччині, танцівниці, офіціантки, оплата до 100 0 у.о. на місяць, проживання безкоштовне» можна знайти роботу офіціантки або танцівниці. «Це авантюризм і віра у дива, — зазначає Андрій Орлеан, — адже нас виховували на дивах. Народ хоче, як Іванко-дурник, провалятися на печі до тридцяти років, а потім опинитися в казці. Хоча, звісно, це не лише авантюризм, а й безвихідь».
Найчастіше під «торгівлею людьми» мається на увазі торгівля жінками з метою їхньої сексуальної експлуатації. Те, що насамперед від торгівлі людьми страждає саме слабка стать, відзначала у своїй доповіді уповноважений ВР із прав людини Ніна Карпачова. Ті самі тенденції виділили в нещодавно оприлюдненій доповіді США, присвяченій проблемам работоргівлі у світі: 80% «об’єктів торгівлі людьми», які перевозять через український кордон, — дівчата і жінки. Утім, є ще один важливий нюанс: 50% «рабів» — діти.
Проблему торгівлі дітьми порушують значно рідше за проблему торгівлі жінками. Можливо тому, що тема ця дуже жахлива. Поширена мета вивозу дітей за кордон — незаконне усиновлення. «Нація вимирає і паралельно торгує дітьми. Вчені підрахували, щоб збільшити кількість населення до 2050 року, кожна жінка в дітородному віці повинна народити п’ятьох дітей. Водночас, будучи на порозі такої демографічної кризи, ми дозволяємо продавати наших дітей», — розповідає директор Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого Валентина Стрелько.
Українські малюки справді користуються великою популярністю на Заході. Але усиновити нашу дитину внаслідок певних законодавчих складнощів іноземцю дуже непросто. Як розповідає Андрій Орлеан, у зв’язку з цим народилася отака махінація: дітям у наших дитячих будинках роблять фіктивні довідки про те, що вони важко хворі, наприклад, на рак або церебральний параліч. Це істотно «полегшує» процедуру усиновлення дитини іноземцем.
Загалом, боротьба має бути досить значна. Нам пропонують виховати нове гідне покоління, улагодити ситуацію з безробіттям міжнародними договорами. Стосовно трудової міграції, як розповідає Гліб Ясницький, Україні надзвичайно складно досягати таких домовленостей. Один із прикладів — договір із Португалією, який давно ратифікувала Україна, але все ніяк не ратифікує Португалія. Не так давно нашій країні відмовила у трудовому договорі Греція: «Жителям країн призначення здається, що мігранти відбирають у них роботу. Але насправді місцеві на таку роботу просто б не пішли», — каже Г. Ясницький. «Немісцеві» — працювати згодні...
