Виступ газети "Известия", на який відгукнувся "День" у номері за 27 серпня, виявився частиною широкої антиукраїнської кампанії в засобах масової інформації. "Сахарок для зампреда может дорого обойтись для России", "Сладкий шантаж продолжается", "Вряд ли станет слаще сахар в России", "На просторах СНГ закипают сахарные войны" - ці та інші заголовки, від яких крижаніє кров російського діабетика, конкретно й гостро спрямовані на зрив домовленостей, що намітилися в цукровому питанні.
Читачі вже знають, що Росія, порушуючи двосторонній договір про режим вільної торгівлі, ввела 25% мито на український цукор. Цим Росія намагається захистити свого виробника. Проте такий самий намір не чужий також інтересам України. Однак поки що наш уряд не вживає дій у відповідь, що означало б перехід до великомасштабної торговельної війни. У Києві, за словами начальника Управління двосторонніх зв'язків із Російською Федерацією МЗЕЗторгу(??) України Олександра Самодурова, сьогодні готуються і найближчим часом буде надіслано до Москви пропозиції щодо розв'язання колізії, що виникла. Україна має намір взяти зобов'язання щодо добровільного обмеження та контролю за експортом цукру до Росії. Передбачається, що в межах квоти в 1 млн. тонн мито не стягуватиметься. За все, що перевершить встановлений обсяг (сюди ввійде цукор, виготовлений з кубинського тростини), доведеться платити.
Як зазначив О. Самодуров, неофіційний зондаж показав, що у відповідних відомствах Росії ці пропозиції зустрінуть позитивно.
Про це ж свідчить реакція голови Ради Міністрів РФ Віктора Черномирдіна, який, наперекір газетному галасу, по діловому сприйняв викладення російсько-українських цукрових колізій Геннадієм Удовенком.
Хто ж намагається вистрілити цукровою торпедою по співпраці двох слов'янських країн? О. Самодуров вважає, що замовлення в пресу надійшло від російських цукрозаводчиків.
Перший заступник міністра зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі Віктор Гладуш дивиться далі. На його думку, надзвичайно ємний російський цукровий ринок - це ласий шматок для провідних європейських виробників солодкої продукції, чиї потужності сьогодні завантажені через перевиробництво ледве на 60%. Витіснивши Україну, західні цукровиробники, які мають собівартість десь $300 за тонну, легко розправляться і з російською цукровою промисловістю, де цей показник мало не вдвічі вищий.
То ж обом конфліктуючим сторонам треба більше думати про зниження собівартості своєї продукції і саме таким чином захищати свій ринок і своїх виробників. Дешевий цукор, мов звичайна вода, прорветься через будь-які бар'єри.
