Завтра закінчується 136-й сезон у Національній опері України. Про підсумки та плани — наша розмова з генеральним директором театру Петром ЧУПРИНОЮ.
— На ваш погляд, якими виставами цей сезон увійде в театральну історію?
— Цього року в нашій афіші з’явився балет «Раймонда» Глазунова. Цією виставою ми завершували календарний рік. Постановку здійснив Віктор Яременко, присвятивши її відомому українському балетмейстеру Анатолію Шекері, у якого вчився та чию справу продовжує на посаді художнього керівника балету Опери. А театральний сезон закінчуємо прем’єрою опери «Джоконда» Понкієллі. Завдяки допомозі Італійського культурного центру нам вдалося поставити цю масштабну виставу. Режисером опери став Маріо Корраді. «Джоконда» — вже друга спільна робота нашого колективу й італійського постановника (минулого року його опера «Турандот» отримала приз «Київської пекторалі» за найкращу музичну виставу).
У нашому репертуарі з’явився балет, що представляє хореографію Сержа Лифаря. До 100-річного ювілею видатного танцівника та балетмейстера перенесли на київську сцену легендарну лифарівську «Сюїту в білому». Цей балет нам допомогли поставити екс-прем’єри Гранд-Опера Крістіан Влассі і Жильбер Майєр. Визначною подією стало відновлення опери «Катерина Ізмайлова» («Леді Макбет Мценського повіту») Шостаковича. Я перерахував лише кілька робіт, але й за ними можна уявити, наскільки наполеглива та складна робота велася всім колективом театру.
Жодна з назв, які стоять в афіші, не потрапляє туди випадково. Лише високохудожні твори мають право бути поставленими. На таких операх і балетах перевіряється творчий рівень колективу. Ми бережно ставимося до своєї спадщини.
Так, балети «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Попелюшка», «Жізель», «Сельфіда», «Спартак», «Ромео і Джульєтта» давно стали візитками нашого колективу. У списку популярних у глядачів постановок є й наші національні вистави — «Лісова пісня», «Лілея», «Тарас Бульба», «Наталка-Полтавка», «Запорожець за Дунаєм».
Мене радує, що нові вистави зацікавили не лише українську публіку, а й зарубіжних глядачів. Уперше за всю історію київської опери ми отримали запрошення провести турне Японією. Зокрема, іноземних імпресаріо зацікавили опери «Аїда» і «Турандот». До речі, «Турандот» і «Бориса Годунова» хочуть почути і в Іспанії. На прем’єрі «Джоконди» зробили аудіозапис. У грудні її має намір транслювати Єврорадіо.
Закриємо сезон гала-концертом, у якому прозвучать арії й ансамблі з опер і фрагменти з балетів найпопулярніших вистав, українські пісні.
— Під завісу сезону ви зробили подарунок для публіки: в театрі з’явилося електронне табло (всі опери виконують мовою оригіналу. — Т. П. ). Вам довелося купувати «електронного перекладача» за кордоном чи це витвір рук українських майстрів?
— Багато років нам бракувало синхронного перекладу. Адже в нас навіть найвідоміші опери в деталях маловідомі слухачам. Ми уважно вивчили досвід зарубіжних колег, перш ніж ухвалити рішення: який із «перекладачів» краще підійде для нашого театру. Іноземна техніка дуже дорога. Ми звернулися до українських підприємств. Табло виготовили в Києві завдяки спонсорській допомозі фірми «Славутич». Уперше ми випробували електронний перекладач 18 червня на прем’єрі «Джоконди». Я впевнений, що без суфлера цю оперу публіка сприймала б складно. Тим більше, що твір Понкієллі у нас фактично невідомий. Вісімдесят років тому «Джоконду» ставили на київській сцені. Про ту постановку жодних архівних документів не збереглося. Нам довелося робити абсолютно нову, оригінальну версію.
Наступного сезону ми поступово весь свій оперний репертуар показуватимемо, використовуючи титри.
— Петре Яковичу, багато ваших солістів працюють за контрактом за кордоном. Чи існує домовленість із такими прем’єрами, як Кочерга, Лук’янець, Кузьменко, Гришко, Сарафанов й іншими артистами, щоб вони частіше виступали на київській сцені?
— Наших артистів, які нині багато виступають за кордоном, я розподіляю на три хвилі. До першої належать: Анатолій Кочерга, Вікторія Лук’янець, Володимир Кузьменко, які справді нечасті гості в Києві. Ці співаки виїхали давно. У їхній пам’яті залишилися неприємні організаційні моменти тих давніх часів. Тоді в нас не дуже охоче відпускали артистів працювати за межі країни. Вони довго пристосовувалися за кордоном. У них контракти розписані на роки і їм важко вибрати «віконце». Хоча, наприклад, минулого року Кузьменко співав Калафа в «Турандот» і Германа в «Піковій дамі», артист має бажання виступати в Києві. Адміністрації театру часом дорікають, що ми рідко запрошуємо наших екс-колег, але я вважаю, що творчий контакт можливий за бажання двох сторін. Ми раді бачити Лук’янець і Кочергу вдома та чекаємо їх. До другої хвилі артистів я б зарахував Валентина Пивоварова, Ольгу Микитенко, Тараса Штонду. Вони намагаються суміщати роботу за кордоном і в Україні. Ми підписали зі співаками договори про їхню участь у виставах і в наших гастролях. Третя хвиля — молоді артисти. Вони виросли на наших очах. Знають про зміни в театрі й цінують ту можливість професійного зростання, яку ми їм надаємо. У нас вони можуть розширювати свій репертуар, репетирувати з концертмейстером, залучатися до різних постановок. У нас сьогодні склався міцний професійний колектив. Театру під силу найрізноманітніші та найскладніші постановки, якими не зможуть похвалитися навіть Метрополітен-опера чи Ла Скала.
— Ваш колектив робить відпускну паузу, а коли двері опери розчиняться наступного сезону та яких найближчих прем’єр чекати публіці?
— 12 вересня ми розпочнемо свій 137-й сезон. Традиційно покажемо «Тараса Бульбу» Лисенка. У жовтні оновимо оперу Чайковського «Мазепа». У нас буде дещо змінене лібрето. Ми не ставимо на меті показувати всі політичні колізії. Нам цікавий Мазепа як особистість, патріот України, людина драматичної та трагічної долі. Оперу поставить Дмитро Гнатюк. У листопаді підготуємо оновленого «Лускунчика», над яким працює хореограф Віктор Литвинов. Ескізи робить художник Марія Левитська. Наступного сезону будуть й інші цікаві прем’єри, але про це ми поговоримо з вами вже наступного сезону.
