Перестала через банальну причину — відсутність фінансування. Лікарі, юристи і судові психологи вимушені сьогодні шукати роботу. Попри те, що практично щогодини тут продовжують телефонувати ті, хто прохає захисту. Експертна комісія була своєрідним третейським суддею у ситуаціях порушення громадянських прав із «застосуванням» психіатричних діагнозів. Як розповідають співробітники Асоціації психіатрів, одинадцятирічний досвід роботи цілком несподівано показав, що використання психіатрії як «покарання» або методу «конкуренції» не зникло разом із СРСР, а як і раніше існує — тільки в ринкових умовах. Проте сьогодні наданий свого часу державою урок використовують на локальному рівні. За даними Української Асоціації психіатрів, у 2001 році вимагати справедливості сюди пришли 1402 чоловiк (для порівняння, до 1995 року статистика фіксувала в середньому 300—400 звертань на рік, а в 1997—1999 — 700). І якщо тоді переважно просили уточнити або зняти психіатричний діагноз, то нині — допомогти вберегтися від «метких» родичів і зберегти своє майно. З цими питаннями пов’язані майже три чверті прохань. І якщо в 1990-х роках у подібних випадках кривдниками виступали переважно особи сторонні — угруповання, які ставили собі на меті квартиру інваліда, то нині вже родичі — дочки, брати і внуки. Діють вони аж ніяк не за оригінальним сценарієм: сприяють визнанню недієздатності, кладуть до психіатричної лікарні, а потім оформляють документи на квартиру. Так, наприклад, сталося з мешканкою Харкова, історія якої прозвучала навіть у зарубіжних ЗМІ. На три роки з діагнозом шизофренія її помістили до психіатричної лікарні в селищі Стрілече. А потрапила вона туди з ініціативи законного чоловіка, який повідомив дітям, що їхня мама трагічно загинула. Тоді як дружина знаходилася на «лікуванні», він одружився вдруге, продав будинок і поїхав за кордон. Втікши з лікарні, пацієнтка звернулася відразу до двох психіатричних експертиз — у Харкові та Києві, де підтвердили, що симптомів шизофренії у неї ніколи не було.
Стикалися в Асоціації психіатрів і з діагностуванням офіцерів. Впродовж останнього часу зафіксовано вже чотири випадки того, як у силових відомствах місцеві психіатри ставили діагноз, що не відповідав дійсності. Не кажучи вже про популярні звертання до Експертної комісії, що стосуються протиріч судових експертиз. Ось, скажімо, в 1998 році сюди звернулася мешканка Вінниці з проханням «захистити від психіатрії і зняти недієздатність». Притому, що симптомів психіатричних захворювань у неї ніколи не було, за клопотанням сина, який щойно прописався у квартиру, три психіатри визнали шизофренію. На підставі чого суд і надав висновок про недієздатність; щоправда, пізніше у Києві Експертна комісія психіатрів зробила висновок, що симптоматики у неї не було. Що означає: в опіці, якої вимагав її син, вона не має потреби.
Тепер, схоже, в Україні з подібними проблемами прийти буде нікуди. На Заході за істотно менших показників зловживання психіатрією такі справи вирішують прямо через суд. А в пострадянських країнах заплутані вузли розв’язують громадські організації. Зі слів виконавчого секретаря Асоціації психіатрів України Семена Глузмана, весь цей час «прикладною психіатрією» у нас опікувалися голландські меценати і Європейський Союз — мінімальні кошти, які потрібні для виживання комісії (це близько 1000 доларів щомісяця на зарплату співробітникам), українські меценати і чиновники знайти не змогли. Хоч і створено комісію з ініціативи держструктур. На початку 1990-х міністр охорони здоров’я Юрій Спіженко зіткнувся з хвилею звертань потерпілих громадян, які телефонували, писали і приходили з проханням зняти або переглянути поставлений їм за радянських часів діагноз.
Як реагує на цю ситуацію офіційна медицина? Начальник відділу охорони психічного здоров’я столичного управління охорони здоров’я Юрій Юдін сказав «Дню», що держава якраз зацікавлена у тому, щоб подібні незалежні експертизи існували. Адже очевидно, що за наявності того чи іншого психічного розладу людину не позбавляють громадянських прав. І в цьому випадку, чим більший вибір, тим краща захищеність. Проблема, на думку Ю. Юдіна, полягає у тому, що досі психіатрів вважають такими собі поліфункціоналами. І що ця спеціальність передбачає обізнаність у юридичних тонкощах справ, пов’язаних із психіатрією. У принципі, говорить начальник управління психічного здоров’я, і ми можемо створювати комісії та давати ті чи інші рекомендації. Але виконувати реабілітаційну функцію, захищати інтереси хворих у суді та розбиратися в їхніх конфліктах із близькими справді буде нікому.
