Секретар Ради національної безпеки й оборони Євген Марчук вважає, що Україні відведено для прийняття остаточних рішень щодо Євроатлантичної інтеграції цей рік. Адже саме перед Празьким самітом НАТО в листопаді, де ухвалюватиметься рішення щодо нових членів і щодо трансформації Альянсу, Україна має визначитися: як Київ і Брюссель співпрацюватимуть далі. «Інакше ми залишаємось осторонь значних євростратегічних процесів і потім будемо шукати, хто чого не встиг. Але це вже нікого не буде цікавити — караван пішов», — зауважив Євген Марчук, який протягом двох днів перебував у Брюсселі на чолі делегації українських національних координаторів по співпраці з НАТО. Про відносини Україна—НАТО сьогодні і завтра — в інтерв’ю з секретарем РНБОУ Євгеном Марчуком.
— Останнім часом відносини України з НАТО було дещо затьмарено тим, що Київ постачав зброю до Македонії. Потім у західних і українських мас-медіа з’явилися повідомлення про нібито причетність українського керівництва до продажу зброї в Ірак. Як би ви це прокоментували?
— Це зовсім різні історії. Питання про постачання зброї до Іраку я поки що не коментував би. Немає офіційного підтвердження цієї інформації від США. В цiлому усе це виглядає як кампанія проти України: було декілька повідомлень — про постачання зброї талібам, до Хорватії, тепер Ірак. Жодне з цих повідомлень не має офіційних підтверджень. Македонська проблема — це інша справа. Ми уклали контракти з легітимним урядом і президентом ще до македонської кризи. Потім в НАТО було ухвалено рішення про припинення поставок зброї до Македонії. Так, з боку України була деяка затримка з прийняттям рішення, це дійсно викликало в НАТО негативну реакцію. Але в нас був контракт, за який було заплачено гроші, і ми домовилися із Скоп’є і Брюсселем, що коли до Македонії надійде зброя, вона буде під наглядом НАТО. Втім, ця справа дійсно внесла непорозуміння між Україною й НАТО. Я думаю, що з цієї історії зроблені висновки.
— Україна вже заявила про те, що збирається до 2004 року отримати асоційоване, а згодом і повноправне членство в Європейському Союзі. Чи замислюється українське керівництво про вступ до НАТО?
— У реальній прагматичній площині це питання не ставиться. Для цього потрібен цілий ряд передумов. По-перше, це консенсус щодо НАТО всередині країни. По-друге, у нас дуже складний процес прийняття такого рішення — мова йде про співпадіння поглядів президентської й парламентської вертикалі. Але водночас із зовнішньополітичної доктрини вже вилучено фразу, в якій говориться, що Україна в найближчому майбутньому не буде ставити питання про вступ до НАТО. Нині в українському суспільстві і в парламенті склалася ситуація, яка забезпечує більшу підтримку Євроатлантичної інтеграції. Адже у Верховній Раді зменшився вплив комуністів. З іншого боку, кожен рік у суспільстві щороку стають дорослими 700—800 тисяч молодих людей — порахуйте скільки це за 10 років. Тобто відбувається оновлення полiтичних настроїв в суспільствi, збільшується кількість прихильників Євроатлантичної чи європейської інтеграції.
— Як події 11 вересня змінили пріоритети у відносинах Україна — НАТО?
— Російською це називається «Нет худа без добра». Пiсля 11 вересня світ по-іншому оцінює загрози, проблеми безпеки, які змусили держави, в тому числі і Україну, досить серйозно подумати про зміну акцентів у зовнішньополітичній діяльності. Саме тому знову з’явилася формула «євроатлантична інтеграція» — цей термін в Україні існував давно, але потім Київ від нього відійшов, а зараз знову повернувся. Таким чином, Україні довелося динамізувати співпрацю з НАТО. І є результати. Нещодавно в Берліні відбулася конференція за участю вищого керівництва НАТО й високої представницької делегації України. Наші колеги з Альянсу говорять, що це була, мабуть, одна з найкращих конференцій між Україною й НАТО — з точки зору просування нашої співпраці й розуміння одне одного.
У штаб-квартирі НАТО з розумінням сприймають наші питання. Нас цікавить, приміром, еволюція самого блоку. Тому що гіпотетичне приєднання до НАТО значною мірою пов’язане з тим, якою буде трансформація Альянсу. Якщо він стане загальноєвропейською системою безпеки, із зменшенням військової складової, із зміцненням політичної — це одна ситуація. Тоді це питання вирішуватиметься простіше, тим більше, коли активно співпрацюватиме з НАТО й Росія. Тобто, коли буде прийнято нових членів, буде досить гнучкий механізм щодо статусу й членства, тоді в громадській думці зникне алергія на НАТО. Нині ми маємо говорити відкрито: поки що в Україні немає переважаючої суспільної консолідації щодо співпраці з НАТО.
— Ви згадали співпрацю Москви й Брюсселя. Як на вашу думку, якщо Росія вступить до НАТО, тоді Україна теж зробить це якнайшвидше?
— Я так би не ставив це питання. Ми тоді заганяємо себе в якусь залежність від Росії, з якою в нас досить різні — на концептуальному рівні — завдання. Росія — євроазійська держава, в неї дуже багато проблем щодо повного вступу до НАТО. Але ми бачимо, що Росія й керівництво Альянсу досить плідно шукають нові і динамічні механізми співпраці.
У нас ситуація інша. З одного боку, ми не можемо не враховувати реакцію значної частини населення, особливо на Сході України, яка тією чи іншою мірою поки що орієнтується на деякі політичні пристрасті в Росії. З другого боку, цей чинник ми можемо тільки враховувати, але він не може бути основою для прийняття рішень. Щодо співпраці Москви й Брюсселя, я б сказав так: нам треба «боятися», щоб Росія раніше нас не стала де-факто (можливо, не де-юре) членом НАТО. До речі, я це говорив ще на початку вересня минулого року в одному з інтерв’ю. Дехто думав, що я жартую, а вийшло, що це не жарт. Ми не повинні запізнитися, дочекавшись того, що Росія інтегрується в європейські структури раніше нас. А така небезпека, на жаль, є.
— Є реальні підстави для небезпеки?
— Так. Динаміка співпраці Росії з НАТО випереджає українську. Альянс прислухається до пропозицій президента Володимира Путіна, міністра закордонних справ Ігоря Іванова. Перед Прагою має бути саміт Росія — НАТО в Римі. Йде пошук форми співпраці, яка забезпечить Росії практично участь в управлінських функціях НАТО, можливо з деякими обмеженнями. Ми поки що так про себе не можемо сказати.
— Говорячи про гіпотетичний вступ до НАТО, чи має Україна приблизне уявлення, скільки це коштуватиме?
— Цього зараз ніхто не може сказати. Це залежить і від того, яким буде оновлений НАТО. Але ми зараз знаємо, скільки коштує реформа Збройних сил України. І ми будемо витрачати на неї гроші не для того, щоб сподобатися комусь у НАТО, а для того, щоб із часом Збройні сили потребували менше бюджетних коштів, щоб вони були меншими за чисельністю, але динамічнішими, ефективнішими. Візьмiмо миротворчі операції, в яких Україна є однією з найактивніших учасниць. Якщо наш батальйон виконує миротворчу мiсiю разом із натовськими підрозділами, то єдині стандарти забезпечують взаємодію. А коли все розрізнено, — як ми, на жаль, сьогодні маємо, — то це створює дуже багато проблем. Уже зараз видно, що в майбутньому миротворці виконуватимуть не тільки миротворчі функції. Коли хаос війни зруйнував усе, то саме миротворцям треба вміти організовувати людей, коли створюється влада. Саме миротворцям треба організовувати гуманітарні операції — тобто, їм доводиться виконувати нові види діяльності.
Чому говорять про натовські стандарти? Калібри стволів гармат НАТО є хорошими не тому, що їх придумав Альянс. Просто практика показала, що такі калібри є оптимальними. Тож нам не треба придумувати велосипед, який інші давно придумали, і він себе виправдав розмірами колеса й усіх інших деталей.
І якщо ми вийдемо на такі стандарти, то це не значить, що ми підлаштовуємося під стандарти Альянсу, щоб працювати з ним в одному режимі. Ми просто приєднуємось до загальноєвропейських стандартів — а це значно зоптимізує наші структури безпеки й оборони.
