За якусь сотню кілометрів від Хмельницького – периферійна Славута, де сьогодні киплять полум’яні містечкові пристрасті. «За те, щоб повернути на місце пам’ятник вождеві світового пролетаріату Леніну підписалися 6598 громадян 33-тисячного міста. І це ще не кінець. Ініціативна група продовжує збирати підписи», – заявив для «Дня» 18 червня секретар Славутського міськрайкому КПУ Анатолій Максимчук.
Мовляв, місто не може змиритися з тим, що сталося 3 роки тому. Того похмурого березневого дня виявилося: пам’ятник В.І.Леніну, що досі стояв непорушно у центрі Славути, впав з п’єдесталу і розбився вщент. Небайдужа громадськість і досі вважає, що «хтось зумисне скинув вождя». Офіційна ж версія того, що сталося, – «сам упав, бо не витримав лихої долі».
Обидві версії продовжують побутувати в Славуті. Окремі городяни виступили ініціаторами повернення пам’ятника на його «законне» місце і, образно кажучи, пішли з шапкою від хати до хати, з вулиці на вулицю. «Зібрали майже чотири тисячі гривень на новий монумент», – говорить полковник запасу Анатолій Максимчук. Називає прізвища та імена по-батькові людей, які «зробили свій скромний внесок у справу увічнення пам’яті Володимира Ілліча», їхні «великі заслуги перед Батьківщиною», якої вже давно немає: Герої Радянського Союзу та Соціалістичної праці, депутати Верховної ради СРСР і УРСР, орденоносці, правофлангові соцзмагання...
Коли вже зібрали гроші, почався пошук заповітного пам’ятника. Хто шукає, той, звісно, знаходить. Виявилося, що у сусідньому Ізяславському районі є село Радошівка, де кам’яний гість чомусь не став надихаючим символом до нових звершень. «Лежав долілиць у коморі СТОВ (сільгосптовариства з обмеженою відповідальністю – Ред. ) «Радошівське» і припадав пилюкою. Це товариство стало правонаступником місцевого колгоспу імені Леніна», – розповів начальник Ізяславської районної податкової інспекції Леонід Козак.
Про «Радошівське», як суб’єкт підприємницької діяльності, за словами Леоніда Козака, можна роман написати: «З усіх боків його обсіли, наче мухи, кредитори. Різними судовими рішеннями було «заарештовано» все рухоме й нерухоме майно цього правонаступника. Лише пам’ятник чомусь опинився на «волі». Мабуть, уважалося, що вже нікому він не потрібний. Та факт, що на кожен товар є свій покупець».
Сільський голова Радошівки Василь Степанюк згадує, що цей пам’ятник «було замовлено і виготовлено за всіма канонами за рахунок колгоспу імені Леніна десь у Тернополі». Мовляв, не якась халтура, а витвір мистецтва: «Та, поки виготовляли, змінилися часи і вже стало не до вождя. Хоча представники окремих верств нашого села дорікають засновникам «Радошівського» за те, що збули скульптуру».
В облуправлінні культури заявили, що пам’ятник, куплений славутцями у Радошівці, становить художню цінність і є останнім, 361-м пам’ятником В.І.Леніну. А перший, згадали, було встановлено 7 листопада 1924 року у селі Велика Левада Городецького району: «Після війни цей, перший, було демонтовано і відправлено до музею у Кам’янець-Подільський, натомість встановлено новий». Продовжили: «329 із 361 пам’ятника ближчим часом будуть зняті з обліку у зв’язку з тим, що не становлять художню цінність... П’ять пам’ятників Леніну знищено самочинно...».
Однак повернiмося до Радошівки. Сюди прибули покупці зi Славути якраз того дня, коли тут перебували виконавці держслужби райвідділу юстиції. «Вилитий з бетону і оббитий міддю Ілліч славутцям сподобався. Ще більше зраділи, коли почули про балансову вартість цього майна – 3894 гривні. Розрахувалися і завантажили автокраном до кузова машини», – згадує про цей епізод сільський голова. Бідкається, що засновники «Радошівського» навіть не змогли надивитися на ті гроші: «Виконавці держслужби тут- таки вилучили з каси всі 3894 гривні. Бо виконували судове рішення, ухвалене за позовом одного з кредиторів».
«Місцеперебування» пам’ятника у Славуті не розголошується, щоб «не сталось якоїсь чергової провокації». Ініціатори вступили у переговори з міською владою. У перших рядках свого листа до міського голови Василя Жука вони заявляють, що «відновлення пам’ятника В.І.Леніну на попередньому місці зніме напругу, викликану актом вандалізму... і сприятиме недопущенню нових актів вандалізму». Василь Жук повідомив для «Дня»: «Я ж їм відповів у письмовій формі, що, відповідно до законодавства у сфері містобудування, пам’ятник підпадає під поняття «об’єкт містобудування». Тому питання встановлення пам’ятника необхідно винести на розгляд і затвердження міської ради».
Однак секретар міськрайкому КПУ Анатолій Максимчук, як і його соратники, вважає: «Мова ж не про встановлення, а про повернення пам’ятника на його «законне» місце. Ніхто не ухвалював рішення про демонтаж...». Анатолія Максимчука образа бере: «На виборах міського голови я був у Жука довіреною особою. На період виконання обов’язків міського голови Жук узяв і призупинив своє членство у Компартії України. Та в нашому статуті такого поняття, як призупинення, немає». Він певний, що після виборів, коли проголосували за комуніста, політична ситуація в місті не змінилася – місто було і залишилося «червоним». «Хто ж тут постійно живе? Пенсіонери. А ті, хто молодший, виїжджають за кордон на заробітки», – говорить про гостроту поточного моменту Анатолій Максимчук. Чи зміниться «місцеперебування» купленого за 3894 гривні пам’ятника на час масового повернення славутців із заробітків?..
