У співтоваристві експертів-економістів з’явився цікавий термін — нова хвиля приватизації. Йдеться про те, що в Україні настав час продавати стратегічно важливі, системоутворюючі державні підприємства. З цим згодні майже всі. Але є гострий конфлікт щодо цілей приватизації. Чи можна підпорядковувати її поточним фіскальним потребам, а тим більше — вузьким лобістським інтересам окремих впливових груп? І ще гостріше питання: чи не призведуть спори навколо Фонду держмайна та приватизації окремих мільярдних об’єктів до встановлення в країні двовладдя і повного беззаконного хаосу? Два ФДМУ в країні вже є. Що далі? Дві прокуратури? Два МВС? А скільки може утворитися урядів? Моторошно стає... І тут не до розмов про втрату інвестиційного іміджу країни, хоч про такі тенденції і зараз вже можна знайти повідомлення в інформаційному полі.
Саме час одуматися і спокійно проаналізувати: що ж сталося і де ми зараз знаходимося?
«Давайте не будемо жартувати з колосальними національними активами, які через нелегітимний ФДМ хтось ставить за мету просто демпингувати та роздаровувати. Цього просто не буде», — попереджає Президент України Віктор Ющенко. Чи вистачить у нього політичної волі, щоб повернути країну до роботи за правилами, від яких вона, на жаль, не без його участі відмовилася?
У четвер у Національному інституті стратегічних досліджень пройшла серйозна дискусія, в ході якої всі експерти погодилися з тим, що приватизаційні проблеми в Україні зумовлені, насамперед, неефективною державною політикою, яка не базується на стратегічних підходах і документах. Крім того, чи можлива взагалі «правильна» приватизація в умовах, коли країна живе, як сказав директор НДІ Юрій Рубан, у ситуації парадоксів (блокування парламенту правлячою партією, чвари навколо ФДМУ і таке інше.)? Тим часом, як нагадав заступник Рубана Валерій Воротін, вже рік минув після того, як парламент ухвалив у першому читанні закон про акціонерні товариства. Країна чекає цивілізованих правил, але не може вибратися з політичних колотнеч...
Вже чотири роки, як стверджує директор Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер, в Україні «немає ані формальних, ані неформальних правил». За його словами, всі можновладці постійно порушують закони. І при цьому у влади, як вважає один із провідних у країні фахівців із питань приватизації, відсутня здібність до стратегічних компромісів, що, схоже, і визначає сьогоднішню політичну ситуацію.
Пасхавер зазначає, що в Україні дуже могутньо виявляється прагнення взагалі не приватизувати державну власність. Це пояснюється й ідейними (лівими) підходами, й корупційними, і безкомпромісною боротьбою, що веде до тупика, і просто бездіяльністю (її механізм розкрив директор Міжнародного інституту приватизації Олександр Рябченко, охарактеризувавши як найкращий вибір для чиновника, аби не відповідати за рішення, які приймаються). Альтернатива гальмуванню, наголошує Пасхавер, — приватизація виключно «ласих шматочків для виконання через бюджет політичних обіцянок соціального характеру». Але країні вже набридло вибирати з двох лих, а також слухати вчені спори щодо методології приватизації. Це, на думку експерта, «свідчить про дуже загрозливе положення в сфері приватизації». А зумовив це, зауважує Пасхавер, «безпрецедентний публічний конфлікт усередині виконавчої влади», що призводить не лише до гальмування, але й практично до зупинення приватизації.
«Як може існувати держава, де не існує правил? — запитує вчений і пояснює, — за цих умов порушувати закон — це єдина можливість щось робити. Якщо немає правил, то ви реалізовуєте свою владу через конфлікти». При цьому владними структурами реалізовується лише здібність до перемир’я, як тимчасового відступу для більш сильного нападу. А правила поведінки влади та її взаємовідносини із суспільством, упевнений Пасхавер, тільки й можуть бути вироблені через здібність до компромісів. При цьому він зазначає, що вся адміністративна машина в країні наскрізь політизована, чим знищується бюрократичний професіоналізм. Адже приватизація, на думку Пасхавера, це досить складна бюрократична робота... А ще вона слугує дзеркалом ситуації в країні, що живе без правил, де дискусії про методології приватизації «слугують політичною палицею, за допомогою якої реалізовуються ті чи інші політичні цілі».
Пасхавер нагадує про тактичне завдання нинішнього етапу приватизації, яке полягає в тому, щоб перешкодити деградації фондомістких галузей економіки, які все ще знаходяться в управлінні державою, в якої немає достатніх капіталів, щоб відтворювати індустріальні потужності, які дісталися Україні від Радянського Союзу. Процес деградації в корупційній державі, на думку експерта, йде шляхом приватизації прибутку й у зв’язку з цим веде до морального та фізичного виснаження активів. «Ці галузі стають абсолютно неробочими», — стверджує Пасхавер і закликає вирішувати цю проблему за допомогою приватизації, але при цьому засуджує формулу, в якій головне продавати прозоро, отримуючи максимальний прибуток, але без особливих умов. «Це — абсолютно неадекватна методологія, — переконує вчений. — При цьому не враховуються ні ризики монополізації, ні питання безпеки, ні характеристики покупців, ні необхідність регулювати, виходячи з інтересів держави, приватизовані об’єкти». Пасхаверу абсолютно зрозуміло і те, що не можна направляти гроші, отримані від продажу державних об’єктів, на зростання прибутків населення, «тому що таким чином ми сприяємо інфляції». Популістська методологія приватизації не працює, коли йдеться про інфраструктурні галузі, що забезпечують безпеку країни. Але і розмови про те, що труднощі в ході приватизації можуть служити підставою для того, щоб нею зовсім не займатися, на думку експерта, — це використання методології в політичних цілях. «Що ж робити експерту, який пропонує ті або інші моделі приватизації? — запитує Пасхавер і відповідає: — Якщо ви не знаєте як чинити, керуйтеся принципами та враховуйте всі ризики. Зокрема, і такий: інші держави можуть бути зацікавлені не лише в комерційному використанні нашої власності».
