Проте В.Ющенко в найкращих традиціях радянського керівництва оптимістично визначив нинішній етап розвитку України як «фазу економічного зростання, фазу накопичення ресурсу». За його словами, Пенсійний фонд завершить рік із профіцитом 300 млн. грн., що дозволить не тільки не припускатися нової заборгованості перед пенсіонерами, але й забезпечити підвищення розмірів пенсій та проведення «ефективної пенсійної реформи». Бюджетній сфері обіцяно підвищення заробітної плати. Признатися, від цих слів знайомо повіяло запахом популізму, що наскучив у колишні роки і що, як правило, обертався черговим витком інфляції.
Однак подальший хід зустрічі із прем’єром засвідчив, що його спогади про майбутнє викликані не стільки наступальною, скільки оборонною диспозицією. Він, як і раніше, наполягав на тому, що Україна цього року буде із хлібом (за даними іноземних інформаційних агентств, цього року зібрано найнижчий за всі післявоєнні роки урожай зернових) і твердив, що запаси палива до опалювального сезону, що наближається, «залишили позаду рубежі попередніх років» (хоч тут-таки сам себе спростував, заявивши, що Україна з вугілля виходить на 3,2 млн. тонн, тоді як «у найкращі наші роки» запасалося 4 млн. тонн). При цьому прем’єр нібито забув про суцільні українські нулі в підземних сховищах газу, про відсутність запасів мазуту і довго говорив про свою вдячність учасникам поки що безрезультатних українсько-російських газових раундів, де, за його словами, немає «ні старших, ні менших у цій дискусії».
Хоч би як там було, але спрямований на журналістську братію потік суцільного позитива та неодноразові «поради» не вносити в питання «песимістичної тональності» викликали цілком адекватну реакцію. Спочатку у В.Ющенка спитали, чи є достатнім запас міцності уряду, щоб витримати шквал критики, який обрушився на нього. Прем’єр висловився однозначно ствердно. А от відповідаючи на запитання, чому голова Фонду держмайна Олександр Бондар не підтверджує закладену в бюджет-2001 суму прибутків вiд приватизації (9 млрд. грн.), Віктор Андрійович не знайшов нічого кращого, як заявити про те, що «він (О.Бондар — Авт. ) її вже не підтверджує декілька років», чим засвідчив наявність досить серйозних розбіжностей усередині уряду.
Запитання «Дня» про те, чи не пояснюється впевненість глави уряду в міцності Кабінету спробами створити в парламенті проурядову більшість у рамках пропрезидентської більшості чи навіть поза нею, прем’єр сприйняв з явним роздратуванням і сказав, що «такі інсинуації можуть вийти або із «Дня», або з інших аналогічних інституцій». В.Ющенко порадив нам «не шукати кота там, куди ви його не пускали» (ось тут він, дійсно, як у воду дивився, оскільки про цю проблему днями міркував сам координатор більшості — народний депутат Олександр Карпов і, виходить, це на його адресу нам треба переадресувати невдоволення прем’єра, який не дуже лояльно сприйняв запитання кореспондента, що намагався усього лише з’ясувати ситуацію). Відігравшись на журналістах i попутно висловивши свою неповагу до інших подібних інституцій, В.Ющенко почав розмірковувати про те, що мати парламентську більшість — це не проблема уряду, що країні потрібна така більшість тільки для підтримки економічної, соціальної та фінансової політики Президента. Однак В.Ющенко тут же піддав критиці політичну більшість парламенту, заявивши: «Пiднiмемося на ноги в тій більшості, яка так складно утворюється сьогодні». І продовжив: «На горіхи уряд одержує сьогодні більше не від лівих, а від цієї більшості, від окремих двох позицій цієї більшості». «Ми не ідеалізуємо сьогоднішню політичну більшість, але без неї немає майбутнього в будь- якого процесу, також і в того, на якому члени цієї більшості будують плани свого благополуччя...» Словом, прем’єр продемонстрував своє глибоке розуміння ролі парламентської більшості, але при цьому аж ніяк не довів відсутності планів дещо її підреставрувати, щоб посилити підтримку окремим членам Кабінету і захистити уряд від «шквалу критики» з тим, щоб створити нарешті в країні «консолідовану націю». Що стосується преси, то він тут-таки спробував завірити її у своїй прихильності щодо її свободи. Щоправда, повірити в це змогли далеко не всі, хто став свідком грубого випаду прем’єра у відповідь на журналістське запитання.
