57-річний інженер Олександр Краснов оббиває пороги Центру
зайнятості Мінського району Києва півтора року. Шукаючи роботу. Роботи
немає... «Я не знаю, навіщо приходжу сюди, оскільки вже навіть не сподіваюся
на те, що зможу знайти роботу. У мене двоє дітей, дружина працює на державному
підприємстві. І вже кілька місяців не отримує зарплати.
Нині моя сім’я харчується тим, що ми заготовили влітку.
Рятує дача. Попереду зима. Завтра мої діти вмиратимуть від голоду, і я
буду не в змозі чимось їм зарадити!»
І вже повертаючись спиною до журналіста, кинув: «Не ятріть
душу. У цій країні простим людям життя немає...».
Тим часом директор Центру зайнятості Мінського району Наталя
Красовська сказала кореспондентові «Дня»: «Сьогодні в нашому центрі стоїть
на обліку понад п’ять тисяч безробітних. Кожен третій із тих, хто до нас
звертався, через якийсь час отримував роботу. Так, згідно зі статданими
на 1 грудня поточного року, ми працевлаштували, із загального числа людей,
що звернулися до нас, 1673 особи. Але в останні кілька місяців працювати
стало набагато важче. Різко скоротилася кількість пропонованих вакансій,
і бажаючим знайти роботу це зробити практично неможливо.
Дуже важко сьогодні працевлаштувати молодих людей, які
нещодавно закінчили школу, і людей, чий вік сягнув сорока років. Як правило,
керівництво підприємств просить нас підібрати їм фахівця з вищою освітою
віком від 25 до 40 років».
Проведений працівниками Центру зайнятості аналіз свідчить,
що є певний пошуковий період тривалістю від семи днів до трьох місяців.
Це той час, протягом якого людина з великою мірою ймовірності може підшукати
собі роботу. Якщо за цей час людина не змогла домогтися бажаного, вона
вже потребує допомоги фахівців.
Закінчення теми на сторінці "Суспільство"
№241 16.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
