11червня
Весілля било через край. Усе невеличке гуцульське село гуляло — веселилось. Молодим щастя і любові бажали, довгих літ життя, діточок і достатку повну хату, миру і Божого благословіння. Батьки і гості раділи: молоді на диво були вродливі, виховані і не по-сучасному сором’язливі. Як не порадіти за таке подружжя. Село і гості аж із Наддніпрянщини, бо молода була з тих країв — одностайно виставили молодим найвищі оцінки.
А на третій день весілля сталася новина: вуйко Василь, що гуляв на весіллі і був рідним дядьком молодому, напідпитку, привселюдно почав наставляти свого сина. До нього «підпряглись» і родичі та особливо мати. Навчали, яку невістку треба брати: і роботящу, і гарну, і «краще, щоб із наших», і таку, щоб старших поважала — шанувала та особливо — щоб не гулящу. Наставляли не випадково: син почав залицятись до дівчини з сусіднього села, а вона не відповідала вимогам батьків і нормам моралі: «гуляща». Та в цьому виховному процесі найбільш вражаючий прийом знайшла нанашка (кума). Вийшовши в коло танцюючих і під акомпанемент троїстих музик раптом благально заспівала: «Не ходи Ромцю до Галі, не ходи ж ніколи, бо до неї ходять хлопці, як діти до школи...» «Не ходи, не ходи, не шукай собі біди!» — підхопили жінки. Виявляється, буває і така народна педагогіка.
