Вперше пан МакКіннон опинився в нашій країні у складі благодійної організації Mission Charity East наприкінці 90-х років. Його запросили в цю поїздку в зв’язку зі смертю дружини, якій він завдячував позбавленням від алкоголізму і одержанням сенсу життя. Алістер зустрічався з безпритульними дітьми на вулицях Києва, відвідував дитячі лікарні, притулки. Зокрема, у свят-вечір перед Різдвом він відвідав благодійну організацію «Отчий дім», влаштував дітям вечірку, на якій чудово виконав роль Санта Клауса, а потім подарував дітям свій костюм. Як сказав кореспондентові «Дня» президент Міжнародної благодійної фундації «Отчий дім» Роман Корнійко, він легко спілкувався з дітьми, викликав довіру та щиру симпатію...
Потім на сторінках газети Sunday Post (Глазго) з’явилася замітка про враження Алістера від відвідування України. Повідомлялося про те, що на вулицях Києва живе близько 40 тисяч безпpитульних дітей, що дітям роблять операції без знеболювання, просто неба, за допомогою примітивного приладдя; що люди, які намагаються допомогти знедоленим дітям (особливо журналісти) безслідно зникають... Зі статті випливало, що в Києві ніхто не опiкується дітьми вулиці, а ось тільки співчутливі й жалісливі жителі Шотландії можуть надати допомогу бідолашним діточкам із далекого зарубіжжя, передавши її за посередництвом фонду МакКіннона Father House of Hope Trust (який, як з’ясувалося згодом, ніде не був зареєстрований і штат якого складався з однієї людини). Далі нaводилися приклади того, хто і скільки пожертвував. Стаття здобула величезний успіх, і кількість благодійників дедалі зростала. До кампанії залучалися не тільки приватні особи, але й цілі організації, причому не тільки Великої Британії, а й зі Сполучених Штатів.
Як повідомили «Дню» в Evening Express, тільки читачі газети Sunday Post орiєнтовно нaдiслали понад 40 тисяч фунтів стерлінгів до неіснуючого фонду МакКіннона. На початку поточного року в цій же газеті знов вийшла публікація про нові відвідини Алістером України, що повинні були зворушити серця читачів жахами про життя дітей у нашій країні і розмірами допомоги, яку пожертвували благодійники. Уже два роки Алістера ніхто не бачив в Україні, а він все продовжує розповідати про свої подорожі в цю країну на сторінках газет, по радіо і телебаченню.
В інтерв’ю Evening Express щодо грошей, які зникли, МакКіннон каже, що не пам’ятає суми пожертвувань і не пам’ятає, куди подiлися тисячі фунтів стерлінгів. Каже, що він не шахрай, а людина, яка щиро бажає допомогти дітям України. Газета пише, що 1991 року він хотів зібрати кошти на будівництво Діснейленду в Чорнобилі, що за виручені гроші від складеної ним пісні він думав купити і передати два мікроавтобуси в Україну (однак немає ані автобусів, ані Діснейленду, а факт збору на Діснейленд він згодом буде спростовувати). Він повідомив у інтерв’ю, що найближчим часом планує приїхати в Україну, щоб відвезти українських єврейських дітей в Ізраїль для навернення їх у християнську віру.
Зараз МакКіннон звинувачує інші фонди в тому, що ті крали ще більше. Зокрема, він назвав проект будівництва дитячої лікарні в селі Осиково Київської області, який оцінюється в 2,5 мільйона фунтів стерлінгів. На будівництво лікарні, а також пересувний госпіталь, у якому мали працювати 50 британських лікарів, збирала гроші мати трьох дітей, така собі пані Грейн Кертіс (фонд «Діти надії»). Газета Sunday Post повідомляла, що український уряд навіть виділив y селі майданчик площиною в 30 акрів... Проте в селі Осиково, як з’ясував кореспондент «Дня», не тільки ніхто не бачив лікарні, але й навіть не чув про такі плани будівництва... МакКіннон також заявив про зникнення грошової допомоги для лікарні в Боярці, що нею, як він стверджує, скористалися шотландські діячі милосердя на гарний відпочинок для себе за рахунок українських дітей.
До речі, про організацію збирання коштів для допомоги лікарні в Боярці (дітям з онкологічними захворюваннями) та придбання автобуса для пересувного госпіталю оголошував у пресі й Алістер МакКіннон. Він повідомляв у статті «Sunday Post» y січні цього року, що на кордоні вже знаходяться шість інкубаційних камер, медикаменти і 3 тисячі фунтів стерлінгів на лікарню в Боярці. Проте цю допомогу ніхто не одержав. Пані Грейн Кертіс у газетній публікації казала, що після Чорнобильської аварії земля в Україні забруднена настільки, що вироблене на ній продавати не можна, що тому на Україні панує така бідність, що немає коштів навіть на засоби знеболювання.
Таким чином, деякі «місіонери» заробляли гроші, створюючи негативний імідж Україні і спекулюючи на співчутті людей, які не мають інформації про життя в нашій державі. Безумовно, не можна стверджувати, що в Україні не існує проблеми дітей вулиці, також не можна стверджувати, що для розв’язання цієї проблеми робиться все можливе. Головний фахівець Служби у справах неповнолітніх Київської міськадміністрації Віра Осадча повідомила кореспондентові «Дня»: «Для вирішення проблем безпритульності і надання допомоги дітям вулиці щомісяця проводяться рейди районними службами у справах неповнолітніх спільно з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, відділами освіти і працівниками жеків. Також вивчаються умови життя неблагополучних сімей і проводиться профілактична робота щодо поліпшення умов життя дітей. У Києві працює міський притулок для неповнолітніх, планується створення притулків і по районах. Допомагають державі у вирішенні проблеми й громадські організації — «Варнава» та «Отчий дім», у яких проводиться копітка робота щодо реабілітації дітей, які постраждали через відсутнiсть турботи близьких». Кореспондент «Дня» особисто відвідувала «Отчий дім» у селі Петровське Київської області (публікація в газеті «День» №241 вiд 29 грудня 2000 р.) і бачила затишні приміщення, зали для гри і занять, медпункт з ізолятором. Вражала незвичайна чистота і тепло персоналу, а також дбайливе ставлення жителів села до скривджених долею дітей. Діти завжди залежать від дорослих, і всі наші злигодні та помилки фатальним чином можуть понівечити дитячі долі. Повернути дитину, що опинилася на вулиці, до нормального життя, — складна річ. У розвинутих країнах педагоги не один рік ламали і ламають над цим голови. Ми вивчаємо зарубіжний досвід, шукаємо свої підходи — створюємо фостерні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, оформляємо опікунство та всиновлення... Нам, безперечно, явно бракує грошей, і ми раді будь-якій допомозі, що йде від чистого серця і одержана з чистих рук. Однак потрібно також пам’ятати про імідж своєї держави, створюючи механізми, які б запобігали можливості шахраям наживатися на співчутті.
