Негоже, звісно, заздрити країнам, які в складних перипетіях сьогодення мають століття міцних державницьких традицій, викшталтовану національну еліту, структуровану економіку та розвинені інституції публічної політики. Навіть там, де з останнім компонентом поки що не дуже склалося, як-от у Китаї, все інше створює необхідний запас міцності для успішного руху крізь кризу і назустріч усе новим і новим глобальним викликам. Заздрити негоже, але мимоволі таки заздриш. Бо ж ситуація України об’єктивно незрівнянно складніша. І справа тут далеко не у допущених останніми урядами помилках.
Якщо коротко, то головні чинники, які визначали буття українського народу в ХХ столітті та набутий ним досвід, звуться колоніалізм, тоталітаризм та геноцид. Усі ці чинники були пов’язані з діяльністю на теренах України державних структур Радянської, а перед тим (у тому, що стосується колоніалізму) — Російської імперії, а також Австро-Угорщини, Польщі, Угорщини та Румунії. До цього слід додати ще й чинник окупації, пов’язаний як з часами Першої та Другої світових воєн, так і польського владарювання на Галичині після збройного загарбання Західно-Української Народної Республіки. Всі ці чинники, накладаючись один на одного і переплітаючись один з одним, мають наслідком строкату й об’єктивно надзвичайно складну для теоретичного осягнення та практичної зміни українську ситуацію. Власне, йдеться про єдину європейську державну націю, що перебуває у такій нестандартній ситуації (щоправда, кримські татари мають усе те ж саме, але вони не є сьогодні державною нацією). Відтак і відповіді на виклики сьогодення Україна змушена давати, виходячи зі свого, на додачу до всього, ще і вельми регіоналізованого — постколоніального, постгеноцидного та посттоталітарного статусу.
А крім стратегічних завдань і викликів, перед Україною сьогодні постають і, так би мовити, тактичні. Вони у своєму роді не менш важливі, бо, не вирішивши їх, уперед, назустріч великим цілям і викликам не підеш. Отож спершу про них, адже без належної відповіді вести мову про здатність України діяти на геополітичному рівні в якості суб’єкта не може бути й мови.
