Напередодні третього Всесвітнього форуму українців, який має пройти в Києві з 18 по 20 серпня, не бракує заяв щодо того, хто і як зможе використати це представницьке зібрання у власних політичних інтересах. Уже зараз йде обговорення того, чи виступлять зарубіжні гості із критикою політики українського керівництва, наскільки ця критика буде гострою і доречною, причому дехто припускає, що сказати те, що вони думають, гостям не дадуть. Ні спростування з боку оргкомітету заходу, ні елементарний здоровий глузд (як сьогодні можна позбавити когось слова?) за агрумент не сприймаються, бо мета полягає не в цьому. А в чому? Для початку не зайве було б розібратися, що насправді стоїть за гучною назвою «Всесвітній форум українців»? Не обізнаний із особливостями політичної термінології громадянин може поставити на перший погляд безглузде, проте цілком резонне запитання — яких саме українців репрезентує зібрання під такою глобальною назвою. Готовий заприсягтися, що 99 відсотків українців і гадки не мають, що їх хтось представляє «всесвітньому конгресові». Це стосується як українців за кордоном, так і власне громадян України. Від нашої держави на пленарних засіданнях, секціях, конференціях і «круглих столах» запланованого форуму будуть активісти патріотичних організацій, політики, соціологи, журналісти та інші компетентні люди. Одна біда — ніхто насправді від імені українців їх на це не уповноважував. Якщо в іноземній державі група свідомих українців об’єдналася і підтримує контакти з батьківщиною — це може бути підставою для їхньої участі у форумі. А у нас? Ні мене особисто, ні кого-небудь із моєї родини, ні моїх друзів та знайомих ніхто не запитував, чи делегуємо ми комусь повноваження на «всесвітній форум». Не слід думати, що автор негативно ставиться до потрібної загалом справи всесвітнього єднання українців. Однак за хорошою ідеєю має бути відповідний механізм її втілення, інакше ідея, мало того, що не спрацює, вона може бути використана спритними людьми з власною, далеко не безкорисливою метою.
Та повернiмося, власне до всесвітнього форуму. Його роль було б важко переоцінити, якби він збирав справді впливових українців із зарубіжних країн, які мали б реальний вплив у своїх державах, і використовували його заради допомоги історичній батьківщині. Схожих прикладів глобального лобізму у світі чимало — від китайського до єврейського. Чи існує лобізм український?
Про заокеанські країни, де діти та онуки українських емігрантів мріяли колись про незалежну державу на землі предків, говорити не будемо. Бо маємо поруч країну із колосальною часткою українців серед власного населення — Росію, із мільйонами українців. Чи існує серед цих мільйонів наших колишніх співвітчизників організоване прагнення допомагати Україні, відстоювати її інтереси в країні нинішнього проживання? Чи оглядається російський уряд, приймаючи рішення щодо України, на «російських» українців?
Безумовно, всерйоз говорити про українське лобі за кордоном поки що не доводиться. Його реально немає не тому, що закордонні українці такі несвідомі, а тому, що сама держава, стратегічні інтереси якої їм належало б підтримувати, поки що лише формується, лише шукає свого місця — навіть не у світі, а на власній території. Навіть найщиріше бажання закордонних українців допомогти, наприклад українським сільгоспвиробникам, не може реалізуватись, бо ми самі ще досі не визначились, кому реально належать наші родючі землі — фермерам-одинакам, новим потужним власникам, чи перелицьованим колгоспам? І так в усьому.
І поки ми самі не визначимось із стратегією розвитку власної держави, будь-яка активність наших закордонних співвітчизників буде приречена залишатись декоративною і втілюватись у гучні, але непродуктивні акції, котрі, як нинішній Всесвітній форум українців, будуть заноситись у програми офіціозних заходів до чергової дати. А що ще можна з ними робити?
Можна, ясна річ, використати трибуну форуму для озвучення тої чи іншої заяви. Та чи в цьому історичне завдання українців усього світу, котрі вже десятий рік мають свою батьківщину у вигляді незалежної України? Нинішнє зібрання українців у Києві не дасть відповіді на це запитання. Так само, як і помпезні урочистості з нагоди десятиріччя Незалежності не наблизять нас до тiєї держави, на яку ми об’єктивно можемо розраховувати.
