«Імпортно-експортні операції з торгівлі морепродуктами (плюс незаконна риболовля) входять до першої десятки найбільш криміналізованих галузей промисловості нашої держави...» Учора на прес-конференції оперуповноважений з особливо важливих питань ГУБЕЗ МВС Вадим Сливенко заявив: у списку підозрюваних у незаконному ввозі риби на територію України значаться компанії, які співробітничають з вітчизняними переробними комбінатами на цілком легальних підставах. Конкретизувати цю інформацію В. Сливенко не став (до речі, на нашому ринку працює близько десяти великих іноземних імпортерів). Однак інші оперативні дані, якими оперуповноважений вирішив поділитися, задовольнили професійний інтерес журналістів з лихвою. З’ясувалося, що близько 20% від усієї ввезеної в Україну риби можна вважати контрабандою. В. Сливенко проілюстрував свої слова таким чином: «У кінці минулого року ми (МВС. — Авт. ) розпочали роботу з уживання (!) незаконно ввезеної риби. Було проведено ряд перевірок у Києві, Одесі, Харкові, Вінниці... За одним прикладом нами було виявлено на холодокомбінаті №4 приблизно тисячу тонн такої риби. В іншому випадку (під час опрацювання однієї з версій замаху на керівника фірми «Скандинавія») — близько півтори тисячі тонн...»
Споживачі виявляються незахищеними від, можливо, неякісної продукції, а рибовиробники страждають від контрабанди. Симптоматично, але цей, висновок, що логічно випливає з уривків оперативних даних, справедливий лише у першій частині. Є вельми неоднозначна для нашої країни статистика іншого роду. За словами заступника голови Держдепартаменту рибного господарства Василя Черника, з січня до липня поточного року імпорт морепродуктів в Україну становив 142 тис. тонн (з них 89 тисяч було ввезено з Норвегії). Триразове зниження митних зборів на імпорт риби спричинило їхнє зростання у тридцять п’ять разів. Дивно у цьому випадку те, що пана Черника така ситуація «не хвилює». Він охоче говорить про скорочення обсягів контрабанди і про задоволення потреб внутрішнього ринку. Тоді як, за його ж словами, з п’ятдесяти українських рибних господарств тільки десять працюють рентабельно. Відповідаючи на запитання кореспондента «Дня», він указав, що чотириста тисяч тонн «рибних резервів» озер, рік і штучних водоймищ України використовуються тільки на десять відсотків.
Причини такої ситуації у Держдепартаменті рибного господарства пов’язують зі структурою ринку споживання риби нашими громадянами (мовляв, перевиробництво прісноводних коропів і товстолобиків просто невигідне. Тоді як норвезькі оселедці і скумбрія користуються все більшою популярністю). При цьому, щоправда, зізнається, що «вітчизняні виробники знаходяться у менш вигідних умовах, ніж зарубіжні». Але не заперечується це таким чином, що банки виявляють незначну цікавість до рибної галузі, а держава неспроможна фінансувати її у тому необхідному обсязі. Дивує ще й те, що, за словами В. Черника, приваблені масштабами ринку України «Данія та Ісландія стоять за ним у черзі», а наші добувачі морської риби промишляють біля берегів Нової Зеландії (чорноморська хамса і шпроти не в змозі конкурувати з естонськими, оскільки балтійські аналоги більші за розміром; а цінні камбали й осетри українського походження майже перевелися).
Дивно якось виходить: море у них і в нас, за ідеєю, однакове (принаймні експортне ембарго з боку ЄС на наших осетрів не поширюється), 80% риби, виловленої біля Нової Зеландії, йде на експорт. А в черзі стоять до нас. Кон’юнктура ринку. Ні, звичайно ж, присутність балтійських оселедців на столі українцю не зашкодить. А середньорічне споживання громадянами нашої країни риби, що навіть зменшилося (з 18,5 до 10 кг на душу населення), як і раніше вказує на переважання попиту на рибу над пропозицією. Що, до речі, дає підстави В. Чернику говорити про перспективність залучення іноземних інвестицій у рибну галузь у формі СП. Питання тільки: чим відрізнятимуться ці СП від наших виробників? Треба вважати, податковими пільгами. Та такими, які зроблять рентабельність вирощування оселедців у Чорному морі більш вигідною, ніж у Балтійському (інакше для чого заморським інвесторам вкладати гроші у розвиток виробництва в Україні?)
Сто мільйонів американських доларів — стільки, за словами В. Черника, необхідно, щоб підняти нашу рибну галузь. Прохання кореспондента «Дня» виразити торгове сальдо експортно-імпортних рибних операцій у національній валюті В. Черник проігнорував двічі. Чи варто після цього дивуватися вимиванню грошей з держави? Регуляторні здібності якої за вмілого використання можуть забезпечити робочі місця не тільки норвезьким морякам і поповнювати бюджет не тільки Норвегії? Питання здаються риторичними. «Загрози Україні тут немає. Є загрози іноземним компаніям, що залежать від нашого ринку», таким чином відповідають на них чиновники Держдепартаменту рибного господарства.
