За висновком експерта Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Максима Бороди, про що він говорив днями у Житомирському прес- клубі реформ, в Україні на практиці жінки та чоловіки не мають рівних можливостей для рівноправної участі у політичному житті. Так, у Верховній Раді України V скликання серед 450 депутатів було всього 39 жінок, або 8,7%, хоча у списках кандидатів вони становили 19,1%. На 26 комітетів припадало лише троє голів, троє заступників голів і десять голів підкомітетів, що належали до жіночої статі. Щоправда, дві з п'яти депутатських фракцій очолювали жінки (Юлія Тимошенко і Раїса Богатирьова. — В.К. ). До речі, за підрахунками автора, у нинішньому складі Верховної Ради на даний час жінок ще менше — 36, або 8%. Розглянувши історію українського парламентаризму у ґендерній площині, М.Борода відзначив, що найбільш збалансованою була Верховна Рада УРСР, де завдяки негласним квотам частка депутатів жіночої статі становила 36%. А в її останньому складі посаду голови обіймала жінка (Валентина Шевченко. — В.К. ). Із здобуттям незалежності, за словами експерта, ґендерна ситуація погіршилася. Так, за результатами виборів 1990 року жінками було лише 3% депутатів, 1994 року — 5,7%, 1998 року — 8,1%, 2002 року — 5,1%. На цьому тлі, як на автора, 8% представництва жінок у нинішньому складі парламенту вже означає деякий прогрес. На рівні обласних рад, вказує експерт, жінки становлять 11% загальної кількості депутатів. Лише три жінки обіймають посади голів облрад. Величина ґендерної диспропорції різниться залежно від реґіонів України — від 16% загального складу облради у Сумській області до 7% у Тернопільській. Спостерігається певна тенденція: що нижча за рівнем рада, то більш ґендерно збалансованою вона є. Так, у міських радах обласних центрів ситуація з представництвом жінок уже трохи краща. Загалом в Україні жінки мають 15% місць у виборних органах влади. Лідерами є Чернігівська і Вінницька міські ради, у яких відповідно 22 і 20% жінок загальної кількості депутатів. Найменше представництво жінки змогли вибороти у Житомирській і Київській міських радах, де вони становлять 8% загальної кількості. Підхід, який пропонують експерти, в принципі, не новий — квотування при формуванні виборчих списків, оскільки Україна уже потрапила до переліку країн з домінуванням чоловіків у органах влади. Квотування повинно бути закріплене законодавчо. І там же у прес-клубі М.Борода і ще один експерт МЦПД Ольга Романюк презентували концепцію проекту Закону України «Про захист від дискримінації за ознакою статі», підготовлену в рамках проекту «Сприяння законодавчому забезпеченню гендерної рівності в Україні», який впроваджують МЦПД та Український освітній центр реформ за фінансової підтримки Європейської комісії. Зокрема, вони зупинились на питаннях механізму захисту від дискримінації за ознакою статі (варіанти для України), можливих способах забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у виборних органах влади України. На їхню думку, для того, щоб змусити працювати норми антидискримінаційного законодавства, цей закон повинен встановити відповідальність фізичних та юридичних осіб за його невиконання. Разом з тим закон має запропонувати інші інструменти, які успішно використовуються країнами Європи для запобігання та протидії дискримінації. Зокрема, таких, як виплата компенсацій жертвам дискримінації, надання уповноваженим органам права видавати обов'язкові для виконання приписи для припинення дискримінації за ознакою статі.
