В неділю в Києві відбувся мітинг нової політичної сили, створення якої ініціював Михеїл Саакашвілі, під промовистою назвою «Рух нових сил». Символічно також і те, що сам захід відбувся біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу. Тобто була апеляція як до самого Народного Руху, так і до особистості голови цієї партії, який загинув в березні 1999-го року. «Потрібно змінити олігархічний парламент і показати червону картку теперішній Верховній Раді, — закликав під час виступу екс-голова Одещини. — Ми вимагаємо призначити нові позачергові вибори, з новим ЦВК, з новим законом про вибори». Разом з Саакашвілі на мітингу виступили представники «одеської команди», зокрема, Юлія Марушевська та екс-голова Нацагентства з питань держслужби Денис Бродський, які нещодавно в унісон з Саакашвілі залишили державні пости зосередившись на політичній боротьбі.
Не варто забувати, що першими кроками Михеїла Саакашвілі на посаді голови Одеської ОДА, були пов’язані не стільки з господарською діяльністю, скільки з участю в політичних розборах, в тому числі, проти Ігоря Коломойського. Власне, він замінив на посаді — Ігоря Палицю, члена «УКРОПу». А далі, Саакашвілі не соромився, наприклад, брати участь в агітації проти Геннадія Корбана у виборах на Чернігівщині, виступаючи на стороні пропрезидентського кандидата Сергія Березенка.
Про неякісну роботу нинішнього складу парламенту говорилось багато, але як правило ті, хто закликають до перевиборів, часто самі сумніваються в наявності якісної альтернативи. Більш того, коли лунають заклики про «зміну олігархічного парламенту», виникає закономірне питання — чи не олігархи стоять за основною масою всіх інших активних політиків? Безумовно, фрази із вуст Саакашвілі про «олігархічний парламент» лунають тому, що сам колишній президент Грузії прагне асоціювати себе як людину, яка ніяких стосунків з олігархами не має. Свої ж рукостискання і обійми з Кучмою він пояснює давньою дружбою з останнім, а від критики ворогів нинішнього Президента на посаді глави Одеської ОДА, намагається відхреститись. Щоправда, якщо простежити основні «приціли» Саакашвілі, то всі вони спрямовані не лише на Порошенка, але й на його опонентів. Безумовно, для того щоб розгорнути активну політичну компанію, йому будуть потрібні союзники.
І, здається, один з варіантів союзу вже проглядається. Народний депутат від «БПП» Сергій Лещенко не виключив об’єднання партії «ДемАльянс» з новою політсилою Саакашвілі. «Ще навесні почалися переговори про об’єднання, тому як окремо ми наберемо хто 4 відсотки, а хто і 2. Досягти результату можна тільки об’єднанням», — розповів Лещенко «strana.ua». Враховуючи, регулярні візити Лещенка (і як журналіста, і як депутата) на заходи Кучми-Пінчука (Ялтинський форум YES. Український сніданок в Давосі), то теплі вітання Саакашвілі з другим президентом мають певні пояснення.
«Вплив Саакашвілі на ситуацію поки що дуже незначний з рейтингом в кілька відсотків, — коментує політолог Михайло БАСАРАБ. — Те, що він робить гучні заяви, ще не означає, що він самостійно здатен збурити суспільний протест. Хоча Саакашвілі критикує Президента і його оточення, а також олігархів, — певний час він сам грав за правилами Порошенка і його команди. І після відставки визнав це».
Розмови про дострокові вибори до парламенту піднімають ще одне питання — можливості реваншу проросійських сил. Якщо ще рік тому багато експертів не вірили у можливість такого реваншу, то нині, після провалів нової влади (яка здебільшого вийшла із лона старої) на євроінтеграційному фронті та низки інших провалів, така ймовірність стала реальною. Більш того, навіть зовнішньополітична кон’юнктура досить сприятлива для проросійських сил. І це торкається не лише країн Європи.
«Для того, щоб сформувати думку про те — потрібні перевибори у Верховну Раду чи ні, варто подивитись на результати соціологічних досліджень і глянути на тих, хто сформує наступний склад парламенту, — каже Михайло Басараб. — Окрім того, що партія Президента втратила щонайменше половину виборців, більшість у Раді сформують «Батьківщина», «Опоблок» і «РПЛ». Також треба розуміти за якою системою будуть відбуватись вибори. Якщо це буде змішана система, то результати виборів у мажоритарних округах будуть приблизно такими ж, як і в 2014-му році. А можливо у Раді буде ще більше тих, хто пройде за гречку. Тому скоріше за все більшість у парламенті сформують популісти разом з колишніми регіоналами і прагматичними бізнесменами».
«Я переконаний, що парламентські вибори вже зараз і сьогодні не призведуть до суттєвого покращення якості правлячої еліти. Є шанс навіть погіршити, — продовжує експерт. — Проблеми, які ми маємо сьогодні, не в парламенті. То ж виникає питання — кому ми маємо адресувати претензії відносно ситуації, яку маємо сьогодні? Переконаний, що ці претензії треба адресувати Президенту, адже основні повноваження для наведення порядку сьогодні знаходяться у Порошенка. Саме у нього зосередженні основні важелі і інструменти для системних змін в країні. Сьогодні наступальна тактика колишніх «регіоналів» справляє враження можливого реваншу. І, якщо нічого не буде мінятись, то такий реванш цілком ймовірний, адже Кремль зупинившись на Донбасі, перейшов до застосування іншої тактики — не продовження збройної агресії, а дестабілізації всередині України».
Апеляція Саакашвілі до Народного Руху В’ячеслава Чорновола теж викликає чимало питань. Проблема тут полягає не в створенні нових партій, а в тому, що ці нові партії не формують новий порядок денний. І якщо вже «Рух нових сил» апелює до Народного Руху, то про це варто поговорити окремо. «Партія «Рух нових сил» явна апеляція до чорноволівського Народного руху України, — пише Марина Данилюк-Ярмолаєва у Фейсбуці. — У спічі він кілька раз підкреслив, що був другом Чорновола. Що голосував за незалежність в 1991-му. Пропоную розширити легенду, що Міхо взагалі був основним борцем за незалежну Україну і чіпляв синьо-жовті прапори по країні спільно з Чорноволом. ... Оці шапіто і казотворці зайве застереження (в тому числі Порошенко), що не можна видавати паспорти українців кому попало. Бо воно потім 100 раз збреше і скаже, що голосувало за незалежність, дружило з Кобзарем/Бандерою і хрестило Русь. І обов’язково знайдуться вільні вуха, які у це повірять».
Звичайно, у багатьох «Рух» асоціюється з національними і державницькими позиціями, хоча якраз «НР» на певних етапах складної доби 90-х років, дозволяв собі досить неконструктивні речі. Як відомо, на зорі незалежності перший президент Леонід Кравчук пропонував Чорноволу сформувати уряд разом, але останній відмовився від такої пропозиції. Пізніше, розколотий «Рух» став в пригоді Кучмі на виборах 99-го року. Замість того, щоб поставити на кандидата-державника, обидва «Рухи» де-факто допомагали залишитись Кучмі на другий строк. До речі, в одному із своїх останніх інтерв’ю Богдан Гаврилишин назвав мрійників на початку 90-х «дурнями», аргументувавши це тим, що деякі з них пішли на вибори окремо, тим самим «розпорошували голоси» (iamir.info).
«Рух, як «парасолькова» організація відіграв наприкінці 80-х років велику роль, — коментує «Дню» дисидент Левко ЛУК’ЯНЕНКО. — Потім він трансформувався в партію і була помітна тенденція зближення з другим Президентом. Тобто Чорновіл пішов на співпрацю з Леонідом Кучмою, що зрештою серйозно зашкодило «Рухові» і Україні, адже «НР» міг стати найбільшою альтернативною опозиційною силою до влади партократів. Коли було створено дві групи для роботи над Конституцією (комісія Верховної Ради і президентська комісія Кучми), то Чорновіл пішов до «групи Кучми». Комісія Верховної Ради виходила з того, що парламент має бути однопалатним і саму Конституцію треба приймати Верховною Радою. Кучмівська ж комісія виступала з тих позицій, що парламент має складатись з двох палат і Конституцію треба ухвалити на референдумі. Ідея двопалатного парламенту відносилась до позиції Чорновола про федеративний устрій України. Я стояв завжди проти федеративного устрою, адже був завжди переконаним, що це вигідно для Росії — розділити нас і загарбати по одинці. Більш того, якби Конституцію приймали на референдумі, то люди могли просто не прийти на дільниці, адже народ був вже досить втомлений. Тобто був великий ризик, що Конституцію могли взагалі не прийняти, і Росія з Польщею отримали б аргумент, мовляв, українська нація не є державницькою».
Отже, в Україні тривають політичні хитання на тлі владних невдач. Політики вкотре поринають в розбудову власних проектів, зокрема, за допомогою «заїжджих гастролерів», які зрештою приречені стати лише елементами в грі місцевих кланів. Системного і глибинного вивчення причин деструктивних процесів, не дивлячись на наявність великої кількості експертів та спеціалізованих інститутів, немає, що й призводить до руху по колу старих помилок. Висновки з новітньої історії необхідно робити, в тому числі й тим, хто тільки починає знайомитись з реаліями української політики. І головне тут не повторювати помилки минулого досвіду, при цьому ще й намагаючись начепити на себе назви знищених партій та рухів. Нині перед Україною стоять нові виклики, а отже й зростає вимоги до адекватних способів їх вирішення.
