Ми ніколи їх у цьому не переграємо. Мітинги, демонстрації, вибори всілякі — це, все-таки, рішення їхніх, а не наших проблем. Вони самі вигадали цю свою гру й грають у неї вже не одне тисячоліття...
Чи потрібні ми їм? Як глядачі, слухачі, статисти — безумовно. Їм потрібні не ми, а наша втягненність, увага та інтерес. Без усього цього їхня гра припиняється не почавшись, гасне і втрачає всіляке значення. Навіщо ж тоді ми повинні її підтримувати завжди, нескінченно підкладати дрова в це багаття? Адже в ньому безповоротно втрачається й наше життя, наш час і наші плани та надії. Невже й вони нічого ніколи не варті?
Чому ми завжди повинні тільки якось відреагувати на якесь висловлене, надруковане й показане потім лайно???
P.S. Наші «народні» обранці й самі сміються над собою: «Не знаю, що з нами відбувається. У курилках, буфетах, у гостях один в одного, на всіляких фуршетах ми завжди найкращі друзі Віті, Юлі, Саші, Наталі тощо. Але варто на нас наїхати камерам TV або почати розмовляти з яким-небудь кореспондентом відомої газети або журналу — так і підмиває ляпнути один про одного якусь капость»...
