«Свобода Савіка Шустера» — одна з небагатьох телевізійних передач, яка мені подобається, і яку я завжди з задоволенням дивився. Але передачу, яка була присвячена підсумкам Бухарестського саміту я вимкнув після виступу першого президента України Леоніда Кравчука і пішов спати. А наступного дня прочитав особливу думку Юрія Радухіна «Свобода Шустера» потребує реанімації («День, №63 від 5 квітня 2008 р.) і цілком погоджуюсь з автором, що «спроба створити мікроклімат життя України в студії Савіка Шустера — справа дійсно дуже важлива — перетворилася на піар-шоу досить замусоленої політичної еліти», а «гостра політична дискусія в студії С. Шустера потребує активніших насичених коментарів професійних експертів».
Я з великою повагою ставлюся до думки Леоніда Макаровича, який у політичних програмах і дискусіях завжди на голову вищий своїх опонентів. Найвища державна посада президента країни, великий життєвий досвід, культура ведення дискусії, ерудиція, талант агітатора і пропагандиста — це ті якості, які завжди забезпечують Леоніду Макаровичу лідерські позиції в будь-якій політичній дискусії. Мені було дуже цікаво почути думку першого президента України стосовно натівських перспектив нашої держави. На жаль, я не почув думки першого президента держави, а почув думку секретаря ЦК КПУ по ідеології, суть якої полягала в тому, що раз в передовій статті газети «Правда» написано, що для забезпечення безпеки держави нам потрібно вступати в НАТО, то це рішення єдино правильне і оскарженню не підлягає. Скажу відверто: не на таку оцінку першого президента я розраховував. Я сподівався почути оцінку плюсів і мінусів вступу до Альянсу, що ми отримаємо, а що втратимо, на оцінку геополітичної ситуації в Європі. Коли експерти стверджують, що в Європі прослідковується створення вісі Париж — Берлін — Москва, то особисто я вважаю, що ця вісь обов’язково має проходити через Київ, що є набагато більш перспективним для незалежної України, ніж роль європейського штату заокеанської держави.
Уважно спостерігаючи за політичними подіями, що передували саміту і за результатами зібрання, був у захваті від того, з яким завзяттям і енергією керівники провідних держав світу відстоювали інтереси своїх країн: з якою наполегливістю Джордж Буш відстоював інтереси Америки, як рішуче, але тактовно пані Меркель і пан Саркозі відстояли інтереси об’єднаної Європи. Дії учасників саміту були логічними і зрозумілими, навіть позиція новоспечених членів Альянсу, які постійно співають в заокеанскому хорі, в надії таким чином отримати прихильність впливового заокеанського покровителя і вибороти для себе місце тепліше в сім’ї європейських країн, можна пояснити. Кожен має право вибору — бути господарем у власному домі, або дозволити господарювати у власному домі іншим, погодившись на роль обслуговуючого персоналу.
Криза американської економіки змушує керівництво Америки створювати напруженість у світі і розкручувати гонку озброєнь, щоб змусити інші країни платити за американську зброю і таким чином подолати економічну кризу. Європейцям, а Україна також в Європі, за загострення ситуації і конку озброєнь доведеться платити двічі: перший раз за американську зброю і другий раз за російські енергоносії, бо втягнута в гонку озброєнь, Москва буде змушена перекласти тягар гонки озброєнь на ніші країни шляхом збільшення цін на енергоносії. Цілком зрозуміло, що в цьому випадку Європа абсолютно не зацікавлена в дестабілізації ситуації. І Берлін, і Париж, і Москва знаходяться в Європі, спільно співпрацюють і не зацікавлені в загостренні ситуації на континенті. Мудрий господар ніколи не буде роздмухувати пожежу у власному домі, щоб догодити іншим. Київ також знаходиться в Європі і я вкрай здивований, що керівництво держави погодилось на роль дестабілізуючого фактору в Європі на догоду заокеанському покровителю. Важко зрозуміти, як може єдине джерело влади — народ — дізнаватися про наміри влади від сенатора іншої держави. На мій погляд, на Бухарестському саміті керівники провідних європейських держав навчали українських керівників бути європейцями, прислуховуватися до думки власного народу і надали українському керівництву час до грудня, щоб усвідомити, що Київ, як Берлін, Париж і Москва — є європейською столицею, і всі мають дбати про спокій і благополуччя у власному європейському домі. Європейці дуже досвідчені дипломати і в прийнятому на саміті рішенні вони дуже прозоро дали зрозуміти, що українцям для того, щоб потрапити у європейську сім’ю, потрібно стати європейцями.
Я цілком згоден з Президентом України Віктором Ющенком в тому, що на Бухарестському саміті Україна отримала дуже знакову перемогу. Тепер всі знають, що Київ — це не передмістя Вашингтону, а столиця незалежної, демократичної європейської держави, де своє майбутнє обиратиме народ.
